Судова практика з питань виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям та членам їх родин
Матеріал підготувала Вікторія Поліщук, адвокат, медіатор, Голова Комітету з трудового права НААУ, керівниця Центру трудового права та соціального забезпечення ВША НААУ
Публікації лекторів
09.07.2026

Судова практика з питань виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям та членам їх родин за червень 2026 року

 

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.06.2026 р. у справі № 260/89/25 (адміністративне провадження № К/990/15047/26) щодо отримання одноразової грошової допомоги вперше у розмірі 120-кратного прожиткового мінімуму

Позивач на обґрунтування позовних вимог послався на те, що він є особою, звільненою з військової служби, та має право на отримання одноразової грошової допомоги вперше у розмірі 120-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 30.10.2017, тобто того року, в якому встановлено інвалідність 1 групи, яка настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення із строкової служби вперше - 02.09.1966, пов`язану з проходженням військової служби, внаслідок захворювання, що мало місце в період строкової військової служби. Вважає, що Міноборони безпідставно відмовило йому у виплаті одноразової грошової допомоги у пункті 32 Протоколу від 20.09.2024.

Обґрунтування Суду. Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги врегульований статтею 16-3 Закону №2011-ХІІ.

З метою реалізації норм статті 16-3 Закону № 2011-XII Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок №975.

Пунктом 3 Порядку №975 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ №0741796 від 30.10.2017, ОСОБА_1 встановлено І групу інвалідності з 30.10.2017 - захворювання, отримане в період проходження військової служби.

До моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06.12.2016 (далі - Закон №1774-VIII) право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби.

Однак, з 01.01.2017, після набрання чинності Закону № 1774-VIII, пунктом 6 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який у разі настання інвалідності виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.

У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону № 2011-ХІІ після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.

Ураховуючи встановлені фактичні обставини у цій справі, зокрема, що інвалідність у позивача настала вперше 02.09.1966, І групу інвалідності встановлено 30.10.2017, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій, що статтею 16 Закону №2011-XII та положеннями Порядку №975, які діяли на час встановлення позивачу інвалідності І групи, не передбачалось право наі отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.

Ці висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 04.07.2023 у справі №240/6023/18, від 07.11.2023 у справі №200/10819/20-а, від 23.01.2025 у справі №380/14731/23.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/137400734

 

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.06.2026 р. у справі № 300/1941/25 (адміністративне провадження № К/990/14145/26) щодо права на отримання одноразової грошової допомоги внаслідок загибелі військовослужбовця з підстав того, що смерть військовослужбовця пов`язана із захистом Батьківщини

На обґрунтування позовних вимог позивачка послалася на протиправність рішення Міноборони, яким їй відмовили у виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 15000000,00 грн відповідно до вимог Постанови №168 та Закону №2011-XII. Зазначає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги внаслідок загибелі її чоловіка військовослужбовця з підстав того, що смерть військовослужбовця пов`язана із захистом Батьківщини.

Обґрунтування Суду. 49. Як установлено судами, зі змісту Витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України по встановленню причинного зв`язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) від 24.11.2022 за №1886 вбачається, що причиною смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 послужило ЗАХВОРЮВАННЯ, ЯКЕ ПРИЗВЕЛО ДО СМЕРТІ, ТА ПРИЧИНА СМЕРТІ, ТАК, ПОВ`ЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ. Причина смерті ОСОБА_2 - хронічна ішемічна хвороба серця, коронарокардіосклероз, серцева недостатність. ОСОБА_2 безпосередньо брав участь у здійсненні заходів, пов`язаних із захистом Батьківщини.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення, дійшли висновку, що причина смерті ОСОБА_2 не пов`язана з безпосередньою участю у здійсненні заходів, пов`язаних із захистом Батьківщини, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, оскільки висновувалися лише на тому, що у Витягу з протоколу засідання 16 Регіональної військово-лікарської комісії від 27.06.2024 №1705 зазначено причину смерті "гострий інфаркт міокарду".

Однак, суди не дослідили і не встановили, чи здійснював загиблий ОСОБА_2 заходи, пов`язані із захистом Батьківщини на час смерті, чи пов`язана його смерть із безпосередньою його участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів.

Суди не дослідили наведені документи, які слугували підставою для складання Протоколу засідання Військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців.

Суди не з`ясували, чи брав ОСОБА_2 на час смерті безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Відповідні документи (бойові накази (бойові розпорядження), журнали бойових дій, журнали ведення оперативної обстановки, бойового донесення або постової відомості, рапорти (донесення) начальника (командира) підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях, у виконання бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по-батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах) не були витребувані і не досліджені судами.

Застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в справі.

Обов`язок суду встановити обставини справи при розгляді позову випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/137444470

                     

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.06.2026 р. у справі № 131/526/24 (провадження № 61-1862св25) щодо встановлення факту проживання однією сім’єю

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Одноразова грошова допомога у зв`язку зі смертю військовослужбовця призначається і виплачується фізичним особам, які мають право на її отримання, зокрема, жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили (частина четверта статті 16-1 Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) вказано, що

«104. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

105. Водночас у частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту, без розгляду якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз`яснює заінтересованими особами особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

106. При цьому між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги.

107. Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

108. Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року в справі № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25) вказано, що:

«143. Одноразова грошова допомога у зв`язку зі смертю військовослужбовця призначається і виплачується фізичим особам, які мають право на її отримання (батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого).

144. За такого правового регулювання можна зробити висновок, що в таких справах спір може виникнути лише між суб`єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів. Саме для таких цілей чинним процесуальним законодавством (частина шоста статті 294, частина четверта статті 315 ЦПК України) передбачено, що факт перебування особи на утриманні може розглядатись у позовному провадженні у порядку цивільного судочинства.

145. У постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду розглядала питання юрисдикційності справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги, де, серед іншого, виснувала, що між особою і Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги.

146. Велика Палата Верховного Суду вважає, що сформовані у зазначеній постанові висновки є правозастосовними до цих правовідносин про встановлення факту перебування онуки на утриманні загиблого діда (військовослужбовця), оскільки встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки також передбачено частиною першою статті 315 ЦПК України і метою встановлення факту є призначення і виплата одноразової грошової допомоги».

У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 квітня 2025 року в справі № 131/364/24 (провадження № 61-15584св24) вказано, що:

«оцінюючи доводи касаційної скарги про незалучення до участі у справі як відповідача Міністерства оборони України, що є підставою для відмови у позові, колегія суддів зазначає про таке.

У таких справах спір може виникнути лише між суб`єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів. Відповідно, між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України такого спору бути не може, оскільки останнє не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги згідно із положеннями статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зазначене узгоджується із правовими висновками, що містяться у пункті 106 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, а також у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2025 року в справі № 298/1350/22 (провадження № 61-15100св24)».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні до суду з позовом у цій справі ОСОБА_1 просила: 1) встановити юридичний факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 04 лютого 2021 року до 21 лютого 2024 року; 2) встановити факт перебування ОСОБА_1 на утриманні чоловіка ОСОБА_4, який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 поблизу населеного пункту Мемрик Донецької області. При цьому позивач наголошувала, що встановлення юридичних фактів спільного проживання та перебування на утриманні є необхідними для того, щоб позивач мала можливість реалізувати свої права на спадкове майно та користуватись пільгами, передбаченими законодавством для членів сімей загиблих військовослужбовців;

за своїми вимогами про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні позивач ОСОБА_1 визначила відповідачем ОСОБА_2 (матір ОСОБА_4 ) як спадкоємця за законом першої черги. Разом з цим у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження тієї обставини, що відповідач (мати ОСОБА_4 ), як спадкоємець за законом першої черги, прийняла спадщину після смерті сина ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , тоді як позов пред`явлено у квітні 2024 року (до закінчення шестимісячного строку, передбаченого частиною першою статті 1270 ЦК України);

проте суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що під час шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у них народилися діти: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Станом на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 його діти ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були неповнолітньою та малолітньою особою відповідно, тому із урахуванням положень статті 1268 ЦК України вони є особами, які прийняли спадщину. Також суд не врахував, що в цій справі спір існує між суб`єктами отримання одноразової грошової допомоги

вирішення судом вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні у будь-якому разі впливає на права та інтереси дітей, незалежно від обставин прийняття спадщини іншим спадкоємцем за законом першої черги, зокрема матері ОСОБА_4 - відповідача ОСОБА_2 ;

пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові;

з огляду на те, що ОСОБА_1 не залучила до участі у справі як відповідачів осіб, які відповідно до норм статті 1268 ЦК України прийняли спадщину, а саме ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , то у задоволенні її позову до ОСОБА_2 апеляційному суду належало відмовити саме з підстав його пред`явлення за неналежного суб`єктного складу відповідачів;

апеляційний суд, не з`ясувавши належний суб`єктний склад за позовними вимогами ОСОБА_1 , помилково вдався до аналізу обґрунтованості її позовних вимог.

За таких обставин суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні, але помилився стосовно мотивів такої відмови. Тому постанову апеляційного суду належить змінити. Виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/137690586

 

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.06.2026 р. у справі № 740/3165/24 (провадження № 61-3966св26) щодо встановлення факту проживання однією сім’єю

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 19 січня 2008 року перебувала із ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі, який розірваний за рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 27 лютого 2020 року. Після розірвання шлюбу вони проживали в одній квартирі, вели спільне господарство, виховували спільного сина ОСОБА_2, мали спільний бюджет, сплачували комунальні послуги, купували речі, предмети побуту, виїздили за кордон, відпочивали на морі, спільно їздили до родичів та друзів, планували подарувати сину квартиру, позивач з свого банківського рахунку сплачувала штрафи та кредит за ОСОБА_6 , який, як військовослужбовець, на час відпустки приїздив додому, пересилав позивачу документи, речі, грошові кошти на потреби сім`ї, в свою чергу вона відправляла посилки, під час перебування у госпіталі після поранення навідувала його, та після смерті отримала свідоцтво про смерть, здійснила поховання за власні кошти, всі документи померлого знаходяться у неї.

На звернення ОСОБА_1 щодо допомоги на поховання ОСОБА_6 , Вертіївською сільською радою у цьому було відмовлено з посиланням на розірвання шлюбу, також було відмовлено і на виплату внаслідок загибелі ОСОБА_6 , як військовослужбовця, допомоги.

Відповідач ОСОБА_2 є її сином, відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_6 .

Встановлення факту необхідне позивачці для отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, передбачених законодавством пільг та визнання в моральному плані статусу відносин із ОСОБА_6 , що надто важливо для неї та сина.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (абзац 1 частини другої статті 3 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19) зазначено, що:

«проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню.

Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що:

«вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)».

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю. При цьому факт місця реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 серпня 2023 року у справі № 363/3231/18 (провадження № 61-2801св23)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2026 року в справі № 143/520/24 (провадження № 61-13384св25) вказано, що:

 

«положеннями частини першої статті 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків притаманних подружжю не може свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

Факт місця реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22).

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним і достатнім підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці».

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).

 

Апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).

У справі, що переглядається:

при задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу суд першої інстанції вказав, що є доведеним спільне проживання позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_6 однією сім`єю в період з 31 березня 2020 року до часу смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_2 , наявності їх спільного побуту і взаємних прав та обов`язків, сприйняття один одного як найближчої людини, у зв`язку з чим позов задовольнив. Мета встановленого факту - отримання позивачем статусу члена сім`ї загиблого військовослужбовця та передбачених законодавством пільг внаслідок загибелі військовослужбовця;

в апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_4 , зокрема, вказувала, що:

(1) з часу розлучення відповідно до рішення Ніжинського міськрайонного суду від 27 лютого 2020 року у справі №740/4526/19 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 розірваний і з цієї дати вони не є чоловіком та дружиною. Ініціатором розлучення була ОСОБА_1 , яка зазначила про те, що шлюб був невдалим, різні характери та погляди на сімейне життя, спільне господарство не ведеться, (позовна заява від 12 вересня 2019 року) збереження шлюбу неможливе. Позов ОСОБА_1 просила задовольнити. Відповідач ОСОБА_6 позов визнав. Жодна із сторін не просили час на примирення. Сторони подали заяви до суду про бажання розірвати шлюбні відносини;

(2) ОСОБА_1 подала до суду позовну заяву про стягнення аліментів з ОСОБА_6 . Стягнення проводилося в примусовому порядку до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 а також стягнення аліментів проводилось після смерті протягом декількох місяців (справа №740/5005/19, позовна заява від 22 жовтня 2019 року);

(3) з листопада 2021 року ОСОБА_1 залишила квартиру на АДРЕСА_3 , та переїхала жити до іншого житла на АДРЕСА_8 . ОСОБА_6 в квартирі АДРЕСА_4 з листопада 2021 року проживав самостійно, з часу звільнення квартири колишньою дружиною ОСОБА_1 ;

(4) ОСОБА_6 був призваний на військову службу до лав Збройних Сил України. На військову службу проводжав його батько - ОСОБА_3 і більше ніхто. Виходячи з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11 квітня 2023 року, членами родини записані син - ОСОБА_2 , розлучений. Проживає: АДРЕСА_2;

(5) відповідно до довідки від 20 травня 2023 року № 1094, виданої командиром в/ НОМЕР_3 ОСОБА_2 , зазначено відомості інших членів сім`ї загиблого (померлого, безвісно відсутнього): батько - ОСОБА_3 . Зазначені дані взяті з особистої справи військовослужбовця, де він зазначає свої фактичне місце проживання, сімейний стан. Таким чином, ОСОБА_6 самостійно, перебуваючи на службі, вказав своє місце проживання: АДРЕСА_2 , - це адреса матері - ОСОБА_4 та батька - ОСОБА_3;

(6) ОСОБА_1 не зверталася до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 . Пам`ятник на могилі ОСОБА_6 був встановлений батьками за власні кошти, жодної участі ОСОБА_1 не брала;

(7) реальні та фактичні шлюбні відносини між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 були відсутні, жодного спільного господарство не вели. Єдиним зв`язком між сторонами був син ОСОБА_19 , на користь якого стягувалися аліменти (а. с. 94 - 98, том 2).

до апеляційної скарги відповідачка ОСОБА_4 , зокрема, долучила копію витягу з наказу від 11 квітня 2023 року (а. с. 100, том 2), яка не подавалася до суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції прийняв вказаний доказ та жодного процесуального рішення щодо нього не ухвалив;

апеляційний суд при ухваленні постанови про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу обмежився вказівкою про те, що в цілому погоджується з висновком суду першої інстанції; доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, надав їм правильну правову оцінку та правомірно задовольнив позов;

апеляційний суд не врахував, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. Апеляційний суд по суті на жоден аргумент апеляційної скарги не відповів. За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, по суті не переглянувши рішення суду першої інстанції в цій частині.

Тому постанову апеляційного судув частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбуналежить скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/137649354

 

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.06.2026 р. у справі №380/1253/24 (адміністративне провадження № К/990/44403/24) щодо виплати одноразової грошової допомоги

Аналіз змісту пункту 2 Постанови № 168 свідчить про те, що Кабінет Міністрів України установив дві самостійні альтернативні підстави для виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн:

- загибель особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, зокрема, військовослужбовця, у період дії воєнного стану;

- смерть військовослужбовця внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, у період дії воєнного стану, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).

У другому випадку юридично значущою є не лише безпосередня причина смерті, зазначена в медичних документах, а насамперед встановлений належними та допустимими доказами прямий причинний зв`язок між смертю військовослужбовця та пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом, отриманими за обставин, визначених абзацом шостим пункту 2 Постанови № 168.

Тому слід відокремлювати випадки, коли захворювання є самостійною причиною смерті військовослужбовця, від випадків, коли смерть перебуває у прямому причинному зв`язку з документально підтвердженим пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом, отриманими у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони.

Отже, формальний зміст абзаців першого та шостого пункту 2 Постанови № 168 вказує на те, що Кабінет Міністрів України установив виплату одноразової грошової допомоги в однаковому розмірі 15 000 000 гривень при настанні одного і того ж наслідку - смерті особи, але залежно від її причин (загибель або смерть в результаті поранення (контузії, травми, каліцтва)).

Такий підхід відповідає цільовому характеру підвищеної одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн, яка є винятковою соціальною гарантією воєнного часу та має застосовуватися лише за умов, прямо визначених законодавцем. Її розширене застосування без належної правової підстави призводило б до необґрунтованого навантаження на Державний бюджет України, у тому числі на видатки, пов`язані із забезпеченням обороноздатності держави.

При цьому пункт 2 Постанови № 168 у редакції, чинній станом на 06 серпня 2022 року, прямо не передбачав, що смерть військовослужбовця внаслідок захворювання є самостійною підставою для виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн саме за абзацом шостим цього пункту, якщо не встановлено, що така смерть настала внаслідок поранення, контузії, травми чи каліцтва.

Водночас такий висновок не означає, що смерть військовослужбовця від захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби або із захистом Батьківщини, не породжує права членів його сім`ї на соціальний захист. Така смерть може бути підставою для призначення одноразової грошової допомоги за Законом № 2011-XII та Порядком № 975, якщо встановлено передбачені цими нормативно-правовими актами умови.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 16 червня 2026 року у справі №620/10029/24, вирішуючи питання права на одноразову грошову допомогу в розмірі 15 000 000 грн за пунктом 2 Постанови № 168 у подібних правовідносинах, наголосила, що особливе значення для цієї категорії спорів має редакція нормативно-правового акта, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, з урахуванням моменту виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, зокрема дати смерті військовослужбовця.

Цей суд розмежовував три правові ситуації:

- перша - загибель військовослужбовця у період дії воєнного стану за обставин, які охоплювалися пунктом 2 Постанови № 168 у відповідній редакції;

- друга - смерть військовослужбовця внаслідок поранення, контузії, травми чи каліцтва, отриманих за обставин, визначених абзацом шостим пункту 2 Постанови № 168;

- третя - смерть військовослужбовця внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби або із захистом Батьківщини, яка може породжувати право на одноразову грошову допомогу за Законом № 2011-XII та Порядком № 975, але не охоплюється абзацом шостим пункту 2 Постанови № 168 без установлення прямого причинного зв`язку з пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом (спеціальних умов, з якими законодавство пов`язує виникнення права саме на підвищену одноразову грошову допомогу у розмірі 15 000 000 грн).

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вважала, що висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі № 600/548/23-а та від 22 серпня 2024 року у справі № 380/9868/23, про те, що пункт 2 Постанови № 168 не обмежує виплату одноразової грошової допомоги лише випадками смерті від поранення (контузії, травми чи каліцтва), а охоплює випадки смерті військовослужбовця в період воєнного стану, пов`язані із захистом Батьківщини, включаючи смерть від захворювання, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні.

Також сформовано наступні висновки:

«1. Положення пункту 2 Постанови № 168 підлягають застосуванню у системному взаємозв`язку з положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII та не можуть тлумачитися відокремлено від нього.

2. Право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 Постанови № 168, виникає у разі загибелі військовослужбовця в період дії воєнного стану, а також у разі смерті військовослужбовця, щодо якої встановлено причинний зв`язок із пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони.

3. Сам по собі висновок військово-лікарської комісії про зв`язок захворювання із захистом Батьківщини або проходженням військової служби не є безумовною підставою для застосування пункту 2 Постанови № 168, якщо матеріалами справи не підтверджено обставин, з якими зазначена постанова пов`язує виникнення права на відповідну виплату.

4. Смерть військовослужбовця внаслідок захворювання не виключає можливості призначення одноразової грошової допомоги, якщо за медичними документами встановлено, що така смерть, незалежно від безпосереднього клінічного механізму її настання, перебуває у причинному зв`язку з пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими за обставин, визначених пунктом 2 Постанови № 168.

5. За відсутності підстав для застосування пункту 2 Постанови № 168 питання призначення та виплати одноразової грошової допомоги вирішується відповідно до положень Закону № 2011-XII та Порядку № 975, з урахуванням установлених ними підстав та умов надання відповідних соціальних гарантій.».

У справі, що переглядається в касаційному порядку, судами встановлено, що відповідно до витягу з протоколу 16 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв колишнього військовослужбовця №190 від 26 січня 2023 року військовослужбовець ОСОБА_5 помер внаслідок гострої серцево-судинної недостатності внаслідок гострого порушення мозкового кровообігу за геморагічним типом. Комісією встановлено, що захворювання солдата ОСОБА_5 і причина смерті пов`язані із захистом Батьківщини.

Саме по собі встановлення зв`язку захворювання та причини смерті із захистом Батьківщини не означає, що така смерть є загибеллю у розумінні абзацу першого пункту 2 Постанови № 168. За чинного законодавства поняття «загибель» має самостійне юридичне значення і не охоплює кожен випадок смерті військовослужбовця в період дії воєнного стану чи при виконанні обов`язків військової служби.

Водночас суди не встановили та матеріали справи не містять доказів причинного зв`язку смерті ОСОБА_5 з пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні заходів із національної безпеки і оборони.

Колегія суддів касаційної інстанції відхиляє посилання позивачки на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі № 600/548/23-а, оскільки судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вважала, що висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі № 600/548/23-а та від 22 серпня 2024 року у справі № 380/9868/23, про те, що пункт 2 Постанови № 168 не обмежує виплату одноразової грошової допомоги лише випадками смерті від поранення (контузії, травми чи каліцтва), а охоплює випадки смерті військовослужбовця в період воєнного стану, пов`язані із захистом Батьківщини, включаючи смерть від захворювання, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні.

За таких обставин та висновків Верховного Суду (у справі № 620/10029/24) передбачені пунктом 2 Постанови № 168 підстави для виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн відсутні.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/137606111