У Вищій школі адвокатури НААУ відбувся захід з підвищення кваліфікації адвокатів на тему: «Стягнення компенсації за шкоду спричинену внаслідок ДТП», який провів для колег Дмитро Щеглов, адвокат, кандидат юридичних наук за спеціальністю господарське право, господарське процесуальне право.
Говорячи про предмет доказування у справах щодо стягнення компенсації за шкоду спричинену, внаслідок ДТП, лектор зупинив увагу слухачів на п. 26 постанови Пленуму ВСУ від 12.06.2009 р. № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», а також абз. 3 п. 4 Постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 р. № 4 у частині розподілення обов’язку доказування між сторонами.
Лектор нагадав загальні положення про відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки:
1.Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах (ч. 1 ст. 1188 ЦК України);
2.Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов’язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (ч. 2 ст. 1188 ЦК України).
У справах про ДТП позивач зобов’язаний довести такі факти:
·Факт наявності шкоди, її види та розмір;
·Причинний зв’язок між ДТП і шкодою;
·Факт спричинення шкоди завдавачем;
·Факт, що відповідачем є роботодавець – володілець ТЗ (ст. 1172 ЦК України);
·Факт, що відповідачем є страховик (МТСБУ) (ст. 1194 ЦК України);
·Правосуб’єктність позивача, зокрема, що він має право на відшкодування шкоди;
·Юрисдикцію суду (цивільна чи господарська);
·Територіальну підсудність спору.
Відповідач має довести:
·Шкоду завдано внаслідок дії непереборної сили (ч. 5 ст. 1187 ЦК України);
·Шкоду завдано внаслідок умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК України);
·Відсутня вина завдача шкоди (ч. 2 ст. 1166, ч. 1 ст. 1188 ЦК України);
·Відсутня об’єктивна сторона (протиправність) у діях завдавача шкоди (ч. 1 ст. 1166, ст. 1187 ЦК України);
·Наявність помилок у розрахунках позивача щодо визначення розміру шкоди / правильний розмір шкоди;
·Відсутність причинного зв’язку між ДТП і шкодою (ч. 1 ст. 1166 ЦК України);
·Факт, що завдавач шкоди в момент здійснення ДТП не перебував у трудових відносинах із відповідачем (ст. 1172 ЦК України);
·Факт, що відповідач не був володільцем ТЗ під час ДТП (ст. 1187, 1188 ЦК України);
·Факт, що належним відповідачем є страховик (МТСБУ) (ст. 1194 ЦК України);
·Факт, що ТЗ вибув із володіння відповідача за відсутності з його боку недбалості (ч. 4 ст. 1187 ЦК України);
·Наявність підстав для зменшення розміру шкоди судом (ч. 2, 4 ст. 1193 ЦК України).
В огляді судової практики Дмитро Щеглов звернув увагу на основні правові позиції у справах щодо стягнення компенсації за шкоду, спричинену внаслідок ДТП:
1. Шкода
Розмір відшкодування потерпілому, який є фізичною-особою підприємцем або самозайнятою особою, розраховується на підставі правової позиції, викладеної у постанові ВП ВС від 29.06.2022 у справі № 477/874/19. У зазначеній постанові ВП ВС відступила від правового висновку КЦС ВС щодо вирішення колізії між приписами ст. 1198 ЦК України та ст. 25 Закону № 1961-IV, визначивши, що розмір доходу від підприємницької діяльності, втраченого фізичною особою–підприємцем за час тимчасової непрацездатності, слід визначати на підставі ст. 1198 ЦК України. Підхід до визначення втраченого доходу фізичної особи-підприємця на підставі припису п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону № 1961-IV фактично допускає ситуацію, за якої такий втрачений дохід може мати від’ємне значення, а саме, якщо дохід фізичної особи-підприємця за певний період того календарного року, коли вона стала непрацездатною, до настання такої непрацездатності перевищував її підприємницькі доходи за попередній рік.
2. Протиправність
Для цивільної відповідальності відповідача у вигляді відшкодування ним шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки під його керуванням, за правилами ст. 1187 ЦК України, наявність його вини у вчиненні ДТП, не має значення, водночас, однією із обов’язкових умов для такого виду відповідальності є об’єктивна сторона цього виду відповідальності, тобто зміст порушення, який полягає у неправомірності дій відповідача (протиправність поведінки заподіювача шкоди) при здійсненні діяльності, що є джерелом підвищеної небезпеки (при керуванні транспортним засобом), внаслідок якої сталась ДТП (Постанова КГС ВС від 31.05.2021 у справі № 904/2830/20).
Аналогічна правова позиція: Постанова КЦС ВС від 08.02.2023 у справі №710/1956/21 (Фактичні обставини: зіткнулись два авто. Позивачка, мати загиблого пасажира, звернулась із позовом до водія одного із авто. На момент розгляду справи у суді, кримінальне провадження не було завершено, суди першої та апеляційної інстанції задовольнили позов, але касаційний суд їх скасував та повернув до першої інстанції. Суд першої інстанції зупинив розгляд справи до завершення кримінального провадження).
3. Вина
Виникають ситуації, коли суд закриває провадження відносно порушника через закінчення строків для притягнення до адміністративної відповідальності. У такому випадку необхідно отримати відповідну постанову суду, та керуватись правовою позиціє, яка викладена в постанові КЦС ВС від 26.10.2022 у справі № 645/6088/18: «закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП».
З правового аналізу норми, закріпленої у п. 7 ст. 247 КУпАП, слідує, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні ДТП провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП – через відсутність події і складу адміністративного правопорушення (Постанова КГС ВС від 07.02.2018 у справі № 910/18319/16; Постанова КЦС ВС від 29.04.2020 у справі № 686/4557/18).
4. Позивач
Постанова КЦС ВС від 25.10.2022 у справі № 607/14378/21
Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб’єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб’єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов’язків, які становлять зміст спірних правовідносин, і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.
Якщо позов пред’явила особа, якій не належить право вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред’явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.
Подібні правові висновки викладені у постановах ВП ВС від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18, від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17
Встановивши, що оспорюваний правочин або інші правовідносини не порушують прав і законних інтересів позивача, суд не повинен вдаватися до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, встановлення обставин наявності/відсутності ідентифікуючих ознак, оскільки вказане є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові (аналогічну правову позицію викладено у постановах ВС від 04.12.2019 р. у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 р. у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 р. у справі № 910/12787/17).
5. Відповідач
Постанова ВП ВС від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц
Аналіз норм, закріплених в ст. 1187 та 1172 ЦК України, дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв’язку з виконанням своїх трудових (службових) обов’язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб’єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб’єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки-роботодавець.
Постанова КГС ВС від 15.06.2018 у справі № 911/3511/16
Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор то, що). У такому випадку відповідальність юридичної особи (організації) настає у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, перебуває з цією організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв’язку з виконанням трудових (службових) обов’язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.
Постанова КГС ВС від 19.09.2018 у справі № 910/20622/17
Покласти відповідальність на особу, яка заподіяла шкоду внаслідок користування джерелом підвищеної небезпеки підприємства, з яким перебувала у трудових відносинах на підставі трудового договору (договору підряду), можливо лише в тому разі, якщо буде доведено, що ця особа заволоділа ТЗ неправомірно (ч. 3, 4 ст. 1187 ЦК України). У зазначеній справі відповідач володілець ТЗ та роботодавець водія, який спричинив ДТП, для доведення факту, що ДТП сталася в неробочий час, відповідно не під час виконання водієм трудових обов’язків, надав суду правила трудового розпорядку та пояснення водія. Згідно із зазначеними правилами та поясненнями, робочий час водія починався з 09.00, а ДТП сталася о 08.30. Але суд першої інстанції у рішенні, яке було залишене без змін судом апеляційної інстанції, дійшов висновку, що зазначених доказів недостатньо для доведення неправомірності заволодіння водієм ТЗ, який знаходився у власності відповідача. КГС ВС в постанові від 19.09.2018 підтримав зазначені рішення.
Постанова КГС ВС від 25.07.2018 у справі № 914/820/17
Відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв’язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов’язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов’язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов’язків працівника.
Таким чином, недостатньо довести лише факт, що заподіювач шкоди на момент вчинення ДТП перебував у трудових відносинах із відповідачем, але обов’язково необхідно довести, що він виконував його трудові (службові) обов’язки.
Відеофрагмент доступний для перегляду на сторінці Вищої школи адвокатури НААУ у Facebook: https://tinyurl.com/yc4jt2y9
Матеріал на сторінці Advokat Post: https://tinyurl.com/stpc6u4j
Більше про заходи з підвищення кваліфікації адвокатів у розкладі Вищої школи адвокатури НААУ: https://cutt.ly/g9AAiVQ