Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками судові експертизи потерпілих у справах щодо ГЗН/СНПК, а саме:
1. Визначення ГЗН/СНПК.
2. Міжнародні стандарти поводження з потерпілими (потерпілоорієнтовані підходи);
3. Специфіка доказування в справах щодо ГЗН/СНПК;
4. Судові експертизи: нормативно-правове регулювання;
5. Межі та можливості судово-медичної експертизи;
6. Судово-психологічна експертиза;
7. Судово-психіатрична та психолого-психіатрична експертизи.
У рамках характеристики судових експертиз потерпілих у справах щодо ГЗН/СНПК акцентовано на наступному:
1. Визначення ГЗН/СНПК
Насильство за ознакою статі — діяння, спрямоване проти особи через її належність до певної статі чи стереотипні уявлення про соціальні ролі, становище, обов’язки, поведінку жінки або чоловіка в суспільстві, або діяння, що стосуються переважно осіб певної статі чи зачіпають їх непропорційно, які завдають фізичної, сексуальної, психологічної або економічної шкоди чи страждань, включаючи погрози таких дій, у публічному або приватному житті. Це визначення міститься у Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» № 2866-IV від 8 вересня 2005 року.
У кримінальному аспекті ГЗН/СНПК охоплює, зокрема, домашнє насильство за статтею 126-1 КК України, кримінальні правопорушення проти статевої свободи та недоторканості особи, воєнні злочини за статтею 438 КК України та злочини проти людяності за статтею 442-1 КК України.
Насильство стосовно жінок розуміється як порушення прав людини й форма дискримінації стосовно жінок та означає всі акти насильства стосовно жінок за гендерною ознакою, результатом яких є або може бути фізична, сексуальна, психологічна або економічна шкода чи страждання, у тому числі погрози таких дій, примус або свавільне позбавлення волі, незалежно від того, чи відбувається це у публічному або приватному житті. Насильство стосовно жінок за гендерною ознакою означає насильство, спрямоване проти жінки через те, що вона є жінкою, або яке зачіпає жінок непропорційно.
Сексуальне насильство, пов’язане із збройною агресією РФ проти України, — сексуальне насильство, скоєне проти будь-якої особи у зв’язку із збройною агресією РФ проти України починаючи з 20 лютого 2014 року, включаючи зґвалтування, примусову вагітність, примусову стерилізацію, примусовий аборт, примушування до зайняття проституцією, сексуальну експлуатацію, примушування до статевого акту з третьою особою, примушування до споглядання статевого акту, сексуальне рабство, торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації, примусове обрізання, примусову кастрацію, каліцтво або вчинення насильницьких дій над статевими органами, примусове оголення сексуального характеру, будь-яку іншу форму сексуального насильства, а також погрози та спроби його вчинення.
2. Міжнародні стандарти поводження з потерпілими
Європейська конвенція з прав людини передбачає обов’язок поважати права людини, забезпечувати охорону права на життя та дотримуватися права на ефективний засіб правового захисту.
Директива 2012/29/EU встановлює мінімальні стандарти щодо прав, підтримки та захисту потерпілих від злочинів. Потерпілі мають право бути зрозумілими та розуміти інформацію, отримувати інформацію про свою справу, мати доступ до служб підтримки, бути почутими, отримувати правову допомогу, бути захищеними від вторинної та повторної віктимізації, залякування та помсти, уникати контакту з правопорушником і мати захист конфіденційності.
Директива 2026/1472/EU передбачає спрощений доступ до інформації, ефективне стягнення компенсацій, розширений захист та підтримку, право на уникнення контакту з кривдником і широкий спектр дій.
Директива 2024/1385 передбачає гендерно чутливий підхід, належне виявлення всіх форм насильства щодо жінок і домашнього насильства, поводження з потерпілими з урахуванням травми, статі, інвалідності та віку, забезпечення права дитини бути почутою та врахування її найкращих інтересів, шанобливе ставлення до потерпілих, запобігання вторинній або повторній віктимізації, виявлення та уникнення гендерних стереотипів, перенаправлення потерпілих до спеціалізованих служб підтримки, а також захист приватного життя та конфіденційної інформації.
Основні принципи правового і соціального захисту постраждалих від СНПК та надання їм невідкладних проміжних репарацій ґрунтуються на дотриманні прав людини та основоположних свобод, забезпеченні рівних прав і можливостей без дискримінації, врахуванні непропорційного впливу сексуального насильства на жінок і чоловіків, дівчат та хлопців, належній увазі до кожного випадку СНПК, пріоритезації прав та інтересів постраждалої особи, добровільності звернення, запобіганні повторній травматизації, врахуванні особливих потреб та інтересів, конфіденційності інформації та принципі невтручання.
3. Специфіка доказування в справах щодо ГЗН/СНПК
Основними доказами є свідчення потерпілих, які визначені як головний доказ, показання свідків, речові та електронні докази, зокрема переписки, фотографії, аудіозаписи, геолокація, а також висновки експертиз.
При доказуванні ГЗН важливо довести відсутність добровільної згоди, тоді як при доказуванні СНПК важливо довести обставини примусу.
За змістом законодавства йдеться не про конкретний спосіб подолання опору чи ігнорування волі потерпілої особи, а про відсутність вільного волевиявлення, яке недвозначно свідчить про добровільну згоду. Відсутність такої згоди є питанням факту, яке вирішує суд у конкретному кримінальному провадженні з урахуванням супутніх обставин.
Для інкримінування статті 152 КК України необхідно встановити, що сексуальні дії були вчинені за відсутності чітко вираженого, явного та переконливого волевиявлення, за якого інша особа може зрозуміти, що особа бажає сексуального проникнення. Добровільна згода має бути підтверджена доказами у кримінальному провадженні. Будь-який акт проникнення без відповідного стверджувального добровільного дозволу становить кримінально каране посягання. Це зазначено у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 566/1420/19.
Підготовка дізнавача, слідчого та прокурора до допиту має мінімізувати ризик повторного виклику потерпілої. Необхідними є чутлива комунікація, належне роз’яснення прав, обов’язків та процедури, за потреби проведення допиту особою однієї статі з потерпілою, залучення психологів та використання можливостей статті 225 КПК України. Допит дітей проводиться за методикою «Зелена кімната» або в Барнахусі.
4. Судові експертизи: нормативно-правове регулювання
Процесуальними джерелами доказів відповідно до статті 84 КПК України є показання, речові докази, документи та висновки експертів. Висновок експерта відповідно до статті 101 КПК України є докладним описом проведених досліджень та зробленими за їх результатами висновками, обґрунтованими відповідями на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта.
Відповідно до Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза є дослідженням на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об’єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, які є або будуть предметом судового розгляду. Судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками таких установ, та інші фахівці відповідних галузей знань. Підставою проведення експертизи є відповідне судове рішення, рішення органу досудового розслідування або договір з експертом чи експертною установою.
Відповідно до статті 242 КПК України експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Експертизи для з’ясування питань права не допускаються. Слідчий або прокурор зобов’язані забезпечити проведення експертизи щодо встановлення причин смерті, тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, психічного стану підозрюваного за наявності сумнівів щодо його осудності чи обмеженої осудності, а також віку особи, якщо його неможливо встановити іншим способом. Примусове залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи здійснюється за ухвалою слідчого судді або суду.
5. Межі та можливості судово-медичної експертизи
Судово-експертна діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз, здійснюється виключно державними спеціалізованими установами відповідно до статті 7 Закону України «Про судову експертизу».
Директива 2012/29/ЄС передбачає, що медичні огляди потерпілих під час кримінальних розслідувань мають бути зведені до мінімуму та проводитися лише тоді, коли це вкрай необхідно для цілей кримінального провадження. Директива 2024/1385 наголошує на травмуючому характері сексуального насильства та необхідності особливо чутливої реакції персоналу, а також поєднання невідкладної травматологічної допомоги з негайними судово-медичними експертизами для надійного збереження доказів.
Нормативне регулювання судово-медичної експертизи охоплює Інструкцію про проведення судово-медичної експертизи, Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, Правила проведення судово-медичних експертиз та обстежень з приводу статевих станів у бюро СМЕ, а також Правила проведення комісійних судово-медичних експертиз у бюро СМЕ. Зазначені нормативні акти затверджені наказом МОЗ від 17 січня 1995 року № 6.
До питань, які можуть ставитися перед судово-медичною експертизою, належать наявність тілесних ушкоджень, їх кількість, локалізація, механізм утворення та ступінь тяжкості, можливість утворення ушкоджень у строки, зазначені в матеріалах справи, наявність достовірних ознак вчинення статевого акту, а також наявність тілесних ушкоджень на зовнішніх чи внутрішніх статевих органах, зокрема в ділянці дівочої пліви.
Недоцільно ставити перед судово-медичною експертизою питання про те, чи перебувала потерпіла особа в безпорадному стані, чи відбулося пошкодження дівочої пліви, природним чи неприродним шляхом вчинене зґвалтування, чи досягла потерпіла статевої зрілості, а також чи була вона з медичної точки зору здатна до вчинення статевого акту.
6. Судово-психологічна експертиза
Судово-психологічна експертиза досліджує психологічні закономірності та особливості перебігу психічної діяльності. Психологічні закономірності та особливості перебігу психічної діяльності у певні юридично значимі проміжки часу визначаються для надання відповідей на запитання, поставлені особою або органом, які залучили експерта, або слідчим суддею чи судом.
Об’єктом є психічно здорові особи: підозрювані, обвинувачені, свідки, потерпілі, позивачі та відповідачі, зокрема малолітні, неповнолітні, дорослі та особи похилого віку. Судово-психологічна експертиза може бути частиною комплексного експертного дослідження, коли необхідне поєднання спеціальних знань із різних галузей. Вона встановлює особливості психічної діяльності та їх прояви в поведінці особи, які мають юридичне значення та викликають певні правові наслідки.
До завдань судово-психологічної експертизи належать визначення індивідуально-психологічних особливостей, рис характеру, провідних якостей особистості, мотивотвірних чинників психічного життя і поведінки, емоційних реакцій та станів, закономірностей перебігу психічних процесів, рівня їх розвитку та індивідуальних властивостей.
Щодо потерпілої особи можуть досліджуватися індивідуально-психологічні особливості, які суттєво вплинули на характер її свідчень, психотравмувальний характер ситуації, наявність страждань або моральної шкоди, зміни в емоційному стані та індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню та виникли внаслідок певних обставин.
Окремо можуть досліджуватися психологічні особливості відтворення особою обстановки та обставин подій, психологічна характеристика її комунікативної діяльності під час слідчих дій, відповідність поведінки психологічним закономірностям відтворення пережитої події, наявність ознак психологічного впливу та особливості самостійного чи несамостійного відтворення подій.
Європейський суд з прав людини у справі M.C. v. Bulgaria, заява № 39272/98, § 166, зазначив, що вимога доказів фізичного опору за будь-яких обставин може залишити певні види зґвалтування безкарними та поставити під загрозу ефективний захист сексуальної автономії особи. Позитивні зобов’язання держав за статтями 3 та 8 Конвенції вимагають покарання та ефективного переслідування будь-якого сексуального акту без згоди, зокрема за відсутності фізичного опору з боку жертви.
Також міжнародні та європейські стандарти вимагають максимально можливого захисту потерпілих від вторинної та повторної віктимізації. Верховний Суд у постанові від 28 квітня 2025 року у справі № 274/1658/21 звернув увагу на необхідність недопущення повторної травматизації, психологічної, емоційної та фізичної шкоди, яка може виникнути під час кримінального провадження.
7. Судово-психіатрична та психолого-психіатрична експертизи
Предметом судово-психіатричної експертизи є психічний стан особи у певні юридично значимі проміжки часу. Психічний стан визначається для надання відповіді на поставлені експерту питання, у тому числі щодо встановлення тяжкості тілесних ушкоджень у разі заподіяння ушкодження, що спричинило психічний розлад.
Судово-психіатрична та комплексна судова психолого-психіатрична експертизи за формою проведення можуть бути амбулаторними, стаціонарними або посмертними.
Під час судово-психіатричної експертизи обов’язковим є безпосередній огляд підекспертної особи. Проведення експертизи із застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій заборонено. З’ясовуються закономірності та особливості перебігу психічної діяльності особи, а також наявність чи відсутність психічного розладу.
Щодо потерпілої особи можуть ставитися питання про те, чи страждала вона на психічний розлад у період кримінального правопорушення, чи могла за своїм психічним станом розуміти характер і значення вчинених щодо неї кримінальних дій, чи має вона психічний розлад на момент експертизи та який причинно-наслідковий зв’язок цього розладу з кримінальним правопорушенням.
Щодо неповнолітньої особи комплексна судова психолого-психіатрична експертиза може встановлювати, чи могла вона з урахуванням вікових та психологічних особливостей правильно розуміти характер і значення вчинених щодо неї дій, чи здатна правильно сприймати обставини, що мають значення для провадження, та надавати щодо них відповідні свідчення, а також чи відповідає її психологічний розвиток віку. При цьому оцінка правдивості показань не входить до компетенції експертів, а така практика суперечить потерпілоорієнтованим підходам.
Судово-психіатрична, судово-психологічна та комплексна судова психолого-психіатрична експертизи проводяться в державній установі «Інститут судової психіатрії МОЗ України» та її територіальних філіях відповідно до Порядку проведення відповідних експертиз від 23 грудня 2025 року № 1935.
Першоджерело https://lnk.ua/iP7WS7RJo