В постанові від 06 жовтня 2025 року по справі № 916/4915/24 (https://surl.li/ldwhfb ) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що зареєструвавши Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС, відповідач мав усвідомлювати, що будь-які документи у справах, в яких підприємство бере участь, будуть надсилатись йому саме в електронній формі шляхом їх направлення до Електронного кабінету. Відповідно, колегія суддів вважає, що відповідач повинен був з певною періодичністю вживати заходи для перевірки повідомлень направлених до його Електронного кабінету.
Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
- посадові особи відповідача не входили в період з 05.11.2024 по 03.07.2025 до системи Електронний суд, оскільки до електронної пошти відповідача, що була закріплена у системі Електронний суд не надходили повідомлення про те, що до системи Електронний суд у вказаний період надходили процесуальні документи по справі №916/4915/24. Оскільки у вказаний період інших судових справ у відповідача не було, то у посадових осіб відповідача не було приводів здійснювати вхід до системи Електронний суд;
- тільки 03.07.2025 ПП "АПТЕКА СОЦІАЛЬНА" від співробітника AT КБ "ПРИВАТБАНК" дізналось, що на підставі постанови Приморського ВДВС у м. Одесі ПМУМЮ (м. Одеса) від 03.07.2025 ВП №78512858 було арештовано розрахункові рахунки ПП "АПТЕКА СОЦІАЛЬНА", після чого посадові особи підприємства з АСВП дізнались, що 03.07.2025 Приморським ВДВС у м. Одесі ПМУМЮ (м. Одеса) відкрито ВП №78512858 де ПП "АПТЕКА СОЦІАЛЬНА" є боржником;
- тільки в директора підприємства наявні електронні ключі з ЄЦП, що дають змогу здійснити вхід до зареєстрованого Електронного кабінету ПП "АПТЕКА СОЦІАЛЬНА" у підсистемі Електронний суд ЄСІТС, однак директор апелянта перебував у відпустці як до надходження оскаржуваного судового рішення до електронного кабінету, так і весь період строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Відповідно у ПП "АПТЕКА СОЦІАЛЬНА" в цей час фактично були відсутні уповноважені особи, що володіли інформацією по справі та могли здійснити подання апеляційної скарги чи вчинити дії з організації в поданні апеляційної скарги;
- фактична відсутність на підприємстві єдиної уповноваженої особи, що володіла інформацією по справі, та яка може здійснити подання апеляційної скарги чи вчинити дії з організації в поданні апеляційної скарги на підприємстві, не є обставиною, що стосується організації роботи підприємства, яка є суто суб`єктивною причиною. Зазначений висновок також узгоджується з позицією Верховного Суду, що висловлена у постанові від 21.08.2020 у справі №804/4573/17;
- відсутність на підприємстві єдиної уповноваженої особи, що володіла інформацією по справі, та яка мала змогу самостійно подати апеляційну скаргу або вчинити дії з організації юридичного супроводу справи та підготовки апеляційної скарги через адвоката, є обставиною, що фактично унеможливлює реалізацію підприємством своїх процесуальних прав та виконання обов`язків.
Позиція Верховного Суду щодо доводів про необізнаність відповідача з фактом існування судового провадження у справі №916/4915/24.
За приписами статті 242 ГПК днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Як вбачається з відомостей, які містяться у підсистемі Електронний суд ЄСІТС, ПП "АПТЕКА СОЦІАЛЬНА" має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС. Дата реєстрації - 18.03.2024.
У наявних матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного документа, а саме оскаржуваного рішення, до електронного кабінету ПП "АПТЕКА СОЦІАЛЬНА", у відповідності до якої оскаржуване рішення вручено апелянту 26.05.2025 о 22:24.
Частиною шостою статті 242 ГПК визначено, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Наведене свідчить про те, що оскаржуване рішення було вручено апелянту - 27.05.2025 та саме з цієї дати він вважається обізнаним про прийняття такого рішення.
Отже відповідач мав право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у разі подання такої скарги до 16.06.2025.
Однак апеляційна скарга була подана підприємством до суду апеляційної інстанції лише 14.07.2025.
Верховний Суд у своїй постанові від 28.06.2023 у справі №757/48467/21, зокрема, зазначив:
"Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).
Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку.
Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).
Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Разом з тим, Верховний суд виходить з того, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши її у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник справи бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.".
Крім того, Верховний Суд у постанові від 15.05.2019 у справі №0870/8014/12 зробив такі висновки: "37. У своєму рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року Європейський суд з прав людини у п. 41 зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є обмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.
38. Отже, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.".
Відтак, зареєструвавши Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС, відповідач мав усвідомлювати, що будь-які документи у справах, в яких підприємство бере участь, будуть надсилатись йому саме в електронній формі шляхом їх направлення до Електронного кабінету. Відповідно, колегія суддів вважає, що відповідач повинен був з певною періодичністю вживати заходи для перевірки повідомлень направлених до його Електронного кабінету.
Крім того, відповідно до матеріалів справи №916/4915/24 провадження за позовом ТОВ "Мірс" до ПП "АПТЕКА СОЦІАЛЬНА" було відкрито ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.11.2024, а рішення суду у цій справі ухвалено 26.05.2025, тобто справа розглядалася судом понад шість місяців.
З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку про те, що у відповідача була об`єктивна можливість дізнатись про існування судової справи щодо стягнення з нього грошових коштів, розгляд якої тривав досить тривалий час (перше повідомлення про відкриття провадження у справі було доставлено до Електронного кабінету відповідача ще 18.11.2024 (з урахуванням частини шостої статті 242 ГПК вважається врученим 19.11.2024) та реалізувати свої процесуальні права сторони в такому провадженні з дотриманням визначених ГПК строків.
Також колегія суддів зазначає, що пунктом 38 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Вищою радою правосуддя рішенням від 17.08.2021 №1845/0/15-21, передбачено, що інформація про надходження до Електронного кабінету відомостей та документів про результати розгляду справ додатково може надсилатися користувачу у вигляді повідомлення на електронну пошту. Дані про електронну пошту зазначаються користувачем у профілі його Електронного кабінету.
Тобто відповідач мав можливість скористатися додатковим функціоналом в системі Електронний суд, налаштувавши отримання інформації про надходження до Електронного кабінету відомостей та документів про результати розгляду справ також на електронну пошту, доступ до якої не залежить від використання електронного цифрового підпису.
Крім того, колегія суддів враховує, що ухвали та рішення у справі №916/4915/24 оприлюднювалися в Єдиному державному реєстрі судових рішень України, тобто такі судові рішення є загальнодоступними, що спростовує доводи скаржника про те, що виключно директор підприємства міг з`ясувати обставини щодо існування спору в указаній справі.
Відповідно, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що наведене відповідачем обґрунтування пропуску строку на апеляційне оскарження не може вважатися поважною причиною пропуску такого строку, оскільки вказані обставини зумовлені не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо нездійснення нею перевірки повідомлень, які надходили на її адресу.