Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
16.08.2021

Стягнення аліментів на користь одного із подружжя у Канаді

Для Центру сімейного права ВША підготувала: Менджул М. В., д.ю.н., професорка кафедри цивільного права та процесу ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Канада – федеративна держава, у складі якої є десять провінцій (Альберта, Британська Колумбія, Квебек, Манітоба, Нова Шотландія, Нью-Брансвік, Ньюфаундленд і Лабрадор, Онтаріо, Острів Принца Едварда і Саскачеван) та три території (Нунавут, Північно-західні території та Юкон). Тобто, поряд із федеральним законодавством у кожній провінції та території можуть видаватися нормативні акти, що регулюють особливості сімейних відносин.

У рамках цієї публікації ми ознайомимо Вас із правовим регулюванням порядку присудження та стягнення аліментів на користь одного із подружжя на рівні федеральних актів Канади.

Федеральний закон про розлучення Канади (1985 р.) містить засади, якими повинен керуватися суд при розгляді справи про призначення утримання одному з подружжя при розірванні шлюбу. Так, відповідно до ст. 15.2 при визначенні утримання чоловіку (дружині) суд повинен:

a) враховувати стан, засоби, потреби та інші обставини кожного з подружжя, у тому числі тривалість спільного життя, функції, які виконували кожен з подружжя, будь-які угоди або домовленості, що стосуються підтримки одного з подружжя;

б) встановити будь-які економічні переваги або втрати для подружжя, що виникають в результаті шлюбу або його розірвання;

в) розподілити між подружжям будь-які фінансові наслідки, що виникають внаслідок догляду за дитиною;

г) позбавити будь-яких економічних труднощів, що виникли внаслідок розірвання шлюбу;

д) наскільки це можливо, сприяти економічній самодостатності кожного з подружжя протягом розумного періоду часу. (Divorce Act (R.S.C., 1985, c. 3). URL: https://bit.ly/3iOXvQT)

Крім того, при ухваленні рішення суд не повинен враховувати будь-які проступки чоловіка (дружини) в шлюбі.

Вказані засади Федерального закону про розлучення були інтерпретовані у двох важливих рішеннях Верховного Суду Канади «Moge v. Moge» (1992 р.) та «Bracklow v. Bracklow» (1999 р.).

У справі «Moge v. Moge» подружжя зареєстрували шлюб в середині 50-х років у Польщі і переїхали до Канади в 1960 році, і прожили разом до 1973 року. Дружина закінчила сім класів, не мала освіти і під час шлюбу займалася сімейним господарством та доглядом за трьома дітьми. Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати з мамою і їй було присуджено аліменти в розмірі 150 доларів на місяць, в 1987 році розмір аліментів був збільшений до 400 доларів. У 1989 році було винесено рішення про припинення виплати аліментів, обґрунтоване тим, що колишня дружина досягла фінансової незалежності (працювала прибиральницею) і що її чоловік підтримував її настільки довго, як він міг бути зобов’язаний. Апеляційний суд скасував рішення суду і встановив аліменти дружині у розмірі 150 доларів на місяць на невизначений термін. Предметом розгляду у Верховному Суді Канади стало питання, чи має право дружина на постійну підтримку протягом невизначеного періоду часу. Верховний Суд зауважив, що положення про утримання Закону про розлучення 1985 року покликані вирішувати економічні наслідки для обох сторін, і закон вимагає справедливого розподілу ресурсів для полегшення цих наслідків незалежно від статі. Суд зауважив, що можуть бути випадки, коли самостійність неможлива через вік подружжя при розірванні шлюбу: «нереально очікувати, що 45- або 50-річна дружина, яка не працювала протягом багатьох років, перекваліфікується і зможе конкурувати на ринку праці». Рішенням Верховного суду залишено в силі рішення апеляційного суду, оскільки існує «невідповідність між заробітною платою колишнього чоловіка та жінки і вона не змогла стати економічно самодостатньою, незважаючи на свої сумлінні зусилля» (Moge v. Moge, [1992] 3 SCR 813. URL: https://bit.ly/3CSHO2U).

Щодо випадків, коли один з подружжя через хворобу, інвалідність не працював та не міг займатися веденням домашнього господарства, то саме у справі «Bracklow v. Bracklow» (1999) Верховний суд Канади висловив свою позицію. Зокрема, Верховний суд постановив, що існує також некомпенсаційна основа для подружньої підтримки відповідно до Закону про розлучення на підставі «самої потреби». Зокрема, предметом розгляду був випадок, коли подружжя одружилися в грудні 1989 року після того, як прожили разом чотири роки. Протягом перших двох років їхніх відносин дружина компенсувала дві третини витрат сім’ї, оскільки її заробіток був більший, згодом подружжя розділяли витрати порівну. Дружина з самого початку мала проблеми із здоров’ям, в 1991 році була госпіталізована з психіатричними проблемами, втратила роботу. Подружжя розлучилося в 1992 році, чоловік згодом знову одружився, і виплачував аліменти колишній дружині 275 доларів на місяць, з 15 травня 1994 року розмір утримання збільшився до 400 доларів на місяць. Вона також отримувала 787 доларів щомісяця допомоги по інвалідності. З вересня 1996 року виплата аліментів була припинена, рішення суду першої інстанції ґрунтувалося на тому, що жодних економічних втрат дружина не зазнала внаслідок шлюбу чи його розірвання, проблеми із здоров’ям також не були наслідком шлюбу. Верховний суд Канади у своєму рішенні зауважив, що в Законі про розлучення не передбачено як єдину підставу для підтримки подружжя «компенсацію». Щодо аргумента чоловіка про незначну тривалість шлюбу, суд зауважив, що при компенсаційній моделі це важливий фактор, а при некомпенсаційній – один із факторів, що підлягає врахуванню. І саме щодо цієї ситуації, то наприкінці подружнього життя чоловік повністю утримував дружину у зв’язку з її хворобою, а з цього випливає, що розлучення фактично «зумовило для місіс Браклоу економічні труднощі, як передбачено ст. 15.2 Закону про розлучення» і вона має право на утримання від колишнього чоловіка (Bracklow v. Bracklow, [1999] 1 S.C.R. 420. URL: https://bit.ly/3k0XGYq).

Враховуючи різноманітну судову практику призначення розміру аліментів для утримання подружжя за підтримки Міністерства юстиції Канади науковцями розроблено Консультативні рекомендації щодо підтримки подружжя, які були опубліковані в 2005 р. Консультативні рекомендації мають характер неформальних керівних принципів, тобто вони не стосуються питання права на утримання, а тільки визначення суми та тривалості надання допомоги після встановлення такого права. В рекомендаціях за допомогою формул розроблені діапазони для кількості та тривалості утримання, а конкретна сума призначається або за домовленістю сторін, або в судовому порядку. У випадку відсутності дітей враховується валова різниця в доходах кожного з подружжя та тривалість шлюбу. Термін та розмір утримання тим більший, чим триваліший час спільного проживання подружжя. В основі цієї формули лежить ідея «злиття з часом», згідно з якою, «на скільки довго шлюб подовжується, настільки тісніше переплітається економічне та неекономічне життя подружжя. Наприклад, розмір підтримки за формулою «Without Child Support Formula» становить від 1,5 до 2 відсотків різниці між валовими доходами подружжя (валової різниці в доходах) за кожний рік тривалості шлюбу, до максимуму 50 відсотків. Максимальний діапазон для шлюбів тривалістю понад 25 років від 37,5 до 50 відсотків різниці в доходах. Верхня максимальна межа утримання сума, яка приведе до вирівнювання чистих доходів подружжя (Менджул М. В. Основні засади правового регулювання сімейних відносин у Канаді. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. 2019. Випуск 55. Том 1. С. 130.).

В Канаді є суттєві відмінності між формулами для розрахунку утримання для подружжя з дітьми та без дітей. По-перше, формула з підтримкою дитини використовує чисті доходи подружжя, а не їхні валові доходи. По-друге, у формулі для подружжя з дітьми враховується не тривалість шлюбу, а насамперед потреби в утриманні дітей. Існує також третій варіант розрахунку утримання, коли діти залишаються під опікою того з подружжя, хто виплачує також аліменти іншому з подружжя. В такому випадку доходи подружжя зменшуються на загальну суму аліментів на дитину (фактичні або умовні), після чого для визначення суми та тривалості аліментів застосовується «формула підтримки без дитини». Незважаючи на рекомендаційний характер, канадські суди застосовують Консультативні рекомендації щодо підтримки подружжя.

Детальніше про право на аліменти одного з подружжя у випадку розірвання шлюбу в Канаді можна прочитати тут: https://bit.ly/3yLgmBP