Короткий зміст вимог подання:

У травні 2023 року заступник начальника Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції звернувся до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, не зареєстроване в установленому законом порядку, в якому просив вирішити питання про звернення стягнення на нерухоме майно – частину квартири по АДРЕСА_1.

Подання мотивовано тим, що на примусовому виконанні в Івано-Франківському відділі державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчих листів № 344/16496/17, виданих Івано-Франківським міським судом 16 березня 2020 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Леверідж» (далі – ТОВ «ФК «Леверідж») заборгованості в розмірі 4 943 402,69 грн та 185 365 грн сплаченого судового збору.

08 жовтня 2020 року державним виконавцем винесено постанови про відкриття виконавчого провадження. Судове рішення боржником не виконується. Згідно з інформацією, отриманої в ході проведення виконавчих дій, боржник є власником 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 08 лютого 2001 року, виданого Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду, проте право приватної власності на неї в установленому законом порядку за ОСОБА_1 не зареєстроване.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень:

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 червня 2023 року, залишеною без змін постановою Івано Франківського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року, подання заступника начальника Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції задоволено.

Вирішено звернути стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1, яке не зареєстровано в установленому законом порядку, а саме 1/4 частину квартири АДРЕСА_1.

Судові рішення мотивовані тим, що в межах виконавчого провадження державним виконавцем для забезпечення виконання судового рішення було вчинено ряд необхідних та можливих виконавчих дій, у результаті яких встановлено, що ОСОБА_1 є власником 1/4 частини зазначеної квартири, право власності на яку не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Зважаючи на те, що боржник ухиляється від виконання рішення суду, яке набрало законної сили, жодних дій щодо реєстрації права власності на вказане майно не вчинив, у державного виконавця відсутня можливість реалізувати 1/4 частини квартири, суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення подання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи:

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами неправильно застосовані положення частини десятої статті 440 ЦПК України та статей 48, 50 Закону України «Про виконавче провадження». Звернення стягнення на житловий будинок чи квартиру, в яких проживає особа, є виключним заходом, може бути застосоване в останню чергу з метою уникнення конституційних прав громадянина на житло. У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що державний виконавець здійснив усі дії щодо звернення стягнення на інше майно. Не досліджено чи вживались державним виконавцем заходи спрямовані на оцінку рухомого майна – належної йому частки в статутному капіталі ТОВ «Кветтер» з подальшою його реалізацією.

Також вважає, безпідставним є твердження державного виконавця щодо ухилення ОСОБА_1 від реєстрації права власності на нерухоме майно. Право власності на 1/4 частки зазначеної квартири зареєстровано за ОСОБА_1 відповідно до законодавства, що діяло на той час. Відсутність інформації в Реєстрі речових прав щодо реєстрації права власності на належну боржнику частку квартири не свідчить про те, що право власності на вказане майно є таким, що не зареєстровано в установленому законом порядку.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:

Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За змістом статті 1, частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, в межах якої виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною п’ятою 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об’єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з’ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об’єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об’єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

У разі, якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Відповідно до частини десятої статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Застосування судом положень частини десятої статті 440 ЦПК України та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» є крайнім заходом виконання судового рішення, який може бути застосований лише в тому випадку, коли виконавцем вичерпано всі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника.

При розгляді справ указаної категорії необхідно враховувати, що однією з головних засад здійснення судочинства в Україні є обов`язковість судового рішення. Немає сенсу в правосудді, якщо рішення судів не виконуються, а невиконання судових рішень є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Висновок:

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що державний виконавець обґрунтовано звернувся до суду з указаним поданням, оскільки відсутність державної реєстрації права власності за боржником ОСОБА_1 на квартиру, 1/4 частки якої належить боржнику, однак ним не зареєстрована, утруднює подальшу примусову реалізацію цього майна, а отже, і виконання судового рішення.

Суди встановили, що державним виконавцем вживалися визначені Законом України «Про виконавче провадження» заходи для виконання рішення суду, а саме: винесена постанова про арешт коштів боржника в банківських установах та постанова про арешт майна боржника. Кошти на рахунках боржника відсутні. Виконавчий документ залишається без виконання.

Під час розгляду справи боржник не зазначив, які саме заходи не вчинив виконавець для належного виконання рішення суду.

У силу положень частини п’ятої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» боржник не запропонував види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу з метою виконання судового рішення про стягнення боргу.

Державний виконавець також надав докази того, що боржнику вручена постанова про відкриття виконавчого провадження, що свідчить про обізнаність боржника про це виконавче провадження та створення можливостей для забезпечення реалізації прав боржника у виконавчому провадженні.

Із урахуванням встановлених у цій справі обставин, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що державним виконавцем було вичерпано всі можливі заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», для належного виконання судового рішення за рахунок іншого майна боржника ніж частини квартири, однак ці заходи не призвели до виконання судового рішення.

Посилання заявника на те, що реєстрація права власності ОСОБА_1 на частину спірної квартири була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення, тому відсутні підстави для задоволення подання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, є помилкові.

За змістом пунктів 1, 2 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який набрав чинності 03 серпня 2004 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно – єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Отже, відомості про набуття речових прав на нерухоме майно повинні бути внесені у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, однак такий Реєстр не містить інформації про зареєстроване право власності ОСОБА_1 на частку квартири АДРЕСА_1, а тому у державного виконавця було відсутнє підтвердження належності боржнику на праві власності зазначеної частки квартири та відсутня можливість звернення стягнення на цю частку без звернення до суду із цією заявою у порядку статті 440 ЦПК України та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження».

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, її доводи зводяться до переоцінки доказів та встановленню інших обставин ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, відповідно касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення – без змін.

Джерело: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 січня 2024 року у справі № 344/16496/17 – http://tinyurl.com/2r5fbpxu