Своєчасне завершення досудового розслідування є однією з ключових гарантій права особи на справедливий судовий розгляд у кримінальному провадженні. Проте на практиці нерідко виникають ситуації невиправданого затягування слідства, що підриває довіру до правосуддя.

Положення ч. 4 ст. 219 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) визначають жорсткі часові бар’єри, а саме, що загальний строк досудового розслідування не може перевищувати:

• 1 місяць – для кримінальних проступків;

• 6 місяців – для нетяжких злочинів;

• 12 місяців – для тяжких та особливо тяжких.

У кінцевому підсумку, коли підходять такі строки розслідування до завершення, а доказів винуватості особи не здобуто, сторона обвинувачення вдається до «очевидних» зловживань.

Проте існують і «неочевидні» порушення, які приховуються за процесуальними «паузами»: безпідставні зупинення провадження (через міжнародні доручення, розшуки, неможливість розслідування в умовах воєнного стану) або нескінченне «ознайомлення з матеріалами», закриття та відновлення кримінального провадження, продовження строків з порушенням вимог закону, ігнорування прав підозрюваних – усе це штучні підстави для продовження розслідування та скеровування обвинувального акта до суду, хоча норма закону вже вимагає безумовного закриття провадження.

У цій статті ми детально розберемо частину «прихованих» порушень, які мають бути безумовними підставами для закриття провадження, а також покажемо, що строки – це процесуальний щит, а не формальність, яку зручно обходити.

Правовий режим строків розслідування після повідомлення про підозру

Стаття 294 КПК надає прокурору право продовжувати строк досудового розслідування в межах, передбачених законом, а ст.ст. 295, 295-1 КПК деталізують процедуру такого продовження. Зокрема, продовження понад базові 2 місяці здійснюється на підставі вмотивованого клопотання до слідчого судді чи керівника прокуратури; при розгляді клопотання обов’язково мають бути враховані письмові заперечення або забезпечена участь у судовому засіданні підозрюваного та його захисника, залежно від суб’єкта, який здійснює таке продовження (ч. 3 ст. 295, ч. 3 ст. 295-1 КПК).

Недотримання встановленого КПК порядку продовження строків безумовно робить таке продовження незаконним.

Окрім продовження, КПК передбачає можливість зупинення досудового розслідування у виключних випадках (ст. 280 КПК). Підставами для зупинення є строго визначені обставини, наприклад коли підозрюваний переховується і його місцеперебування невідоме, або тяжко захворів, або існують інші об’єктивні перешкоди для провадження розслідування. Так, воєнний стан додатково обумовив спеціальну підставу: згідно з п. 3 ч. 1 ст. 615 КПК, у разі введення воєнного стану та відсутності об’єктивної можливості продовжувати й завершити розслідування і направити обвинувальний акт до суду, строк досудового розслідування може бути зупинений прокурором на підставі вмотивованої постанови.

Важливо, що положення ст. 615 КПК є особливою нормою, застосовною лише за наявності надзвичайних обставин (активні бойові дії, припинення роботи судів, евакуація органу досудового розслідування тощо). В інших випадках досудове розслідування повинно тривати і завершуватися у загальному порядку.

Невиконання вимог щодо строків розслідування тягне серйозні правові наслідки. Законодавець передбачив так звану «санкцію» за порушення строків досудового розслідування: п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, яким встановлено, що кримінальне провадження підлягає закриттю, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений ст. 219 КПК (за винятком випадків тяжких чи особливо тяжких злочинів проти життя і здоров’я).

Таким чином, сплив процесуального строку без належного результату означає обов’язкове завершення провадження без скерування справи до суду по суті.

КПК також уточнює правила обчислення строків у контексті зупинення чи завершення досудового розслідування: час, протягом якого провадження було зупинене на законній підставі або сторона захисту ознайомлювалася з матеріалами (ст. 290 КПК) – цей час не включається у строки досудового розслідування.

Водночас, якщо постанову про зупинення згодом скасовано слідчим суддею як незаконну, період такого незаконного зупинення буде зараховано до строку досудового розслідування (виняток – зупинення в порядку ст. 615 КПК), чим часто зловживає сторона обвинувачення, про що буде зазначено окремо.

Положення про обов’язкове закриття кримінального провадження у разі порушення строків досудового розслідування виконують функцію запобіжника від зловживань з боку сторони обвинувачення. Вони гарантують, що прокурор чи слідчий не зможуть безконтрольно виходити за межі процесуально допустимих строків, порушуючи право особи на розгляд справи у розумний строк. Водночас, упродовж тривалого часу в законодавчому середовищі неодноразово порушується питання про виключення таких норм, що несе ризик легітимізації зловживань із маніпулюванням строками та фактичного імунітету обвинувачення від відповідальності за процесуальні порушення.

Процесуальні права особи з моменту повідомлення про підозру

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК, особа набуває статусу підозрюваного з моменту вручення повідомлення про підозру у порядку, передбаченому ст.ст. 276–279 КПК. Із цього моменту на неї поширюються всі гарантії, визначені кримінальним процесуальним законом. Згідно з ч. 5 ст. 42 КПК підозрюваний наділений усіма процесуальними правами, передбаченими Кодексом. Зокрема, це право знати суть підозри, право на захист, право подавати клопотання і докази, оскаржувати рішення слідчого чи прокурора тощо. Набуття статусу підозрюваного означає, що відразу включаються механізми захисту прав і свобод особи, гарантовані як КПК, так і Конституцією.

Конституція України (ст. 19) встановлює, що органи державної влади та посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі та в межах закону. Це імперативно зобов’язує слідчого і прокурора дотримуватися встановлених процедур і строків щодо підозрюваного, щойно особі повідомлено про підозру.

Винятковий порядок продовження строку досудового розслідування

Закон допускає можливість продовжити строк досудового розслідування понад 2 місяці лише за суворого дотримання спеціальної процедури. Положення ч. 4 ст. 219 КПК відсилають до параграфа 4 глави 24 (294–295-1) КПК, які встановлюють порядок і межі продовження строків.

Ці норми мають винятковий характер: їх застосовують лише якщо слідство об’єктивно не може бути закінчене у базовий строк (2 місяці) через складність провадження. Продовження строку можливе аж до дванадцяти місяців – залежно від категорії складності та тяжкості злочину.

Зокрема, згідно зі ст. 294 КПК, строк розслідування злочину може бути продовжений до 3 місяців у разі складності, до 6 – в разі особливої складності, та максимально до 12 місяців – у разі виняткової складності.

Лише визначені законом особи мають право ухвалювати рішення про продовження: спочатку керівник прокуратури – в межах до 3 місяців; далі слідчий суддя – в межах до 6 або 12 місяців, за клопотанням, погодженим належним прокурором.

Процедура продовження строків є детально регламентованою гарантією прав підозрюваного. Стаття 295 КПК встановлює, що слідчий або прокурор, які просять продовжити строк, повинні письмово повідомити підозрюваного про такий намір. Зокрема, копія клопотання про продовження строку має бути вручена підозрюваному та його захиснику не пізніше ніж за 5 днів до подання клопотання на розгляд. Підозрюваний і захисник мають право за цей час підготувати письмові заперечення проти продовження, які обов’язково долучаються до клопотання і розглядаються уповноваженим прокурором.

Якщо йдеться про продовження, яке вже виходить за межі компетенції прокурора (тобто більше 3 місяців), клопотання подається слідчому судді. Стаття 295-1 КПК передбачає, що слідчий суддя повинен розглянути таке клопотання за участю підозрюваного та його захисника, тобто є обов’язковою присутність сторони захисту при розгляді вказаного клопотання – це гарантія закону.

Усі ці вимоги мають на меті забезпечити принцип змагальності сторін (ст. 22 КПК) і реалізацію права підозрюваного на захист (ст. 20, 42 КПК) під час вирішення питання про обмеження його права на розгляд справи в розумний строк. Таким чином, вихід за двомісячний строк допускається лише через процесуальний механізм, що включає судовий контроль та врахування позиції підозрюваного.

Типові порушення процедури продовження строків розслідування

Невиконання встановленої процедури продовження строку є істотним порушенням прав підозрюваного. До визначальних порушень можна віднести такі ситуації:

1. Продовження без вручення підозрюваному копії клопотання про продовження строку досудового розслідування. Вимоги ч. 3 ст. 295 КПК прямо вказують на обов’язок слідчого або прокурора вручити підозрюваному та його захиснику копію клопотання про продовження строку не пізніше ніж за п’ять днів до його подання на розгляд керівникові прокуратури. Якщо копія не вручена (або це не підтверджено розпискою), підозрюваний позбавлений гарантованого часу на підготовку заперечень, а тому подання й розгляд такого клопотання суперечать положенням ст. 295 КПК.

Рішення про продовження строку, прийняте в цих умовах, є незаконним і тягне безумовне закриття провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК.

Тобто, якщо у матеріалах провадження відсутні будь-які докази вручення клопотання підозрюваному, а у разі наявності – і захиснику, а строки досудового розслідування були продовжені, то фактично сторону захисту позбавили гарантованого ч. 3 ст. 295 КПК України права безальтернативного отримання копії клопотання про продовження строку досудового розслідування та подання своїх заперечень щодо такого клопотання, а відтак права бути почутим з питань, що безпосередньо впливають на обсяг прав і свобод людини.

Якщо копія клопотання не вручена підозрюваному або захиснику (що не підтверджується відповідною розпискою) – це порушує імперативні приписи КПК щодо продовження строку досудового розслідування. Допоки з моменту отримання копії клопотання підозрюваним та захисником не пройде 5 днів – слідчий/прокурор не мають права направляти таке клопотання керівнику прокуратури для вирішення питання про продовження строку досудового розслідування.

Відповідно, якщо за таких обставин строк був продовжений, то це не відповідає вимогам закону, та порушує засади кримінального провадження (визначені ст. 7-11, 17, 20, 22 КПК України).

Вказані засади кримінального провадження закріплюють обов’язок сторони обвинувачення забезпечити підозрюваного реальною можливістю впливати на прийняття процесуальних рішень, зокрема щодо продовження строку досудового розслідування, інакше кажучи без надання такої можливості продовження строку є неможливим.

Коли клопотання вручається лише адвокатові, підозрюваний втрачає можливість висловити особисту позицію, надати докази чи пояснення, що складають невід’ємну частину його права на захист. Адвокат лише покликаний надавати правничу допомогу підозрюваному, його участь не може нівелювати участі підозрюваного у провадженні при вирішенні питання щодо його прав і свобод. І навпаки у разі вручення копії такого клопотання лише підозрюваному у якого є захисник або він є обов’язковим згідно вимог ст. 52 КПК – порушуються права такого підозрюваного.

2. Неповідомлення про право подати письмові заперечення або фактичне ненадання такої можливості. Якщо підозрюваний не був поінформований або йому не дали часу подати заперечення на клопотання (ч. 3 ст. 295 КПК), це нівелює його право на участь у вирішенні питання щодо строків досудового розслідування. Такі заперечення за законом є обов’язковими для розгляду, і їх відсутність з вини сторони обвинувачення є грубим порушенням права на захист.

3. Розгляд клопотання про продовження без участі підозрюваного та його захисника. Якщо продовження строку здійснюється слідчим суддею, закон імперативно вимагає присутності сторони захисту (ч. 3 ст. 295-1 КПК). Розгляд за відсутності підозрюваного порушує принцип змагальності та рівності сторін. Аналогічно, при продовженні строку уповноваженим керівником прокуратури, нехтування думкою підозрюваного (наприклад, не розглянуто подані заперечення) свідчить про одностороннє, упереджене вирішення питання.

Кожне з наведених порушень фактично означає, що продовження строку досудового розслідування було здійснено не в спосіб, передбачений законом (всупереч ст. 19 Конституції). Такі порушення підривають довіру до процесу і ставлять під сумнів легітимність зібраних після цього доказів, оскільки розслідування де-факто тривало без належних на те правових підстав.

4. Незаконне зупинення розслідування (зловживання «воєнними положеннями»). Іншою підставою порушення строків є неправомірне зупинення досудового розслідування. Іноді прокурори вдаються до винесення постанов про зупинення без законних підстав або з фіктивним обґрунтуванням об’єктивних перешкод здійсненню досудового розслідування. Особливо актуальною стала проблема зловживання ст. 615 КПК під виглядом норм ст. 280 КПК під час воєнного стану. Так, фіксуються випадки, коли прокурор формально посилається на п. 3 ч. 1 ст. 615 КПК (воєнний стан як підстава) для зупинення розслідування, хоча реальні обставини надавали можливість його продовжувати.

Трапляються випадки, коли посилаючись на воєнний стан, сторона обвинувачення, наприклад мотивує зупинення розслідування аварійними відключеннями електроенергії, фактично прирівнявши їх до воєнних дій. Проте в інших кримінальних провадженнях продовжує розслідування в загальному порядку, що вказує на вибіркову неможливість розслідування, а тому такі зупинення мають визнаватися як зловживання, а строк має бути зарахований до строку досудового розслідування.

Судова практика з цього приводу у деяких випадках все-таки дослуховується сторони захисту та вказує, що зупинення строків розслідування допускається лише за реальної наявності надзвичайних обставин, таких як активні бойові дії, евакуація чи фактична неможливість роботи органів. У протилежному випадку постанова про зупинення має визнатися незаконною, а весь період «фіктивного» зупинення включатися в строк розслідування (див. ухвали Київського апеляційного суду: від 14.09.2023 у справі № 757/21858/22-к; від 09.03.2023 у справі № 760/5653/22; від 15.11.2023 у справі № 755/3666/22, а також Харківського апеляційного суду від 08.11.2023 у справі № 953/879/23 та від 28.06.2023 у справі № 642/1029/23; Запорізького апеляційного суду від 12.10.2023 у справі № 335/8297/22).

Отже, зловживання механізмом зупинення має розцінюватися судами як істотне порушення вимог КПК, що спрямоване на штучне отримання додаткових строків розслідування, які не передбачені законом, а як наслідок для таких зловживань – суд має закрити кримінальне провадження у підготовчому судовому засіданні.

Існує низка інших, не менш значущих порушень, зокрема продовження строків неуповноваженими особами, наприклад, слідчим суддею з порушенням правил підсудності. Такі порушення мають тягнути за собою безумовне закриття кримінального провадження, як наслідок істотного порушення процесуального закону. Водночас у подальшому увага буде зосереджена на менш очевидних, але не менш важливих аспектах та порушеннях, що також є підставою для закриття кримінального провадження.

Гарантія непорушності двомісячного строку розслідування
для нових підозрюваних

Окремої уваги заслуговує ситуація, коли в уже розпочатому кримінальному провадженні з’являються нові підозрювані, яким повідомлення про підозру вручено пізніше. Закон не передбачає права сторони обвинувачення автоматично поширювати дію раніше продовженого строку досудового розслідування на цих осіб, якщо питання щодо необхідності продовження строку розслідування щодо них не було предметом розгляду уповноваженої особи на продовження строку досудового розслідування.

Ігнорування цієї вимоги призводить до порушення прав нових підозрюваних, які фактично позбавляються встановлених процесуальних гарантій, зокрема права на захист у межах визначеного законом строку.

Кожна особа, яка отримала статус підозрюваного, має право на те щоб розслідування не тривало понад 2 місяці від дня вручення їй підозри, а будь-яке продовження строку досудового розслідування має відбуватися лише за її участі.

Тобто, вся структура продовження строків досудового розслідування побудована навколо не кримінального провадження, а навколо особи (КПК визначає, що копія клопотання вручається особі, яка є підозрюваною, судовий розгляд здійснюється за участі підозрюваного, у клопотанні зазначається та дзеркально відображається в ухвалі щодо якого підозрюваного здійснюється розслідування та в якому кримінальному правопорушенні така особа підозрюється, перевіряється чи обґрунтовано підозрюється така особа у вчиненні кримінального правопорушення і багато інших положень, які нерозривно пов’язані з підозрюваною особою і її прив’язкою до продовження строку).

Така логіка законодавця є цілком правильною, адже закон має захищати особу від надмірного втручання держави у її права. У такому разі, якщо щодо особи триватиме досудове розслідування понад 2 місяці без продовження строків або якщо таке продовження здійснене без її участі, то це є порушенням вимог ст. 219 КПК.

Такий висновок випливає зі змісту ст. 219 КПК, яка обчислює строки з моменту повідомлення особі про підозру конкретного кримінального правопорушення. Закон вживає форму однини («особі»), підкреслюючи індивідуальний характер відліку строку.

Крім того, при об’єднанні проваджень ст. 219 КПК вимагає визначення загального строку з урахуванням часу розслідування в різних кримінальних провадженнях. Якщо одна особа була підозрювана раніше і для неї отримано рішення (постанову, ухвалу) про продовження строку, це продовження не може автоматично поширюватися на іншого підозрюваного якому повідомлено про підозру пізніше в межах того ж провадження.

У разі повідомлення про підозру у кримінальному провадженні новій особі сторона обвинувачення зобов’язана завершити розслідування щодо неї у межах 2 місяців від дня повідомлення їй підозру – не зважаючи на те, що раніше строк досудового розслідування продовжувався у цьому кримінальному провадженні щодо інших осіб. Автоматичне поширення продовженого строку на нового підозрюваного є неприпустимим і розцінюється як порушення процесуальних прав, зокрема права на захист, гарантованого КПК, Конституцією України та Конвенцією (ЄКПЛ).

Ігнорування принципу індивідуалізації строків спричиняє ситуацію процесуальної нерівності та порушує права «нового» підозрюваного. Наприклад, коли в провадженні строк розслідування був продовжений до 12 місяців щодо першого підозрюваного, а другого повідомили про підозру на п’ятому місяці розслідування, без індивідуального продовження ця друга особа фактично отримує ще сім місяців розслідування замість передбачених законом двох. Це явно обмежує права на захист другої підозрюваної особи (особа була позбавлена: права бути почутою при прийнятті рішень щодо строку розслідування та розслідування кримінального правопорушення в якому її підозрюють, а також на подання доказів та заперечень при прийнятті таких рішень, подання власних клопотань, права заявляти відвід тощо).

Таким чином, сторона обвинувачення не вправі застосовувати продовжений строк досудового розслідування на нових підозрюваних у провадженні без додержання належної процедури, оскільки кожен підозрюваний має право вимагати, щоб щодо нього були дотримані строки, прямо передбачені КПК, зокрема і на завершення досудового розслідування протягом 2 місяців після повідомлення йому про підозру.

При цьому слід розрізняти 2 види строків – гарантовані 2 місяці протягом яких досудове розслідування має бути завершене після повідомлення особі про підозру та загальний строк досудового розслідування у кримінальному провадженні – який не може перевищувати, в залежності від тяжкості злочину – 6 або 12 місяців.

Варто, ще раз підкреслити як законодавець виписав положення статей, які регламентують порядок продовження строків досудового розслідування – у вказаних нормах іде мова не про продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні, а вказується «Якщо з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину досудове розслідування (досудове слідство) неможливо закінчити у строк, зазначений у пункті 4 частини третьої статті 219 цього Кодексу, такий строк може бути продовжений у межах строків, встановлених пунктами 2 і 3 частини четвертої статті 219 цього Кодексу».

Законодавець, формулюючи правила продовження строків досудового розслідування, оперує поняттям конкретного кримінального правопорушення, а не провадження загалом. Статті 219 та 294 КПК України прямо вказують, що мова йде про випадки, коли досудове розслідування певного злочину неможливо завершити після повідомлення особі про підозру, і саме щодо цього злочину продовжується строк.

Сторона обвинувачення часто спотворює зміст кримінального процесуального закону, підміняючи предмет продовження. Це створює хибне враження, що достатньо одного загального продовження – і слідство може тривати до 12 місяців, порушуючи при цьому права нових підозрюваних.

Насправді ж, такий підхід суперечить як букві, так і духу закону. Адже після повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого, нового кримінального правопорушення або повідомлення іншій особі про підозру, застосовуються ті ж самі гарантії: двомісячний строк, протягом якого досудове розслідування має бути завершене (імперативний обовʼязок для сторони обвинувачення), який може бути продовжений лише у передбаченому КПК порядку про який вказувалося вище.

Інакше кажучи, КПК регламентує строки розслідування не «проваджень», а конкретних кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється конкретна особа. Тому якщо особі повідомлено про підозру, а уповноважена особа (прокурор або слідчий суддя) не досліджували ані зміст цієї підозри, ані необхідність продовження строку, то розслідування після спливу двох місяців є незаконним.

Центром уваги має бути саме кримінальне правопорушення, особа підозрюваного та дотримання її права на захист. Закон вимагає, щоб кожна підозра була предметом належного судового контролю: чи дійсно слідство не могло завершити розслідування вчасно, чи була для цього об’єктивна необхідність, чи не порушується право особи на ефективний захист. І без такого контролю – розслідування не може тривати понад два місяці. Оскільки це суперечитиме вимогам ст.ст. 219, 294, 295, 295-1 КПК, так як будь-яке клопотання про продовження має містити конкретні відомості про підозрюваного і злочин, у якому його підозрюють – і саме ці дані підлягають оцінці слідчим суддею (прокурором) при вирішенні питання про продовження строку.

Таким чином, слідчий суддя (прокурор) не продовжує «загальний строк» провадження, а приймає рішення виключно щодо конкретного правопорушення і підозрюваного, зазначених у клопотанні слідчого/прокурора. Поширення дії такого рішення на інших підозрюваних, які не брали участі під час вирішення питання слідчим суддею про продовження строку досудового розслідування – протизаконно.

Наслідки порушення граничних строків досудового розслідування

Недотримання встановлених строків розслідування є істотним порушенням прав людини, що унеможливлюють подальший розгляд справи по суті. Законодавець передбачив імперативну процесуальну санкцію за таке порушення строків: закриття кримінального провадження.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, кримінальне провадження підлягає закриттю, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений ст. 219 КПК, – за винятком особливо тяжких злочинів проти життя та здоров’я особи. Тобто сплив встановленого двомісячного строку (або максимального продовженого строку) однозначно зумовлює закриття провадження. Жодні інші міркування (наприклад, бажання «реабілітувати» особу або довести її невинуватість у суді) не можуть бути підставою продовжувати розслідування поза межами строку.

Так само, якщо строк був продовжений із порушенням процедури (без участі підозрюваного, без вручення копії клопотання тощо), такий де-юре «продовжений» строк не породжує легітимних наслідків. Виявлення подібного порушення на будь-якій стадії судового розгляду повинно тягнути за собою закриття провадження з підстав спливу строків, оскільки порушено право особи на розслідування у визначений законом строк.

Всі вищевикладені порушення строків мають визнаватися істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства. Необґрунтоване затягування слідства або протиправне його продовження ставлять підозрюваного у невизначений стан, послаблюють можливості захисту та посилюють тиск держави на особу. Засади верховенства права та законності вимагають реального, а не ілюзійного дотримання процесуальних гарантій. Якщо держава не дотрималася власних строків, вона втрачає право на подальше обвинувачення особи у цьому провадженні. Саме тому п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК містить безумовну норму про закриття провадження при завершенні строків досудового розслідування, який, як визначив законодавець, поновленню не підлягає. Важливо, що ця норма – логічне продовження ст. 2 КПК про охорону прав і свобод учасників та забезпечення належної правової процедури. Дотримання процесуальних строків – невід’ємна складова належної процедури.