Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.06.2025 р. у справі № 200/4201/23 (адміністративне провадження № К/990/16361/24) щодо виплати додаткової грошової допомоги у розмірі 30 000.00 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що проходить військову службу у В/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України, виконував бойові завдання з охорони та оборони об`єктів державного значення. 25.05.2023 пройшов медичний огляд військово-лікарської комісії Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Запорізькій області», висновок якої: «Захворювання, ТАК, пов`язано з проходженням військової служби». 30.06.2023 позивач звернувся до відповідача із рапортом/запереченням щодо виплати додаткової винагороди за час лікування відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), однак 22.07.2023 відповідач надав відповідь на рапорт/заперечення позивача, в якій, зокрема, зазначив, що у період з 13.03.2023 по 26.05.2023 позивач був звільнений від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та проходженням військово-лікарської комісії, тобто, до бойових розпоряджень командира частини, як військовослужбовець, який виконує спеціальні (бойові) завдання, включений не був, відповідно не має права на виплату додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн.

Пунктом 1 Постанови № 168, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, було передбачено, на період дії воєнного стану військовослужбовцям Національної гвардії виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів , - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії; .

Пунктом 2 Порядку та умов визначено, що на період дії воєнного стану додаткова винагорода виплачується:

1) у розмірі до 30 000 грн військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (бойовими розпорядженнями) в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань:

у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних сил України Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України, які здійснюють управління діючими угрупованнями військ;

у складі розгорнутих пунктів управління органів військового управління Національної гвардії України, що здійснюють безпосереднє управління військовими частинами (підрозділами), які залучаються до виконання завдань у межах операційних зон діючих угруповань військ (сил);

в оперативному підпорядкуванні, під оперативним контролем, оперативною взаємодією визначених органів військового управління Збройних Сил України, командувачів діючих угруповань військ (сил) та/або в межах їх зон відповідальності (операційних зон);

з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури;

із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій, крім випадків здійснення такого забезпечення в умовах вогневого ураження або безпосереднього зіткнення з противником;

з охорони та оборони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні;

з конвоювання осіб, узятих під варту та/або засуджених до позбавлення волі, перевезення військовополонених ворогів;

3) у розмірі, збільшеному до 100 000 грн, військовослужбовцям (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора у період здійснення зазначених заходів, у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах.

Підпунктом 1 пункту 9 Порядку та умов визначено, що до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн, включаються військовослужбовці, зазначені в підпункті 3 пункту 2 цих Порядку та умов, у тому числі ті, які перебувають у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних) або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, - з дня отримання такого поранення та за час стаціонарного лікування, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (у тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або за час такої відпустки.

Підпунктом 7 пункту 11 Порядку та умов визначено, що додаткова винагорода не виплачується, зокрема, військовослужбовцям, які перебувають у відпустках (крім тих, що надаються для лікування після тяжкого поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії), - за час перебування у відпустках.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що виплата військовослужбовцям Національної гвардії додаткової винагороди у розмірі до 30000 грн пов`язана із виконанням бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (бойовими розпорядженнями), що обумовлено особливостями проходження військової служби у період воєнного стану, а її розмір розраховується пропорційно виконаним завданням.

Процитованими нормами означених нормативно-правових актів не передбачено права військовослужбовців на нарахування та виплату додаткової винагороди у розмірі до 30000 грн за час лікування захворювань, пов`язаних з проходженням військової служби.

Виключенням є випадки перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних) у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії військовослужбовців, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора у період здійснення зазначених заходів, за виконання яких пунктом 1 Постанови № 168 передбачено додаткову винагороду у розмірі до 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах.

Постанови ВЛК про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються, зокрема, в таких формулюваннях:

«Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане під час захисту Батьківщини або виконання обов`язків військової служби під час служби у складі діючої армії.

«Захворювання (поранення, контузія, каліцтво, травма), ТАК, пов`язане з проходженням військової служби» - якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, які не входять до складу діючої армії, або коли захворювання, що виникло до військової служби, у період служби досягло такого розвитку, який обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі тимчасової) до військової служби, служби з військової спеціальності.

З матеріалів справи слідує, що мобілізований до Національної гвардії України солдат ОСОБА_1 проходив військову службу в м. Запоріжжя та області, виконував обов`язки з охорони об`єктів державного значення, до безпосередньої участі у бойових діях чи заходах у значенні, обумовленому пунктом 3 вищезазначеного Порядку та умов, не залучався.

Суди попередніх інстанцій зауважили, що у цій справі не є спірними ті обставини, що у період з 13.03.2023 по 26.05.2023 позивач був звільнений від виконання службових обов`язків у зв`язку із захворюванням та проходженням військово-лікарської комісії. Отже бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (бойовими розпорядженнями), визначених пунктом 1 Порядку та умов, протягом означеного періоду не виконував.

З матеріалів справи слідує, що захворювання, у зв`язку з лікуванням якого ОСОБА_1 був звільнений від виконання службових обов`язків, не пов`язане із пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини.

Згідно з випискою акту огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААГ № 163103 від 27.06.2023 ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності до 01.07.2024, причина інвалідності: «Захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням військової служби».

За наведених обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивач не набув права на додаткову грошову винагороду із розрахунку 30000,00 грн на місяць у період з 13.03.2023 по 26.05.2023, а тому дійшли мотивованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати позивачу додаткової грошової винагороди із розрахунку 30000,00 грн на місяць у період з 13.03.2023 по 26.05.2023 та зобов`язання нарахувати та виплатити йому означену додаткову грошову винагороду за вищевказаний період.

Отже враховуючи, що В/ч НОМЕР_1 у спірних правовідносинах діяла у відповідності до чинних нормативно-правових актів, то порушень законодавства та, як наслідок, порушень прав та інтересів позивача, не допускала.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/127882776

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.06.2025 р. у справі № 620/5059/24 (адміністративне провадження № К/990/16681/25) щодо отримання виплат, що належали військовослужбовцю, який зник безвісти під час захисту Вітчизни

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вона є донькою військовослужбовця ОСОБА_4, який зник безвісти під час захисту Вітчизни. З метою отримання виплат, які належать її батьку, звернулась до відповідача із відповідною заявою та документами, за результатами розгляду якої листом від 25.01.2024 № 34 отримала відмову у проведенні виплат на підставі пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 (далі - Порядок №884) з тих обставин, що позивачка та її батько проживали за різним адресами.

Як установлено судами і підтверджується матеріалами справи, лист Військової частини НОМЕР_1 від 25.01.2024 №34, яким позивачці було відмовлено у нарахуванні і виплаті грошового забезпечення зниклого безвісті її батька, не містить підстав для відмови, які наведені у пункті 5 Порядку №884, які є вичерпними і не підлягають розширеному тлумаченню відповідачем.

З огляду на не зазначення відповідачем підстав для відмови у виплаті позивачеві грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_4, який зник безвісти, відповідачем не дотримано процедуру прийняття рішення, встановленої пунктом 5 Порядку №844, що не відповідає критеріям обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень з урахуванням приписів частини другої статті 2 КАС України, тому суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про протиправність прийнятого відповідачем рішення, відтак це рішення підлягає скасуванню.

Щодо дискреційних повноважень Військової частини НОМЕР_1 при прийнятті спірного рішення та доводів скаржниці про наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати і виплачувати грошове забезпечення позивачці, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав, позивачка звернулась до суду із позовом про визнання протиправним та скасування рішення Військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом від 25.01.2024 №34, щодо відмови у виплаті грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх та зобов`язання призначити і виплачувати їй грошове забезпечення, належне її батьку, ОСОБА_4, військовослужбовцю, зниклому безвісті під час виконання ним обов`язку, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Такий спосіб захисту колегія суддів не вважає втручанням у дискреційні повноваження Військової частини НОМЕР_1, оскільки судовим розглядом справи встановлені обставини беззаперечного права позивачки на отримання грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх за її батька, ОСОБА_4 , військовослужбовця, який зник безвісті під час виконання ним обов`язку, пов`язаного із захистом Батьківщини та єдиним рішенням, яке позбавило позивачку цього права є рішення Військової частини НОМЕР_1, оформлене листом від 25.01.2024 №34.

В контексті встановлених обставин у цій справі, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивачка має право на отримання грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх за її батька, ОСОБА_4, військовослужбовця, який зник безвісті під час виконання ним обов`язку, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Обираючи належний і ефективний спосіб захисту порушених прав, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що призначення позивачці грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень Військової частини НОМЕР_1, відтак суд першої інстанції правомірно зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву позивачки із документами про призначення їй грошового забезпечення у зв`язку із зникненням безвісті її батька ОСОБА_4 та прийняти по ній обґрунтоване рішення з дотриманням положень пунктів 5-7 Порядку №884 і з урахуванням правових висновків, викладених у цьому судовому рішенні.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/128192855

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.06.2025 р. у справі №200/4703/24 (адміністративне провадження № К/990/50085/24) щодо проходження військової служби в особливий період у пільговому обчисленні (один місяць за три) при визначенні права на пенсію за вислугу років

Обставини справи. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у період з 01 травня 2019 року по 10 вересня 2020 року він виконував службові обов`язки на прокурорських посадах у статусі одночасно як військовослужбовця офіцерського складу Збройних Сил України так і прокурора, безпосередньо приймав участь в операції об`єднаних сил, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії рф в Донецькій та Луганській областях. З огляду на викладене, позивач вважає, що відповідно до статті 86 Закону № 1697-VII, зі змінами, статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», підпункту «а» пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, станом на 10 вересня 2020 року він має загальну вислугу років 23 роки 0 місяців 3 дні, що дає право на призначення пенсії за вислугою років відповідно до положень статті 86 Закону № 1697-VII.

Обґрунтування Суду. Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначає Закон № 2262-XII.

Згідно статті 1 Закону № 2262-XII особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Стаття 2 Закону № 2262-XII встановлює, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

За правилами статті 17-1 Закону № 2262-XII порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом.

Порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII) час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення» або на пенсію за віком на пільгових умовах до набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі і час проходження строкової військової служби, які зараховуються до пільгового стажу, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до підпункту «а» пункту 3 Постанови № 393, до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці 1 пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: один місяць служби за три місяці, зокрема: час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції; період проходження служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів; час проходження служби, протягом якого особа брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

За абзацом 1 пункту 1 Постанови КМУ № 393, установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам, зазначеним у пункті «ж» статті 1-2 цього Закону, до вислуги років зараховуються зокрема: час роботи в органах прокуратури і суду осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих і перебувають на службі в органах внутрішніх справ на посадах начальницького складу, військовій службі в Збройних Силах, органах і військових формуваннях Служби безпеки, Службі зовнішньої розвідки.

З урахуванням наведеного правового регулювання, Суд доходить висновку, що можливість пільгового порядку зарахування певних періодів проходження служби до вислуги років передбачена для осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, співробітників Служби судової охорони, осіб, зазначених у пункті «ж» статті 1-2 Закону №?2262-XII, пенсія яким призначається відповідно до Закону №?2262-XII.

Зазначене дозволяє дійти висновку про те, що право на пільгове обчислення періоду проходження військової служби для цілей пенсійного забезпечення відповідно до Закону №?2262-XII є законодавчо гарантованим і пов`язане насамперед зі статусом військовослужбовця, який особа має у визначений законодавством період, зокрема під час виконання обов`язків в умовах особливого періоду.

Верховний Суд, аналізуючи аналогічні правовідносини у постанові від 27 березня 2023 року у справі №520/16224/21 вказав, що визначальною підставою у питанні можливості пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певної категорії для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, чи інших соціальних виплат. Основним актом, на підставі якого здійснюється таке регулювання є, зокрема, Закон № 2262-ХІІ. Можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і має пов`язуватися не з категорією працівників, що реалізують право на пенсію за вислугу років, а зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті проходження військової служби в певний, визначений у законодавчому порядку період часу. Така можливість передбачена Постановою № 393.

Крім того, подібний висновок щодо застосування Постанови КМУ № 393 при обчисленні пільгового стажу для призначення пенсії за вислугою років прокурорам і слідчим, вже викладений Верховним Судом України у постанові від 27 травня 2008 року у справі № 21-2438во07. У цій постанові Верховний Суд України наголосив, що вирішуючи питання про можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право прокурорам і слідчим на пенсію за вислугою років, колегія суддів виходить із того, що визначальною підставою у цьому випадку є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певних категорій для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, щомісячного грошового утримання чи інших соціальних виплат. Основними актами, на підставі яких здійснюється таке регулювання є, зокрема, Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" та Закон України "Про прокуратуру".

Таким чином, враховуючи викладене, Суд доходить висновку, що дія Порядку №?393, зокрема положень абзацу першого пункту 1 та пункту 3, поширюється виключно на осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону №?2262-XII, та які реалізують це право шляхом звернення із заявою про призначення пенсії саме на підставі цього спеціального закону.

Верховний Суд наголошує, що, незважаючи на можливе поєднання позивачем статусу прокурора та військовослужбовця під час участі в операції об`єднаних сил, право на пенсійне забезпечення визначається виключно тим спеціальним законом, на підставі якого особа звертається за призначенням пенсії. У цьому випадку обрання позивачем способу реалізації права на пенсію за вислугу років відповідно до статті 86 Закону №?1697-VII зумовлює застосування виключно положень цього нормативного акта.

Закон №?1697-VII містить вичерпний перелік видів трудової (службової) діяльності, які підлягають зарахуванню до вислуги років, і не передбачає можливості кратного (пільгового) обчислення стажу у зв`язку з проходженням військової служби в умовах особливого періоду або участю в ООС чи АТО. Відтак, застосування Порядку №?393 до правовідносин, що виникають у сфері пенсійного забезпечення за Законом №?1697-VII, є юридично необґрунтованим і суперечить принципу правової визначеності як елементу верховенства права.

Недопустимість поширення дії спеціального нормативно-правового акта, ухваленого на виконання Закону №?2262-XII, на правовідносини, що регулюються іншим спеціальним законом - Законом №?1697-VII - зумовлена необхідністю дотримання меж предметного регулювання відповідного законодавчого акта та неприпустимістю підміни його норм положеннями актів, які не мають юридичної сили в межах іншого правового режиму. Зазначені закони передбачають відмінні правові підстави, суб`єктний склад та умови призначення пенсії, що базуються на різній правовій природі відповідної служби.

Хоча позивач суміщав виконання функцій прокурора та військовослужбовця, Верховний Суд зазначає, що №?2262-XII не регулює порядок пенсійного забезпечення осіб, які звертаються за призначенням пенсії саме як прокурори. Водночас Закон №?1697-VII є спеціальним нормативно-правовим актом, який вичерпно визначає підстави та умови призначення пенсій за вислугу років працівникам органів прокуратури. Застосування положень іншого спеціального закону - Закону №?2262-XII, адресованого винятково військовослужбовцям, - до прокурорів, навіть за умови фактичного суміщення статусів, було б штучним розширенням сфери його дії та суперечило б загальновизнаному принципу lex specialis derogat legi generali, а також принципу правової визначеності.

Отже, при зверненні особи за призначенням пенсії за вислугу років відповідно до Закону №?1697-VII, відсутні правові підстави для врахування до відповідного стажу періодів служби, обчислених за пільговим коефіцієнтом, що застосовується виключно у межах Закону №?2262-XII. Такий підхід відповідає конституційному принципу законності, забезпечує системність та узгодженість нормативного регулювання у сфері пенсійного забезпечення, а також унеможливлює неправомірне розширення дії підзаконних актів поза межами їх нормативної компетенції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звернувся із заявою про призначення пенсії саме на підставі статті 86 Закону №? 1697-VII, що зумовлює застосування виключно цього спеціального закону при вирішенні питання про наявність у нього права на пенсійне забезпечення за вислугу років.

У такому випадку значення має лише той обсяг стажу, який визначений відповідно до положень самого Закону №1697-VII, без урахування положень інших нормативних актів, зокрема Постанови КМУ №?393, яка регламентує порядок пільгового (кратного) обчислення стажу виключно для осіб, пенсія яким призначається за Законом №?2262-XII.

Відтак, обставини щодо участі позивача у військовій службі в особливий період, у тому числі в ООС, не можуть бути підставою для кратного обчислення стажу (один місяць за три) при визначенні права на пенсію за вислугу років саме за Законом №?1697-VII, оскільки такий механізм у межах цього Закону не передбачений.

Суд зазначає, що частина друга статті 85 Закону №1697-VII допускає застосування інших законодавчих актів у сфері соціального захисту прокурорів. Однак така можливість не охоплює акти, що прийняті на виконання інших спеціальних законів. Тому Порядок №393, який стосується правовідносин, врегульованих Законом №2262-XII, не може застосовуватися до правовідносин пенсійного забезпечення, що регламентовані Законом №1697-VII.

При цьому, Суд зауважує, що позивач не позбавлений можливості реалізувати право пільгового обчислення вислуги років за вказаний період відповідно до Постанови КМУ №393, але у разі реалізації ним права на призначення пенсії за Законом №2262-ХІІ.

На підставі вищезазначеного, колегія суддів доходить висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необхідність зарахування періоду проходження позивачем військової служби в особливий період у пільговому обчисленні (один місяць за три) при визначенні права на пенсію за вислугу років згідно зі статтею 86 Закону №?1697-VII.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/128262934

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.06.2025 р. у справі № 620/2255/24 (провадження № К/990/50724/24) щодо виплати додаткової винагороди

Позивач стверджує, що у період з 01 серпня 2022 року по 12 жовтня 2022 року він брав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії на території Сумської області, у зв`язку з чим доводив, що має право на отримання додаткової винагороди до 100 000,00 грн відповідно до Постанови № 168 за спірний період.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність у позивача права на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, в збільшеному до 100 000,00 грн розмірі, зазначивши, що належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження факту безпосередньої участі позивача у бойових діях або у здійсненні відповідних заходів за згаданий період матеріали справи не містять. При цьому суди зазначили, що Військової частини НОМЕР_1 від 14 жовтня 2022 року № 3026 не містить в собі жодних відомостей щодо наявності бойових наказів (бойових розпоряджень); журналів бойових дій (вахтових журналів), журналів ведення оперативної обстановки; списків особового складу, який залучався для виконання бойових (спеціальних) завдань; бойових донесень; рапортів (донесень) командира підрозділу (групи) про участь позивача у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних завдань) тощо.

З наведеного висновується, що позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , у складі якої перебуває на фінансовому забезпеченні, та у 2022 році був відряджений до Військової частини НОМЕР_1 , яка видала довідку від 14 жовтня 2022 року № 3026, в якій вказано, що солдат ОСОБА_1 брав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії з 04 липня 2022 року по 12 жовтня 2022 року. Підставою для видачі довідки зазначено бойове розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 23 червня 2022 року № 4346, бойовий наказ Адміністрації державної прикордонної служби України від 27 червня 2022 року № 106Т.

Враховуючи, що у вказаній довідці зазначено період участі у бойових діях, починаючи з 04 липня 2022 року, а позовні вимоги позивачем визначено з 01 серпня 2022 року, суди попередніх інстанцій не встановили чи отримував позивач додаткову винагороду, передбаченої Постановою № 168, за липень 2022 року.

При цьому, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на факт проходження позивачем військової служби у Військовій частині НОМЕР_2, а отже суд першої інстанції в силу частини третьої статті 48 КАС України, встановивши, що з позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

Щодо застосовності наказів Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року № 392-/0/81-22-АГ і від 09 грудня 2022 року № 628/0/81-22-АГ до правовідносин, пов`язаних з виплатою додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, то позиція Верховного Суду з цього приводу, яка висловлена у постанові від 21 грудня 2023 року у справі № 200/193/23, зводиться до того, що документування (фіксація) у спірний період органами Держприкордонслужби безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях і заходах та фактична виплата їм додаткової винагороди до 100 000,00 гривень відповідно до приписів наказів Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року № 392-/0/81-22-АГ і від 09 грудня 2022 року № 628/0/81-22-АГ унеможливлює застосування іншого механізму реалізації постанови Кабінету Міністрів України № 168 до правовідносин, що вже відбулися.

За відсутності цих відомчих нормативно-правових актів не здійснювався би облік особового складу, який мав право на збільшену додаткову винагороду, що призвело б до невиплати цієї частини грошового забезпечення військовослужбовцям.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про те, що застосуванню для визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, передбаченої Постановою № 168, у спірний період підлягають накази Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року № 392-/0/81-22-АГ і від 09 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ. Протилежний висновок поставив би питання необхідності повернення вже виплачених на підставі цих наказів сум додаткової винагороди.

У справі, що розглядається, як можна зрозуміти з мотивувальної частини судових рішень, суди попередніх інстанцій під час оцінки спірних правовідносин оперували виключно положеннями Наказу № 392/0/81-22-АГ. Свої висновки суди ґрунтували на оцінці наявних у справі доказів. Внаслідок цього, суди дійшли висновку про відсутність належних, допустимих та достовірних доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах, які надають право на отримання додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн відповідно до пункту 1 Постанови №168.

Водночас виплата додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100000,00 грн обумовлена участю у бойових діях або заходах, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення / здійснення (пункт 1 Постанови № 168). З цієї позиції повнота судового розгляду передбачала б з`ясування (у сукупності): чи пов`язувалася виплата позивачеві як військовослужбовцю Держприкордонслужби додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн з перебуванням на території Чернігівської та Сумської областей, а конкретно - на ділянці державного кордону з росією, відповідальність за охорону якої було покладено на Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ); що розуміється під територією «можливих бойових» дій й у чому відмінність цього «статусу» території від умовно «мирної» території України (в умовах збройної агресії росії) або від території, де ведуться (велися) бойові дії, в контексті перебування там підрозділів (загонів) прикордонної служби в умовах воєнного стану; які завдання (накази, розпорядження) виконував позивач як військовослужбовець у складі Військової частини НОМЕР_1 протягом спірного періоду, зокрема чи охоплюються (могли охоплюватися) вони (тобто їхній зміст) тими умовами (обставинами), які визначені у наказах Адміністрації Держприкордонслужби від 31 березня 2022 року № 164-АГ, від 30 липня 2022 року № 392/0/81-22-АГ, від 09 грудня 2022 року № 628/0/81-22-АГ, за яких командування військової частини, де проходить службу військовослужбовець, мало б видати документи для нарахування додаткової винагороди у «збільшеному» розмірі; чи були випадки нарахування/виплати (за спірний період) додаткової винагороди у «збільшеному» розмірі іншим прикордонникам, які в той самий період, що й позивач, були у складі Військової частини НОМЕР_1 й несли військову службу на тій самій території (ділянці), що й він [позивач]; якщо так, то чим це було продиктовано.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/128225610