Суддя не може бути відповідачем у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої ухваленим судовим рішенням
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2026 року у справі № 754/8140/25
Короткий зміст позовної заяви:
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до судді Деснянського районного суду міста Києва Саламон О. Б. про відшкодування моральної шкоди в розмірі 300 000 грн.
Позов обґрунтовано тим, що моральна шкода йому заподіяна внаслідок постановлення суддею рішення у справі № 754/2732/25, яким відмовлено в задоволенні його позову.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 22 серпня 2025 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 січня 2026 року, закрито провадження в справі за позовом ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги не можуть бути предметом розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спрямовані на притягнення судді до відповідальності за ухвалене рішення, що суперечить принципам незалежності судової влади. Відповідальність за можливу шкоду, завдану судовим рішенням, несе держава, а не суддя, яка діє від імені держави.
Київський апеляційний суд додатково зазначив, що суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ. Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суд (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя, що відповідає висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/2652/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, висновки апеляційного суду не відповідають доводам апеляційної скарги, при цьому, Київський апеляційний суд не вказує, хто має бути відповідачем в справі № 754/8140/25.
Позиція Верховного Суду:
У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування моральної шкоди заявник вказує саме постановлення суддею Деснянського районного суду міста Києва Саламон О. Б. рішення у справі № 754/2732/25, яким відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні його позову.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо права не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частин першої, одинадцятої статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.
Законом встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.
Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України», заява № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).
У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).
Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
Отже, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі, за винятком випадків, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа).
Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суд (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/2652/17; від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц; від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц.
Висновок:
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано закрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Аргумент касаційної скарги, що висновки Київського апеляційного суду не відповідають доводам апеляційної скарги є неспроможними, оскільки ОСОБА_1, оскаржуючи ухвалу місцевого суду, виклав свої заперечення щодо мотивів суду, а саме, що заявлені позовні вимоги не можуть бути предметом розгляду в порядку цивільного судочинства.
Довід касаційної скарги, що Київський апеляційний суд не вказав, хто має бути відповідачем в справі № 754/8140/25 не має правового значення, оскільки апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу місцевого суду, врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2025 року у справі № 296/12456/23, відповідно до якого поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.