Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.07.2026 р. у справі № 382/535/25 (провадження № 61-4275св26) щодо оголошення фізичної особи померлою

У справі № 755/11021/22, формулюючи висновки, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що у частині другій статті 46 ЦК України законодавець навів дві спеціальні норми: «фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій» та «з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців».

Велика Палата Верховного Суду для з`ясування змісту припису речення другого частини другої статті 46 ЦК України «з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців» використовувала телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норми права.

У пунктах 62, 65, 66 постанови у справі № 755/11021/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала: «Речення друге частини другої статті 46 ЦК України не конкретизує обставини, за яких суд може застосувати скорочений шестимісячний строк замість дворічного, зазначеного у реченні першому цієї частини. Водночас суд може послатися на шестимісячний строк у разі наявності істотних підстав для припущення, що фізична особа загинула внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту, і без обґрунтованих підстав очікувати, що з часом обставини зміняться або з`являться нові дані щодо місцезнаходження цієї особи.

У чинному ЦК України видозмінену до реалій незалежної України статтю 21 законодавець виклав у статті 46 без істотних змін, доповнивши її у частині другій реченням другим з наведенням спеціального правила із вказівкою на право суду (з урахуванням конкретних обставин) оголосити фізичну особу померлою до спливу дворічного строку, але не раніше спливу шести місяців.

Законодавець доповнив чинний ЦК України реченням другим частини другої статті 46 ЦК України задля врегулювання ситуацій, коли у суду є достатні істотні підстави вважати, що на основі доказів у конкретній справі фізична особа - з надзвичайно великою вірогідністю - є дійсно померлою (загиблою), і що впродовж двох років, зазначених у частині першій цієї статті, про особу не буде додаткових відомостей як про живу».

У підсумку Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку: «… шість місяців, які визначені в реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, мають відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці (на території) ймовірної загибелі фізичної особи, що дозволятиме надати правову охорону людям, які постраждали від війни та у яких у зв`язку з вірогідною смертю зниклої фізичної особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси, і забезпечуватиме правову справедливість».

Шестимісячний строк, який у цьому випадку обраховується з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв`язок з різних причин, пов`язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Така правова гарантія запобігає передчасному оголошенню особи померлою, враховуючи, що в умовах війни можуть бути численні фактори, які заважають встановленню фактичного місця перебування людини. Цей строк забезпечує можливість з`ясування додаткових обставин або отримання нової інформації про зниклу особу, що сприяє уникненню помилкових судових рішень, які могли б призвести до негативних правових наслідків для самої особи, її родичів і суспільства загалом.

Очевидно, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/11021/22 не формулювала висновок для ситуації, коли територія, на якій відбулась вірогідна загибель військовослужбовця, на момент такої події була територією активних бойових дій, а потім окупована супротивником.

 Обставини справи, яка перебувала на розгляді у Великій Палаті Верховного Суду, стосувались подій, коли ймовірна загибель фізичної особи сталась на території, де велись активні бойові дії, а після їх завершення територія залишилась під контролем України.

Оскільки за встановленими у цій справі обставинами територія, на якій відбулась вірогідна загибель військовослужбовця ОСОБА_3 , на момент такої події була територією активних бойових дій, а потім окупована супротивником, у суду з надзвичайно великою вірогідністю є достатні істотні підстави вважати, що військовослужбовець ОСОБА_3 загинув, а тому відлік строку, передбаченого частиною другою статті 46 ЦК України, може бути здійснений у цій справі з 29 жовтня 2022 року.

Такий висновок суду не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду про те, що шість місяців мають відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія, хоча й є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних бойових дій (див. пункт 109 постанови).

На переконання колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, розширювальне тлумачення частини другої статті 46 ЦК України, за якого відлік строку, після спливу якого фізична особа може бути оголошена померлою, ставиться у залежність від можливості отримання підтверджень із території, що після завершення активних бойових дій набула статусу тимчасово окупованої, призводить до позбавлення заявників передбаченого законом механізму захисту його прав, оскільки наведена норма не пов`язує перебіг відповідних строків з такими подіями.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2026 року у справі №759/22513/24.

У справі, яка переглядається у касаційному порядку, встановлено, що відповідно досповіщення сім`ї від 02 листопада 2022 року № 40 чоловік, солдат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , механік-водій 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону 29 жовтня 2022 року зник безвісті в результаті здійснення противником штурмових дій позицій підрозділу поблизу населеного пункту Павлівка Волноваського району Донецької області, тривають пошукові заходи.

Відповідно до акта службового розслідування за фактом зникнення безвісти солдата ОСОБА_3 , солдата ОСОБА_10 , молодшого сержанта ОСОБА_11 , старшого солдата ОСОБА_12 , солдата ОСОБА_13 , старшого солдата ОСОБА_14 від 10 грудня 2022 року та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10 грудня 2022 року № 4344 зараховано солдата ОСОБА_3 , механіка-водія 3 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з 29 жовтня 2022 року до часу його прибуття, вважати його таким, що зник безвісти за особливих обставин під час забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації під час воєнних дій на території України.

Також зі змісту вказаного акта, складеного за результатами службового розслідування, встановлено, що 29 жовтня 2022 року з 14 годин 00 хвилин до 18 годин 00 хвилини противник штурмував позиції взводного пункту 72132 в районі с. Павлівка Донецької області з напряму населеного пункту Єгорівка Донецької області, зав`язався стрілецький бій. Під час відступу на запасні позиції зі сторони противника пролунала довга кулеметна черга, під час якої молодший сержант ОСОБА_15 побачив, що солдат ОСОБА_3 неприродньо закинув голову назад, шолом злетів з його голови, а він сам впав на спину та сповз по траві. Підлізши ближче до солдата ОСОБА_3 молодший сержант ОСОБА_15 побачив в лобі солдата ОСОБА_3 вхідний отвір від кулі.

04 листопада 2022 року Відділ поліції № 2 Бориспільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області вніс відомості про реєстрацію кримінального провадження № 12022111100001368 за частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України.

Згідно з листом від Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими від 23 липня 2025 року № 222/кш/18482, в інформаційній системі з питань поводження з військовополоненими містяться наступні відомості: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відсутнє підтвердження від Міжнародного Комітету Червоного Хреста або зі сторони російської федерації про перебування в полоні, стан здоров’я та місце утримання.

Враховуючи наявні у матеріалах справи докази, Верховний Суд вважає, що у цій справі є підстави припускати з високим ступенем вірогідності, що військовослужбовець ОСОБА_3 , ймовірно, загинув за особливих обставин у результаті стрілецького вогню противника під час захисту Батьківщини та виконання бойового завдання й забезпечення здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку про оголошення ОСОБА_3 померлим.

Також, Верховний Суд бере до уваги, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , стосовно якого подана заява про оголошення померлим, мають одну неповнолітню дитину та трьох малолітніх дітей, які мають право на соціальний захист від держави.

Таким чином, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, встановленим відповідно до вимог процесуального права, та узгоджуються з нормами матеріального права, які місцевим судом правильно застосовані.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/138038078

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.07.2026 р. у справі №480/6919/24 (адміністративне провадження №К/990/16409/25) щодо належного відповідача по справі

Обставини справи. Зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин убачається, що ОСОБА_1 у період з 15 жовтня 2022 року по 08 січня 2023 року (коли на нього було покладено тимчасове виконання обов`язків за вакантною посадою начальника прикордонного оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) головного оперативно-розшукового відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 ) був зарахований до списків особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), а у період з 09 січня 2023 року по 17 травня 2024 року - НОМЕР_2 прикордонного загону, з якого звільнений з військової служби.

47. Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що з цим позовом позивач звернувся до неналежного відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), оскільки ОСОБА_1 звільнений з НОМЕР_2 прикордонного загону, а тому саме цей прикордонний загін є останнім місцем його служби та повинен, у разі наявності підстав, здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 з жовтня 2022 року по січень 2023 року грошового забезпечення.

Обґрунтування Суду. Верховний Суд неодноразово, у тому числі й у постановах від 11 серпня 2021 року в справі №809/1042/18, від 12 липня 2022 року в справі №804/3730/18, від 13 вересня 2023 року в справі №620/4900/22, від 12 грудня 2023 року в справі №160/7116/19, на які послався скаржник у касаційній скарзі, наголошував на тому, що визначення відповідачів, предмета і підстав заявленого позову є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості заявленого позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі потреби.

56. Позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.

57. Однак, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову з підстав, що він звернувся з позовом до неналежного відповідача ( ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 )), суд першої інстанції не вирішив питання про заміну цього відповідача належним (яким, на переконання суду, є НОМЕР_2 прикордонний загін) чи залучення до участі у справі співвідповідача/другого відповідача, що свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, статті 48 КАС України, про що слушно зазначено у касаційній скарзі.

58. Водночас, визначаючи ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_1 ) неналежним відповідачем щодо заявленого ОСОБА_1 позову та вважаючи особою, яка має відповідати за пред`явленим позовом, - НОМЕР_2 прикордонний загін, суд першої інстанції, як і апеляційний суд, не з`ясували належним чином предмет і підстави заявленого позову.

59. Зокрема, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що позивачем у цій справі заявлені позовні вимоги про: визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні з жовтня 2022 року по січень 2023 року посадового окладу за 20 тарифним розрядом у розмірі 4510 грн при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби; зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з жовтня 2022 року по січень 2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням посадового окладу за 32 тарифним розрядом у розмірі 6200 грн.

60. Зі змісту оскаржуваних судових рішень не прослідковується, з яких міркувань суди попередніх інстанцій виходили з того, що за заявленою позовною вимогою про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні з жовтня 2022 року по січень 2023 року посадового окладу за 20 тарифним розрядом у розмірі 4510 грн при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, відповідачем має бути НОМЕР_2 прикордонний загін, ураховуючи, що у період з жовтня 2022 року по 08 січня 2023 року ОСОБА_1 не проходив військову службу в НОМЕР_2 прикордонному загоні, не був зарахований до списків особового складу цього прикордонного закону та не перебував на його грошовому забезпеченні.

61. Згідно із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 липня 2019 року в справі №240/4911/18, від 07 серпня 2019 року в справі №825/694/17, від 20 листопада 2019 року в справі №620/1892/19, від 04 травня 2023 року в справі №640/29759/21, на які послався скаржник у касаційній скарзі, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні та обмежене фінансування не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.

62. Умови грошового забезпечення військовослужбовців Держприкордонслужби визначаються законодавством. Зокрема, порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в Держприкордонслужбі, визначає Інструкція №558, у пунктах 3 та 7 розділу І якої встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату. Грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачено йому або виплачено в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

63. Тож, оскільки належним є відповідач, який є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення, ураховуючи, що у період з жовтня 2022 року по 08 січня 2023 року ОСОБА_1 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військовій частині НОМЕР_1 ), був зарахований до списків особового складу саме цього прикордонного загону, в якому перебував на всіх видах забезпечення, позивач правомірно звернувся з позовними вимогами до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) і суд, своєю чергою, мав перевірити правомірність оскаржуваних позивачем дій ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо виплати йому в спірний період відповідного грошового забезпечення.

64. Цілком логічною є позиція судів попередніх інстанцій, що розрахунок за всіма видами належного ОСОБА_1 на день звільнення матеріального та грошового забезпечення має бути здійснений НОМЕР_2 прикордонним загоном, який є останнім місцем служби позивача, тобто суб`єктом, з якого останній звільнився з військової служби, у якому перебував на відповідному забезпеченні на час звільнення та виключення зі списків особового складу в зв`язку зі звільненням, що внормовано чинним законодавством України. Зокрема, приписами пунктів 293 та 300 Положення №1115/2009 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. Розрахунок звільнених з військової служби осіб за належне їм продовольче, речове та інше забезпечення здійснюється в органах Держприкордонслужби, в яких вони перебувають на відповідному забезпеченні.

65. Отже, при звільненні з військової служби позивач має гарантоване право на отримання всіх видів грошового забезпечення до дня виключення його зі списків особового складу, зокрема, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, грошового забезпечення до дня виключення зі списків тощо. Їхній розрахунок, нарахування та виплата покладені безпосередньо на суб`єкта за останнім місцем служби військовослужбовця.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/137907662

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.07.2026 р. у справі № 380/4120/24 (адміністративне провадження № К/990/46454/24) щодо стягнення середнього грошового забезпечення

Спірний період стягнення середнього грошового забезпечення у цій справі охоплює період з 19 вересня 2018 року до 28 січня 2024 року.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач виключений зі списків особового складу 18 вересня 2018 року, і безпосередньо після звільнення у нього не виникло жодних зауважень щодо нарахованих і виплачених сум - здійснений розрахунок не був спірним. Лише у травні 2021 року, тобто майже через три роки після звільнення, позивач звернувся до суду з вимогами про виплату індексації грошового забезпечення. Отже, спір про належні позивачу суми при звільненні виник через значний час після звільнення, у зв`язку з чим, на думку апеляційного суду, не настало передбачених частиною другою статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. При цьому суд апеляційної інстанції послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 380/693/20.

Верховний Суд не погоджується з таким правовим підходом суду апеляційної інстанції та звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (з урахуванням висновків постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц), зокрема про наявність передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо остаточний розрахунок відбувся на підставі виконання судового рішення.

Указана правова позиція, зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі виконання судового рішення, не піддавалася зміні (відступу).

У силу приписів пункту 1 частини другої статті 45 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, попри те, що безпосередньо стосувався іншого аспекту застосування статті 117 КЗпП України (питання, чи припиняється обов`язок роботодавця виплатити середній заробіток за затримку розрахунку після ухвалення судового рішення про стягнення належних працівнику сум), не піддавався зміні чи відступу і залишається релевантним для застосування статті 117 КЗпП України в цілому.

Верховний Суд, спираючись на цю позицію Великої Палати, неодноразово наголошував, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їхнім розміром, що в подальшому впливає на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Саме на цій усталеній правовій позиції Великої Палати, з урахуванням пізнішої та сталої практики Верховного Суду, зокрема постанови від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24, в якій застосовано аналогічний підхід до подібних правовідносин, і ґрунтується застосування статті 117 КЗпП України у цій справі.

Спірний період стягнення середнього грошового забезпечення у цій справі охоплює період з 19 вересня 2018 року по 28 січня 2024 року, який варто умовно поділити на дві частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього.

Період з 19 вересня 2018 року по 18 липня 2022 року регулюється попередньою редакцією статті 117 КЗпП України, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, однак із можливістю застосування принципу співмірності в разі істотного дисбалансу між простроченою сумою та середнім заробітком за час затримки.

Також період з 19 липня 2022 року по 28 січня 2024 року регулюється чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка обмежує виплату шістьма місяцями.

Отже, у межах цієї справи належить ураховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їхнє виконання підлягає встановленню, зокрема: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат.

А також належить ураховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, якою законодавець обмежив виплату середнього заробітку шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівнику.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 10 квітня 2024 року у справі №360/380/23, від 30 квітня 2024 року у справі № 560/6962/23, від 23 травня 2024 року у справі №580/9003/23, які прийняті пізніше, ніж постанова від 28 листопада 2022 року у справі №380/693/20, висновки якої суд апеляційної інстанції застосував у цій справі.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, тлумачачи статтю 117 КЗпП України в редакції, чинній після 19 липня 2022 року, дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд і в межах цього шестимісячного строку може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Верховний Суд звертає увагу, що правова позиція суду касаційної інстанції має насамперед спиратися на чинне на момент виникнення спірних правовідносин нормативне регулювання, оскільки його зміна впливає на застосування такої позиції до відносин, які виникли вже після внесення відповідних змін.

Аналогічне питання вже розглядалося Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (постанова від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22), і сформульований нею висновок є застосовним до правовідносин, що розглядаються у цій справі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 117 КЗпП України та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд першої інстанції натомість правильно застосував положення статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (із застосуванням принципу співмірності), і після цього (з обмеженням виплати шістьма місяцями без застосування принципу співмірності), та визначив суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, виходячи з меж заявлених позовних вимог (56 946,22 грн), що не оскаржується у межах цього касаційного провадження.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24 січня 2025 року у справі №380/1607/24.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/137907794

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.07.2026 р. у справі № 200/8295/24 (провадження № К/990/40681/25) щодо індексації

Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до архівної довідки Одеського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України про нараховане грошове забезпечення позивача від 12 вересня 2025 року № С-1294/1251, розмір грошового забезпечення позивача (одноразові додаткові види грошового забезпечення відсутні) склав:

за лютий 2018 року: оклад за військове звання - 35,00 грн, посадовий оклад - 720,00 грн, надбавка за вислугу років - 75,50 грн, надбавка НВОВЗ - 415,25 грн, премія - 4644,00 грн, щомісячна додаткова грошова винагорода - 3533,85 грн, всього: 9423,60 грн;

за березень 2018 року: оклад за військове звання - 600,00 грн, посадовий оклад - 3080,00 грн, надбавка за вислугу років - 920,00 грн, надбавка НВОВЗ - 621,00 грн, премія - 4672,67 грн, всього: 9893,67 грн.

Різниця становить +470,07 грн (9893,67 грн - 9423,60 грн).

Отже, грошовий дохід позивача внаслідок підвищення посадових окладів збільшився на 470,07 грн.

61. Наведене свідчить, що сума підвищення доходу позивача в березні 2018 року становить 470,07 грн, а сума індексації в березні 2018 року складає 4463,15 грн, тому розмір підвищення доходу є меншим за суму індексації, що склалася у березні 2018 року, що є підставою для нарахування і виплати позивачу індексації-різниці в розмірі 3993,08 грн (4463,15 грн - 470,07 грн) до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення з посади.

Разом з цим, як уже зазначалось, станом на 01 березня 2018 року позивач займала посаду відповідального виконавця стройової частини відділення персоналу штабу з посадовим окладом 3080 гривень. Водночас наказом Військової частини НОМЕР_1 від 10 березня 2019 року № 71 ОСОБА_1 призначено на посаду помічника начальника стройової частини відділення персоналу штабу з посадовим окладом 3440 гривень.

62. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про застосування положень абзаців 4 - 6 пункту 5 Порядку № 1078 можливе тільки у разі якщо підвищення тарифних ставок (посадових окладів) відбулось під час проходження служби військовослужбовцем за тією самою посадою, якщо розмір підвищення його доходу дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, а тому позовні вимоги можуть бути задоволені лише по 09 березня 2019 року, адже після цього відсутні підстави для нарахування індексації-різниці, обчислену за посадою відповідального виконавця стройової частини відділення персоналу штабу, до грошового забезпечення за іншою посадою.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/138037906

Постанова Верховного Суду  у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.07.2026 р. у справі №160/22825/25 (адміністративне провадження № К/990/19128/26) щодо виплати одноразової грошової допомоги

Верховний Суд зауважив, якщо причиною смерті військовослужбовця було загальне захворювання, а згідно з висновком Центральної військово-лікарської комісії захворювання та причина смерті пов`язані із захистом Батьківщини, то саме по собі встановлення зв`язку захворювання та причини смерті із захистом Батьківщини не означає, що така смерть є загибеллю у розумінні абзацу першого пункту 2 Постанови № 168. За чинного законодавства поняття «загибель» має самостійне юридичне значення і не охоплює кожен випадок смерті військовослужбовця в період дії воєнного стану чи при виконанні обов`язків військової служби.

43. Водночас якщо не встановлено та немає доказів причинного зв`язку смерті військовослужбовця з пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні заходів із національної безпеки і оборони, то за таких обставин, передбачені пунктом 2 Постанови № 168 підстави для виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн відсутні.

44. Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 16.06.2026 у справі №620/10029/24 також наголосила, що смерть військовослужбовця від захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби або із захистом Батьківщини, також породжує права членів його сім`ї на соціальний захист і така смерть може бути підставою для призначення одноразової грошової допомоги за Законом № 2011-XII та Порядком № 975 якщо встановлено передбачені цими нормативно-правовими актами умови.

45. У справі, що переглядається в касаційному порядку, суди попередніх інстанцій установили, що старший лейтенант ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок захворювання «серцево-судинна недостатність. Гіпертонічна хвороба з переважним ураженням серця». Захворювання, яке призвело до смерті, так, пов`язане із захистом Батьківщини. Смерть у місці проведення бойових дій.

46. Водночас суди не встановили та матеріали справи не містять доказів причинного зв`язку смерті ОСОБА_4 саме з пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні заходів із національної безпеки і оборони.

47. Верховний Суд відхиляє посилання позивачки на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17.07.2024 у справі № 600/548/23-а та від 22.08.2024 у справі № 380/9868/23, оскільки судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вважала, що висновки, викладені в цих постановах про те, що пункт 2 Постанови № 168 не обмежує виплату одноразової грошової допомоги лише випадками смерті від поранення (контузії, травми чи каліцтва), а охоплює випадки смерті військовослужбовця в період воєнного стану, пов`язані із захистом Батьківщини, включаючи смерть від захворювання, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні.

48. Застосовуючи правові висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, сформульовані в постанові від 16.06.2026 у справі № 620/10029/24, до спірних правовідносин, Верховний Суд вважає, що передбачені пунктом 2 Постанови № 168 підстави для виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн дружині ОСОБА_1 та синам ОСОБА_2 і ОСОБА_3 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, старшого лейтенанта ОСОБА_4 , немає.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/138243966