Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.06.2026 р. у справі № 160/2006/25 (адміністративне провадження № К/990/54773/25) щодо одноразової грошової допомоги
Обставини справи. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що проходить військову службу у Збройних Силах України з 05 жовтня 2019 року та має встановлений військово-лікарською комісією причинний зв`язок захворювання і травми з проходженням військової служби та виконанням її обов`язків. Відповідно до довідки МСЕК від 09 січня 2024 року встановлено 25% втрати професійної працездатності без інвалідності. На цій підставі позивач вважає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги, однак Комісія Міністерства оборони України безпідставно відмовила у її призначенні. Позивач не погоджується з позицією відповідача щодо розмежування понять «проходження військової служби» та «виконання обов`язків військової служби», вважаючи їх взаємопов`язаними. У зв`язку з цим він просить визнати відмову протиправною та забезпечити ефективний захист його права шляхом безпосереднього призначення та виплати допомоги.
Обґрунтування Суду. Згідно із положеннями пункту 3 цього Порядку днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Абзацом другим пункту 7 Порядку № 975 (у редакції, чинній на дату встановлення позивачу ступеня втрати професійної працездатності) визначено, що у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Верховний Суд у постанові від 08 листопада 2023 року у справі №320/4821/19, аналізуючи положення пункту 7 частини другої статті 16 Закону №2011-XII, дійшов висновку, що остання є спеціальною правовою нормою, яка містить критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, зокрема:
суб`єкти отримання допомоги - військовослужбовці та особи звільнені з військової служби;
визначений час настання страхового випадку (встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності) - військовослужбовці та особи, звільнені з військової служби, які частково втратили працездатність внаслідок отримання поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби;
відсутність умови про встановлення втрати працездатності без встановлення інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що аналіз вищевказаних положень Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975 дозволяє дійти висновку про те, що право звільненої з військової служби особи на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із частковою втратою працездатності обмежено:
тримісячним строком для встановлення такій особі часткової втрати працездатності, що рахується з дня звільнення такої особи з військової служби;
причинами отримання такою особою поранення (контузії, травми або каліцтва) або захворювання, оскільки останні повинні бути набуті особою саме під час виконання нею обов`язків військової служби.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2024 року у справі №260/2081/23.
Вважаючи, що встановлення позивачу 25% втрати працездатності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, а також підтвердження факту проходження ним військової служби та участі у заходах із забезпечення оборони України є достатніми підставами для призначення одноразової грошової допомоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання такої допомоги.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/137087213
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.06.2026 р. у справі № 640/31619/20 (адміністративне провадження № К/990/4185/26 №К/990/3541/26) щодо одноразової грошової допомоги
ОСОБА_2 проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України, був курсантом 1 курсу факультету протиповітряної оборони Сухопутних військ та, згідно зі свідоцтвом про смерть від 04 липня 2018 року серії НОМЕР_2 , виданого Липоводолинським РВ ДРАЦС ГТУЮ у Сумській області, помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та виключений зі списків особового складу університету, усіх видів забезпечення відповідно до наказу начальника Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба від 12 вересня 2018 року №237.
Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_2 від 03 липня 2018 року №161, причиною його смерті визначено «Кардіоміопатія не уточнена».
Наказом начальника Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба від 03 серпня 2018 року №1381 «Про результати розслідування за фактом смерті курсанта 614 навчальної групи солдата в/с ОСОБА_2 » встановлено, що солдат ОСОБА_2 помер внаслідок захворювання на гостру серцево-судинну недостатність та кардіоміопатію не уточнену.
Згідно з витягом з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Північного регіону щодо встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців від 14 серпня 2018 року №323, причиною смерті стало захворювання - «Кардіоміопатія не уточнена», яке призвело до смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , - так, пов`язане з проходженням військової служби.
Для отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 позивач та його дружина ОСОБА_3 звернулися із відповідними заявами та необхідними документами до ІНФОРМАЦІЯ_1 , який передав матеріали до Міністерства оборони України. За результатами їх розгляду, відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 30 листопада 2019 року №167, затвердженого т.в.о. Міністра оборони України 06 грудня 2019 року, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки на час смерті він перебував у стані алкогольного сп`яніння, що підтверджено висновком судово-медичної експертизи від 03 липня 2018 року №161 Роменського міжрайонного відділення судово-медичної експертизи.
Обґрунтування Суду. Згідно зі статтею 16-4 Закону № 2011-ХІІ призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком:
а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;
б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння;
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Пунктом 4 Порядку № 975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, якщо смерть настала:
1) під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби;
2) у період проходження військовослужбовцем військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби;
3) під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві військовослужбовцем строкової служби, військовозобов`язаним та резервістом, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста є наслідком:
вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;
вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння;
навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги (пункти 12, 13, 19 Порядку № 975).
З огляду на вищевказані положення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця є гарантованою державою виплатою, яка виплачується у встановлених законом випадках.
Разом з тим, така виплата не здійснюється, якщо загибель (смерть) є наслідком вчинення військовослужбовцем злочину, адміністративного правопорушення, дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або у разі навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом).
Крім того, колегія суддів вказує, що встановлений пунктом 10 Порядку № 975 обов`язок членів сім`ї, батьків та утриманців загиблого (померлого) військовослужбовця подати необхідний перелік документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги є обов`язковою умовою для призначення такої допомоги і ґрунтується на необхідності перевірки уповноваженим органом відсутності обмежень, встановлених у статті 16-4 Закону №2011-XII (зокрема, коли смерть є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю), за наявності яких члени сім`ї померлого, батьки, утриманці позбавляються права на отримання одноразової грошової допомоги.
Подібний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 26 червня 2018 року у справі №487/4401/16-а, від 12 липня 2019 року у справі №0840/2850/18, від 27 травня 2021 року у справі № 520/9807/2020 та від 18 березня 2024 року у справі № 120/13997/21-а.
З огляду на це, колегія суддів зазначає, що відомості, які зазначені, зокрема, у постанові військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку смерті військовослужбовця та інші документи, що свідчать про причини та обставини смерті військовослужбовця, мають важливе значення і є вирішальними для органу, що приймає рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, на якого покладено обов`язок перевірити, чи не настала смерть військовослужбовця за обставин, що виключають можливість призначення та виплаті одноразової грошової допомоги, перелік яких визначений у статті 16-4 Закону №2011-XII.
При цьому передбачене пунктом «б» частини першої статті 16-4 Закону №2011-ХІІ та пунктом 19 Порядку №975 обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги пов`язане не з формальним встановленням стану алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння у військовослужбовця, а з доведеністю того, що смерть настала саме як наслідок поведінки особи у такому стані.
Тому для застосування зазначених положень вирішальне значення має встановлення об`єктивного причинно-наслідкового зв`язку між станом сп`яніння, поведінкою військовослужбовця та настанням смерті, що повинно підтверджуватися належними та допустимими доказами у їх сукупності.
Сам по собі факт перебування особи у стані алкогольного сп`яніння на момент смерті без встановлення причинно-наслідкового зв`язку між таким станом, конкретними діями особи та настанням смерті не є достатньою та самостійною підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги. Інше тлумачення означало б розширення встановлених законом обмежень права на соціальний захист членів сім`ї військовослужбовця та суперечило б принципу правової визначеності. Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №802/1869/17-а, від 04 березня 2020 року у справі №813/2071/17, від 12 листопада 2020 року у справі № 186/1129/16-а, від 15 червня 2022 року у справі № 826/4813/18, від 29 червня 2022 року у справі №640/6477/19 та від 09 вересня 2025 року у справі № 240/5502/24.
Саме з урахуванням наведеного Суд застосовує статтю 16-4 Закону №2011-ХІІ у взаємозв`язку із загальними положеннями статті 16 цього Закону та виходить з того, що відмова у призначенні одноразової грошової допомоги є правомірною лише тоді, коли компетентним органом встановлено, що смерть військовослужбовця перебуває у прямому причинному зв`язку з його діями у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або з безпосереднім медичним впливом такого стану на організм.
Таким чином, Суд вказує, що передбачене статтею 16-4 Закону №2011-ХІІ та пунктом 19 Порядку №975 обмеження може застосовуватися у двох видах фактичних обставин. Перший випадок стосується ситуацій, коли смерть настала внаслідок активних дій (поведінки) самого військовослужбовця у стані сп`яніння, зокрема самовільного залишення місця служби, вчинення небезпечних дій під впливом алкоголю або іншої поведінки, яка у причинному зв`язку призвела до смерті. У такому разі необхідно встановити факт перебування особи у стані сп`яніння, конкретні дії, вчинені у такому стані, та причинний зв`язок між цими діями і смертю. Такий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 22 травня 2018 року у справі №760/9519/17 та від 18 серпня 2022 року у справі №640/14940/19.
Другий випадок охоплює ситуації, коли смерть є безпосереднім наслідком алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або патологічного стану, прямо зумовленого таким впливом на організм, зокрема гострого алкогольного або наркотичного отруєння, алкогольної коми або інших безпосередніх медичних наслідків вживання відповідних речовин. Для відмови у призначенні допомоги у такому разі має бути підтверджено належними та допустимими доказами, що саме вживання відповідних речовин чи наслідки зазначених дій стали безпосередньою медичною причиною смерті. Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 березня 2024 року у справі №120/13997/21-а.
Водночас у випадках, коли смерть військовослужбовця настала внаслідок протиправних дій іншої особи, порушення іншою особою правил поводження зі зброєю, пострілу іншого військовослужбовця, бойового ураження в зоні бойових дій або інших незалежних від самого військовослужбовця обставин, то сам по собі факт перебування загиблого у стані сп`яніння не є достатнім для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги. У такому разі необхідним є доведення Міністерством оборони України того, що саме поведінка загиблого перебувала у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті та була її юридично значущою причиною, а не лише супутньою обставиною відповідної події.
При цьому наявність у Збройних Силах України особливого режиму військової дисципліни та заборона вживання алкоголю під час проходження військової служби не усувають необхідності застосування саме тих юридичних критеріїв, які визначені статтею 16-4 Закону №2011-ХІІ. Порушення військової дисципліни, пов`язане з уживанням алкоголю або інших речовин, може бути підставою для відмови лише тоді, коли воно перебуває у причинному зв`язку зі смертю військовослужбовця. Такий підхід забезпечує баланс між дотриманням вимог військової дисципліни та недопущенням позбавлення членів сім`ї загиблого соціальної гарантії лише на підставі формального встановлення наявності алкоголю, наркотичних або токсичних речовин в організмі без доведення їх причинного зв`язку зі смертю.
Зазначений підхід ґрунтується на принципі справедливості, який у цій категорії спорів вимагає розмежування різних за своєю природою випадків смерті військовослужбовця. Смерть під час виконання військового обов`язку, внаслідок захворювання, пов`язаного зі службою, або протиправних дій іншої особи не може прирівнюватися до смерті, що настала внаслідок власної поведінки військовослужбовця у стані сп`яніння. Водночас висновок про те, що смерть стала наслідком такої поведінки, має ґрунтуватися не на суб`єктивній оцінці особи загиблого, а виключно на правовій оцінці належних і допустимих доказів.
Аналогічне розмежування фактичних моделей здійснено Верховним Судом у постанові від 18 серпня 2022 року у справі №640/14940/19, у якій Суд відмежував справи, де смерть була наслідком власних дій особи у стані сп`яніння, від справ, де смерть настала внаслідок дій інших осіб або за відсутності доведеного причинного зв`язку з алкоголем.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/137085963
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10.06.2026 р. у справі №240/33823/23 (адміністративне провадження № К/990/27087/24) щодо додаткового грошового забезпечення
Обставини справи. При звільненні з військової служби позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток та грошову допомогу при звільненні.
Також у 2022-2023 роках йому виплачувалася грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення. При цьому до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислено розміри указаних виплат, відповідач не включив суми додаткової винагороди та індексації, які позивач отримував щомісячно. У жовтні 2023 року представник позивача звернувся до відповідача із запитом, у якому просив надати інформацію про виплачені позивачу при звільненні суми та у разі, якщо такі суми нараховані неправильно, перерахувати та доплатити належні позивачу при звільненні суми. На звернення представник позивача не отримав відповіді, доплата запитуваних сум до цього часу йому також не здійснена. Позивач, уважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, звернувся до суду з цим позовом.
Обґрунтування Суду. Підставою касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, за якою Верховним Судом відкрито провадження у цій справі, позивач указав пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах пункту 1 розділу ХХІІІ, пункту 6 розділу ХХХІ, пункту 5 розділу ХХХІІ Порядку № 260 у частині включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога для оздоровлення, грошова компенсація за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток та грошова допомога при звільненні.
Крім того, скаржник у касаційній скарзі посилається на пункт 1 розділу ХХІV Порядку № 260 та зазначає, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, яка виплачується військовослужбовцям у розмірі місячного грошового забезпечення, визначається в розмірі повного грошового забезпечення з урахуванням усіх його складових.
За позицією позивача, викладеною у позовній заяві, апеляційній та касаційній скаргах, додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, адже така винагорода виплачувалася позивачеві щомісячно за рахунок коштів фонду грошового забезпечення з моменту впровадження Кабінетом Міністрів України такої виплати до дня звільнення, а отже, має постійний характер, а тому є невід`ємною складовою грошового забезпечення і має бути включена до розрахунку спірних одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які, водночас, обчислюються із розмірів повного місячного грошового забезпечення.
Суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу по суті та ухвалюючи судові рішення, виходили з того, що Кабінет Міністрів України Постановою № 168 запровадив додаткову винагороду, яка носить тимчасовий характер, оскільки вона запроваджена на період дії воєнного стану; її розмір не є сталим, вона виплачується в залежності від виконання завдань та визначається наказами командирів (начальників). У зв`язку з цим, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що додаткова винагорода військовослужбовцям, виплату якої передбачено Постановою №168 на період дії воєнного стану, не є тією складовою частиною грошового забезпечення, яка включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Отже, у випадку, що розглядається, спірним є питання чи є додаткова винагорода, установлена Постановою № 168, щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошова компенсація за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток та грошова допомога при звільненні, чи така винагорода є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, який носить тимчасовий характер.
Пунктом 2 Постанови № 704 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Порядок № 260 установлює механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать:
ü підвищення посадового окладу;
ü надбавки;
ü доплати;
ü винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту;
премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать:
ü винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту),
ü а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану;
ü допомоги.
Пунктом 16 розділу І Порядку № 260 передбачено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.
Згідно з пунктом 1-2 Постанови № 168 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Верховний Суд наголошує, що пункт 1-1 Постанови № 168 (у редакції, чинній станом на момент звільнення позивача з військової служби) чітко і однозначно передбачає, що:
ü додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою військовослужбовця, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану;
ü розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання військовослужбовцем участі у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;
ü визначається наказами командирів (начальників).
Отже, за відсутності принаймні однієї із указаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється.
При цьому Суд ураховує, що частина друга статті 9 Закону № 2011-ХІІ відносить до складу грошового забезпечення щомісячні додаткові види грошового забезпечення (зокрема винагороди, які мають постійний характер).
Водночас додаткові щомісячні види грошового забезпечення військовослужбовців є чітко унормованими та передбачені пунктом 2 розділу І Порядку № 260, до яких спірна додаткова винагорода, установлена Постановою № 168, з огляду на її характер та особливості, не включається.
Зазначене свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди, а тому винагорода, передбачена Постановою № 168, не є складовою щомісячного додаткового виду грошового забезпечення.
Водночас Верховний Суд звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2024 у зразковій справі № 640/13029/22, у якій Велика Палата Верховного Суду указала, що на військовослужбовців Збройних Сил України, які відряджені до державних органів, установ та організацій, та які безпосередньо там проходять військову службу, не поширюють свою дію положення Постанови № 168. Таким військовослужбовцям виплачуються тільки оклади за військовими званнями і надбавка за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, а інші складові грошового забезпечення - як для відповідних працівників таких установ, а відтак, відсутні правові підстави для виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн як одноразового додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців, оскільки для працівників цієї установи вона не передбачена.
Отже, Велика Палата Верховного Суду висловилася, до якого виду грошового забезпечення військовослужбовців відноситься додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, а саме:
до одноразового додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців.
У постанові від 31.01.2025 у справі № 460/2645/24 Верховний Суд указав, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, яка має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов.
Верховний Суд у постанові від 19.02.2025 у справі № 240/32053/23 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, запроваджена на період дії воєнного стану та жодним нормативно-правовим актом не передбачено включення до складу грошового забезпечення, з якого нараховується допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168.
Тотожна правова позиція щодо відсутності підстав для включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, до складу грошового забезпечення, з якого обчислена грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, викладена у постанові Верховного Суду від 28.11.2024 у справі № 240/26235/23.
Отже, з огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, включаються додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, проте додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, за своєю правовою природою має тимчасовий (непостійний) характер, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу участі військовослужбовцем у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; визначається наказами командирів (начальників), а відтак, відсутні підстави для включення до складу грошового забезпечення позивача, з якого повинна бути обрахована одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, додаткової винагороди, яка нараховувалася та виплачувалася позивачу у спірний період, відповідно до Постанови № 168.
За такого правового урегулювання та обставин справи Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що додаткова винагорода військовослужбовцям, виплату якої передбачено Постановою № 168 на період дії воєнного стану, не є тією складовою частиною грошового забезпечення, яка включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/137277475
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.06.2026 р. у справі № 420/2232/23 (адміністративне провадження № К/990/43006/24) щодо додаткової грошової винагороди
У пункті 4 наказу від 30.07.2022 № 392-/0/81-22-АГ встановлено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, здійснюється на підставі сукупності наявної інформації у таких документах:
1) бойового наказу (бойового розпорядження);
2) журналу бойових дій (службово-бойових дій, вахтового, навігаційно-вахтового, навігаційного журналу), журналу ведення оперативної обстановки, бойового донесення (підсумкового, термінового, позатермінового) або постової відомості (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад;
3) рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, катерів і кораблів Морської охорони, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.
Згідно з пунктом 5 наказу від 30.07.2022 № 392-/0/81-22-АГ визначено, що для військовослужбовців, відряджених до органів військового управління Держприкордонслужби, окрім документів, зазначених у пункті 4 цього наказу, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, додатково підтверджується довідкою за формою, наведеною у додатку 1 до наказу, що видається начальником органу Держприкордонслужби, який веде (вів) бойові дії та до якого для виконання завдань відряджені військовослужбовці, із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі (абзац перший пункту 5 наказу).
Для військовослужбовців Держприкордонслужби, які відряджені до органів військового управління (штабів угрупувань військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, у підпорядкування яких вони передані, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, підтверджується довідкою, виданою керівником відповідного органу військового управління, з відображенням у ній термінів безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця (абзац другий пункту 5 наказу).
У довідках, передбачених цих пунктом, обов`язково мають зазначатися відомості про підтверджувальні документи, передбачені пунктом 4 цього наказу (абзац третій пункту 5 наказу).
Відповідно до пункту 11 наказу від 30.07.2022 № 392-/0/81-22-АГ, склад органів і підрозділів Держприкордонслужби, які беруть (брали) участь у бойових діях або заходах у відповідних районах ведення бойових дій, визначаються щомісячно наказом Адміністрації Держприкордонслужби відповідно до рішень (наказів, директив, розпоряджень) Головнокомандувача Збройних Сил України (абзац перший пункту 11 наказу).
Інформація про військовослужбовців, відряджених з інших органів та підрозділів Держприкордонслужби, дні їх безпосередньої участі у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, подаються начальниками органів Держприкордонслужби (органів військового управління (штабів угрупування військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, до 5 числа щомісячно (у поточному місяці за попередній) в органи, в яких ці військовослужбовці проходять службу, за формою, наведеною у додатку 2 до цього наказу (абзац другий пункту 11 наказу).
Згідно з пунктом 12 наказу від 30.07.2022 №392-/0/81-22-АГ виплата військовослужбовцям додаткової винагороди здійснюється щомісяця (у поточному місяці за попередній) на підставі наказів начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів вищих начальників (командирів).
Виходячи з того, що пунктом 2-1 Постанови № 168 керівникам відповідних міністерств та державних органів, до складу (підпорядкування) яких входять військовослужбовці, доручено конкретизувати умови (тобто спосіб документального підтвердження) і порядок виплати додаткової (у тому числі підвищеної) означеної винагороди (тобто процедуру), однак не підстави для набуття права на таку винагороду, позаяк ці підстави визначені Постановою № 168 як актом вищої юридичної сили порівняно з актами органів, уповноважених цією Постановою, Верховний Суд у справі № 560/3312/23 дійшов висновку, що доповнення підстав для нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, які визначають право військовослужбовців на підвищену додаткову винагороду, вимогами «безпосереднього зіткнення з противником» та «вогневого ураження», коли це не обумовлено природою відповідних бойових завдань, таких як забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії безпосередньо в районах їх [бойових дій] ведення (здійснення), фактично звужує обсяг таких підстав актом нижчої юридичної сили порівняно з актом, яким такі підстави встановлено [Постанова № 168], та порушує вимогу, щоб акти нижчої юридичної сили не суперечили актам вищої сили. У випадку виникнення такої колізії загальновизнаним способом її вирішення є надання переваги акту вищої юридичної сили.
Ці висновки є застосовними і до аналогічних положень наказу від 30.07.2022 № 392-/0/81-22-АГ. Таким чином, при вирішенні спору, що розглядається в цій справі, суд апеляційної інстанції припустився неправильного застосування норм матеріального права шляхом не застосування норм, які підлягали застосуванню, у частині співвідношення норм Постанови № 168 та положень наказу від 30.07.2022 № 392-/0/81-22-АГ.
Також поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися питання, відповіді на які лежать в основі правильного вирішення спору у цій справі, а саме:
ü які саме завдання виконував позивач протягом заявленого ним у позові періоду,
ü де конкретно це відбувалося,
ü та в чому полягала їх специфіка.
Необхідно враховувати, що в умовах воєнного стану оцінка завдань, які виконує військовослужбовець, потребує особливої уваги. Якщо в мирний час певне завдання може розглядатися як звичайна складова «оперативно-службової діяльності» органу Держприкордонслужби України, то в контексті відсічі збройної агресії воно може означати безпосередню участь у бойових діях або заходах. У зв`язку з цим важливо встановлювати конкретні обставини виконання завдань, їхню характерну специфіку, місце та умови виконання тощо, щоб правильно оцінити обсяг і характер службових обов`язків військовослужбовця у період воєнного стану. Аналогічна позиція висловлювалася Верховним Судом у постановах від 13.03.2025 у справі № 620/17970/23, від 11.12.2025 у справі № 620/15352/23, від 16.02.2026 у справі № 620/17968/23.
Отже, якщо позивач протягом періоду, щодо якого виник спір, проходив військову службу, проте не виконував бойових завдань чи інших завдань, які, у розумінні пункту 1 Постанови № 168, дають підстави для виплати додаткової винагороди у (збільшеному) розмірі до 100 000,00 грн, то які завдання він у такому разі виконував протягом цього часу. Власне, завданням суду в цій адміністративній справі є з`ясування того, а чи могло статися так, що відповідач-1 з певних причин не зафіксував участі позивача у бойових діях та заходах у документах, які є підставою для виплати спірної винагороди.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/137125610