Судова дискреція (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві: чи порушено загальні засади призначення покарання?
Огляд судової практики
Новини та події
21.10.2022

Для більш детального розуміння змісту судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві пропонуємо розглянути практичну ситуацію з призначення покарання за сукупністю злочинів та тематичні висновки Верховного Суду з даного приводу.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, особі призначено остаточне покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі, без конфіскації майна.

Згідно з ч. 4 ст. 70 КК України шляхом часткового приєднання невідбутого покарання, призначеного вироком районного суду, особі остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, без конфіскації майна.

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого просить судові рішення скасувати та призначити новий судовий розгляд у суді апеляційної інстанції. Аргументуючи свою позицію, захисник зазначає, що призначене особі покарання є надмірно суворим, проте суд апеляційної інстанції залишив поза увагою допущені місцевим судом порушення приписів статей 50, 65 КК України та всупереч вимогам статей 370, 419 КПК України в своєму рішенні належним чином не спростував доводи його апеляційної скарги.

Крім цього, в порушення положень ч. 1 ст. 404 КПК України, апеляційний суд вийшов за межі апеляційних вимог прокурора та захисника, змінивши строк з якого рахується початок відбування покарання, чим фактично погіршив становище обвинуваченого.

У касаційній скарзі захисник фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання — конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Доводи захисника щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості й істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, на думку колегії суддів, є необґрунтованими.

Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Проте, на переконання колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні судом не було порушено загальних засад призначення покарання.

Так, призначаючи особі покарання, суд зважив на тяжкість вчинених злочинів та урахував дані про особу винного, який раніше судимий і за місцем проживання та навчання характеризується негативно.

Крім того, дотримуючись положень статей 66, 67 КК України, суд визнав неповнолітній вік особи , щире каяття у вчинених злочинах та добровільне відшкодування шкоди обставинами, що пом`якшують покарання, та вказав про відсутність обставин, що його обтяжують.

Повною мірою врахувавши визначені законом обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість досягти мети виправлення особи без ізоляції від суспільства, і призначив покарання не в максимальних межах санкцій статей, за якими його засуджено, яке належить відбувати реально.

Доводи захисника про неврахування судом при призначенні покарання усіх даних про особу винного спростовуються матеріалами кримінального провадження, а на переконання колегії суддів, призначене покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є співмірним характеру протиправних дій, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів і не сприймається як явно несправедливе внаслідок його суворості.

Посилання захисника на те що, апеляційний суд вийшов за межі вимог апеляційних скарг та погіршив становище обвинуваченого, змінивши строк з якого рахується початок відбування покарання, є безпідставними з огляду на таке.

Ухвалою колегії суддів апеляційного суду особі за ч. 4 ст. 70 КК України призначено міру примусу шляхом часткового складання призначеного покарання і невідбутого покарання за вироком районного суду, при цьому зараховано строк вже відбутого покарання за попереднім вироком, який рахується з моменту затримання.

Враховуючи застосування у даному випадку правил щодо призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, а також недопустимість повторного зарахування відбутого строку покарання, апеляційний суд обґрунтовано вказав, що початок строку відбування покарання за вироком районного суду слід вважати днем проголошення судового рішення.

Зазначене жодним чином не призводить до погіршення становища засудженого.

З огляду на викладене, істотних порушень норм права, які тягнуть за собою безумовне скасування оскарженої ухвали і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, про що йдеться у касаційній скарзі, при розгляді кримінального провадження в порядку касаційної процедури не встановлено.

ВИСНОВОК:

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 12 січня 2021 року у справі № 148/1536/18 (провадження № 51-4685 км 20)https://reyestr.court.gov.ua/Review/94151668