Судова практика з питань окупованих територій щодо спорів, які пов’язані з трудовими правами та соціальним захистом, за червень 2026 року

Питання захисту прав осіб, які постраждали внаслідок тимчасової окупації території України, продовжує залишатися одним із найбільш актуальних напрямів судової практики. Повномасштабна війна та тривала окупація окремих територій зумовили виникнення численних спорів щодо реалізації трудових, соціальних, пенсійних та інших прав громадян, які були змушені залишити місце проживання або продовжували проживати в умовах окупації.

Як свідчить практика національних судів та міжнародних судових інституцій, принцип невизнання окупаційної влади не повинен призводити до порушення прав людини. Саме тому українські суди дедалі частіше застосовують підходи, сформульовані у так званих «намібійських винятках» та практиці Європейського суду з прав людини, виходячи з необхідності забезпечення ефективного захисту прав осіб, які постраждали від збройної агресії Російської Федерації.

Аналіз судових рішень, ухвалених у червні 2026 року, свідчить про формування сталої практики щодо захисту прав внутрішньо переміщених осіб, припинення трудових відносин за неможливості дотримання загальної процедури звільнення через окупацію території або ведення бойових дій, стягнення соціальних виплат, а також підтвердження юридичних фактів, необхідних для реалізації права на пенсійне забезпечення. Суди при вирішенні таких спорів враховують об'єктивні обставини, пов'язані з тимчасовою окупацією територій, втратою доступу до документів, неможливістю взаємодії з роботодавцями чи державними органами та необхідністю забезпечення конституційних прав громадян.

Розглянемо окремі правові позиції судів, які можуть бути корисними адвокатам під час супроводу справ, пов'язаних із захистом прав внутрішньо переміщених осіб та громадян, які постраждали внаслідок тимчасової окупації території України.

Рішення Господарського суду Одеської області від 01.01.2026 р. у справі № 916/777/26 щодо звільнення керівника

Обставини справи. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Керуюча компанія РОССБАН КОНСАЛТІНГ-КРИМ, у якій просить суд визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 (та Товариством з обмеженою відповідальністю Керуюча компанія РОССБАН КОНСАЛТІНГ-КРИМ, з дня набрання рішенням законної сили, у зв`язку зі звільненням із займаної посади за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України та виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 , як керівника та представника Товариства з обмеженою відповідальністю Керуюча компанія РОССБАН КОНСАЛТІНГ-КРИМ.

Обґрунтування Суду. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VІІ, тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції України та законів України.

Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року.

Згідно до ст. 4 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України від 15.04.2014 №1207-VІІ, на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Отже, з урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що наразі є неможливим позивачем дотримання Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю щодо скликання відповідних загальних зборів, у урахуванням місця реєстрації Приватного підприємства Південно-кримське бюро подорожей та його учасника.

Судом враховано, що матеріали справи містять заяву позивача від 07.07.2014р., адресовану Товариству з обмеженою відповідальністю Керуюча компанія РОССБАН КОНСАЛТІНГ-КРИМ, з вимогою звільнити ОСОБА_1 з посади директора за власним бажанням з 11.08.2014р. також, позивачем залучено до матеріалів справи Акт приймання-передачі документів Товариства з обмеженою відповідальністю Керуюча компанія РОССБАН КОНСАЛТІНГ-КРИМ від 10.07.2014р., підписаний позивачем, як директором та ОСОБА_2 , як учасником товариства.

На підставі викладеного суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права як визнання припиненими трудових відносин між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «РОССБАН КОНСАЛТІНГ-КРИМ», з дня набрання рішенням законної сили, у зв`язку зі звільненням із займаної посади за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України - є правомірним, тому ці позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

Таким чином, суд вважає, що процедура звільнення директора із займаної посади внаслідок припинення трудових відносин з Товариством має супроводжуватись внесенням відповідного запису (виключення директора) що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Суд зазначає, що рішення суду про визнання трудових відносин припиненими після набрання законної сили є підставою для вчинення реєстраційної дії щодо зміни відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «РОССБАН КОНСАЛТІНГ-КРИМ», що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про ОСОБА_1 , як про керівника та представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «РОССБАН КОНСАЛТІНГ-КРИМ».

У зв`язку з чим, позовні вимоги про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про ОСОБА_1, як керівника та представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «РОССБАН КОНСАЛТІНГ-КРИМ» задоволенню не підлягають.

Детальніше з текстом рішення можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/136981116

Заочне рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 01.06.2026 р. у справі № 212/4389/26 (провадження №2/212/4237/26) щодо припинення трудових відносин

Обставини справи.  В обґрунтування позову Позивач посилається на те, що він проживав в с. Львове Бериславського району Херсонської області та працював з 2012 року на підприємстві відповідача. Після початку активних бойових дій РФ проти України, а саме до 06 листопада 2022 року позивач виконував свої трудові обов`язки, спрямовані на забезпечення життєдіяльності села в умовах окупації та воєнного стану, а після 06 листопада 2022 року насосна станція внаслідок бойових дій та окупації була повністю знеструмлена та зазначала значних руйнувань, що зробило неможливим її функціонування, і відповідно позивач припинив виконувати свої обов`язки, і вимушений був виїхати з території Херсонської області до м. Кривого Рогу. Офіційно оформити припинення трудових відносин з КП «Хвиля» шляхом звільнення позивач позбавлений можливості, оскільки керівник підприємства виїхала з території села, а документація підприємства, архів, печатка були або вивезені або втрачені під час проведення бойових дій та окупації.

Обґрунтування Суду. Абзацом другим частини четвертої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що внутрішньо переміщена особа, яка не мала можливості припинити трудовий договір (інший вид зайнятості) відповідно до п. 1 ст. 36, ст. 38, 39 КЗпП України у зв`язку з неможливістю продовження роботи за таким трудовим договором (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю і соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття має право припинити такий трудовий договір в односторонньому порядку, подавши до центру зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи заяву на ім`я роботодавця про припинення трудового договору.

Отже, законодавством встановлено можливість звільнення особи через центр зайнятості виключно з метою отримання статусу безробітного, проте припинення трудових відносин особою, яка досягла пенсійного віку нормами зазначеного Закону не врегульовано.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Звертаючись до суду із позовом про припинення трудових відносин на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, позивач вказав, що фактичні трудові відносини із відповідачем припинені, а юридична дійсність таких трудових відносин перешкоджає реалізації останнім своїх соціальних прав.

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний нею спосіб захисту направлений на відновлення її трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Суд враховує, що позивач досяг пенсійного віку, набув статусу внутрішньо переміщеної особи, окремого порядку припинення трудових відносин внутрішньо переміщеними особами, які досягли пенсійного віку законодавцем не визначено, фактично трудові відносини припинені, заробітну плату позивач не отримує, при цьому перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем перешкоджає йому у отриманні відповідного соціального забезпечення.

До того ж, Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачене право внутрішньо переміщеної особи саме на припинення, а не розірвання трудового договору, тому суд вважає, що ефективним і таким, що не суперечить закону, у цьому випадку буде такий спосіб захисту як припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та КП «Хвиля» Тягинської сільської ради на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

Разом з тим, враховуючи, що трудові відносини між сторонами фактично припинені у зв`язку, зокрема із бойовими діями на території, де розташовано підприємство роботодавця, суд вважає обґрунтованим припинити трудові відносини між сторонами з 11 листопада 2022 року з дати виникнення можливості бойових дій відповідно до Переліку № 376 на території с. Львове Тягинської сільської територіальної громади Бериславського району Херсонської області, а саме 11.11.2022.

Детальніше з текстом рішення можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/136981237

Заочне рішення Пересипського районного суду міста Одеси від 01.06.2026 р. у справі №523/3584/26 (провадження №2/523/3883/26) щодо стягнення надміру виплаченої суми допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам

Обставини справи. В обґрунтування позову зазначено, що відповідач перебувала на обліку в Управлінні соціального захисту населення в Пересипському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, як отримувач щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Допомога призначена на підставі особистої заяви. Разом з тим, відповідач зареєструвала шлюб та змінила прізвище. Про зміну сімейного стану та персональних даних повідомила управління лише через рік при поданні заяви про призначення допомого на наступний шестимісячний період з. За правильності поданих відомостей необхідних для призначення адресної допомоги було отримано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про наявність з 20.12.2006 року у власності її чоловіка ОСОБА_3 , 1/3 частини житлового приміщення. Таким чином, ОСОБА_1 при зверненні до позивача надавала недостовірні відомості і такі дії відповідача призвели до надміру виплаченої їй позивачем допомоги у розмірі 17304 гривні. Відповідач визнала борг та повернула в загальній сумі 1560 грн. Більше повернення коштів від ОСОБА_1 не надходило.

Обґрунтуванням Суду. Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, регулюється Порядком відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 21.03.2003 року №6-4.

Пунктом 3 вказаного Порядку передбачено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішення про стягнення приймає територіальний орган Пенсійного фонду України, в якому пенсіонер перебуває на обліку як одержувач пенсії.

На підставі ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Виходячи з наведеного, враховуючи, що ОСОБА_1 не повідомлено Управління з питань соціального захисту населення про виникнення обставин, які можуть вплинути на отримання адресної допомоги у зв`язку з чим були надміру виплачені кошти за призначеними соціальними допомогами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Детальніше з текстом рішення можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/137175972

Рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 04.06.2026 р. у справі № 644/4916/25 (н/п 2/644/562/26) щодо виплати заробітної плати

Обставини справи. Позивач просить стягнути з Відділу освіти, молоді та спорту Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області на його користь заборгованість по заробітній платі за червень 2022 року та компенсацію за дні невикористаної відпустки за період з 01.09.2021 року по 22.08.2022 року.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач перебував в період з 01.09.2002 року по 22.08.2022 року в трудових відносинах з відповідачем, працював в період з 01.09.2002 року по 22.08.2022 року у Колодязненському ліцеї Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області. 22.08.2022 позивач був звільнений з посади вчителя біології за угодою сторін згідно з п.1 ст.36 КЗпП України.

В період з 24.02.2022 по 05.09.2022 територія, на якій розташований Колодязненський ліцей, була окуповано збройними силами рф. Однак, позивач продовжував виконувати свої трудові обов`язки, проводив для учнів уроки за українською шкільною програмою в онлайн-форматі. Будь-яких рішень щодо відсторонення позивача від роботи або призупинення з останнім трудового договору не приймалось.

Обґрунтування Суду. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до вимог ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

За встановлених фактичних обставин справи та з урахуванням наведеного нормативного регулювання, узгодженої сторонами суми заборгованості, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання заробітної плати, у визнаному сторонами розмірі.

Також, суд враховує, що абзацом 4 ч.1 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX, в редакції станом на 19.07.2022 року, визначено, що у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки», в редакції станом на 19.07.2022 року, у разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

Аналогічна норма закріплена в п. 6 Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю 56 календарних днів керівним працівникам закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам, що затверджений Постановою КМУ за №346 від 14.04.1997 року.

З урахуванням наведеного, оскільки позивач працював в Колодязненському ліцеї Дворічанської селищної громади Куп`янського району Харківської області з 2002 року, тобто не менш як 10 місяців, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація за невикористану відпустку.

За встановлених фактичних обставин справи та з урахуванням наведеного нормативного регулювання, узгодженої сторонами суми заборгованості, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації за невикористану відпустку.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/137190880

Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 08.06.2026 р. у справі №536/681/26 (провадження № 2-о/536/36/26) щодо відмови у призначенні пенсії

Обставини справи. Заявниці було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю на титульній сторінці трудової книжки дати її заповнення.

Обґрунтування Суду. ТОВ «Сєвєродонецький завод опорів» перебуває в стані припинення з 31.01.2013 р.

Відповідно до листа Державного архіву Луганської області № 08/08-19/311 від 26 травня 2026 року, документи з кадрових питань (особового складу) Товариства з обмеженою відповідальністю «Сєвєродонецький завод опорів» до Держархіву на підконтрольній українській владі території не надходили у зв`язку з тим, що на сьогодні майже вся територія Луганської області тимчасово окупована, перевірити та надати більш детальну інформацію неможливо. Інших відомостей немає.

Відповідно до листа Луганської обласної державної адміністрації №3/01.01-13-3202 від 03 червня 2026 року, Сіверськодонецька міська територіальна громада з 25.06.2022 є тимчасово окупованою територією України відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 (зі змінами). У зв`язку з окупацією та активними бойовими діями на території Сіверськодонецької міської територіальної громади, архівні документи про які йдеться в ухвалі, знаходяться у місті Сіверськодонецьку, яке є тимчасово окупованою територією.

Як вбачається із п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо:

ü  згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

ü  чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;

ü  заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

ü  встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Таким чином, оцінивши вищевказані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що обставини, викладені заявницею в обґрунтування своїх вимог є достовірними, підтверджені письмовими доказами, сумніву у суду не викликають і вважаються судом доведеними. Тому суд вважає за можливе встановити факт належності трудової книжки серії НОМЕР_1 без дати заповнення. У даному випадку встановлення факту породжує юридичні наслідки і необхідне заявниці для реалізації свого права на пенсійне забезпечення.

Детальніше з текстом рішення можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/137247494