Стягнення грошових коштів як безпідставно набутого майна за відсутності договірних відносин та правової підстави отримання коштів
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2026 року у справі № 344/14054/24
Короткий зміст позовних вимог:
У липні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що у липні 2018 року ОСОБА_1 , який є сином двоюрідної сестри її чоловіка, запропонував їй та її чоловіку ОСОБА_3 вкласти кошти у господарську діяльність, на підтвердження чого вони домовились укласти відповідний договір.
18 липня 2018 року вона переказала зі свого банківського рахунку в м. Чикаго США 20 000,00 доларів США на рахунок ОСОБА_1 у Акціонерному товаристві (далі - АТ) «Акцент Банк», які він отримав 25 липня 2018 року. Однак сторони не дійшли згоди щодо істотних умов співпраці, у зв`язку з чим договір між ними укладено не було. На прохання повернути отримані від неї кошти відповідач не реагував.
Посилаючись на те, що у відповідача відсутні правові підстави для отримання від неї грошових коштів, просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 23 600,00 доларів США, з яких 20 000 доларів США - основний борг, 3 600 доларів США - 3 % річних.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
10 жовтня 2025 року рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 23 600,00 дол. США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
09 грудня 2025 року постановою Івано-Франківського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 жовтня 2025 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом про стягнення з відповідача 20 000,00 доларів США як безпідставно набуте майно на підставі статті 1212 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України. На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_2 надала суду докази переказу на ім`я відповідача грошових коштів, факт одержання яких відповідач не заперечував.
Долучена до матеріалів справи копія «Договору під розписку» не свідчить про наявність між сторонами будь-яких договірних відносин, оскільки він підписаний лише відповідачем; не надано доказів на підтвердження укладеного договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Отже, спірні грошові кошти набуті ОСОБА_1 без правової на те підстави, а тому вони підлягають поверненню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги:
У грудні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 жовтня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правових висновків, викладених у постановах:
- Верховного Суду від 04 серпня 2021 року в справі № 185/446/18, від 11 січня 2023 року в справі № 548/741/21, від 17 квітня 2024 року в справ № 127/12240/22, про те, щодобровільний грошовий переказ, здійснений за відсутності зобов`язання та без рахункової помилки, не є безпідставним набуттям, а подальша вимога про повернення таких коштів суперечить принципу добросовісності та доктрині venire contra factum proprium;
- Верховного Суду від10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17, про те, що добросовісність - це стандарт поведінки, заснований на чесності та повазі до інтересів іншої сторони, а доктрина venire contra factum proprium забороняє суперечливу поведінку;
- Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18, про те, що принципи справедливості, добросовісності та розумності можуть застосовуватись як норми прямої дії.
Вважає, що матеріалами справи підтверджується, що: грошові кошти були перераховані позивачем добровільно без буд-яких зобов`язань; між сторонами були родинні відносини; ціль переказу як зобов`язання з повернення не визначалась; позивач не заявляла про помилковість переказу; відповідач не вчиняв недобросовісних дій.
Отже, правові підстави для застосування статті 1212 ЦК України були відсутні, що судами проігноровано.
Позиція Верховного Суду:
У справі, що переглядається, ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом про стягнення з відповідача 20 000,00 доларів США як безпідставно набутого майна на підставі статті 1212 ЦК України.
На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_2 надала суду докази переказу на ім`я ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 20 000,00 доларів США, факт одержання яких ОСОБА_1 не заперечував. Сторони планували ведення в майбутньому спільного бізнесу, проте не дійшли згоди щодо істотних умов співпраці, у зв`язку з чим договір між ними укладено не було.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що наявна в матеріалах справи фотокопія «Договору під розписку» не свідчить про наявність між сторонами будь-яких договірних відносин, цей договір підписаний тільки ОСОБА_1 та його товаришем ОСОБА_4.
Отже, в цій справі не встановлено договірних відносин між сторонами.
Відповідно, враховуючи характер правовідносин, які склались між сторонами, неможливо встановити, що передання великої за розмірами грошової суми відповідала будь-якій правомірній та справедливій меті й відповідач вправі був розраховувати на те, що такі грошові кошти він правомірно набув у власність.
За загальним правилом, набуття права власності на отримане майно від іншої особи, ґрунтується на відповідному волевиявленні відчужувача, воля якого сформована вільно. Таке волевиявлення має бути однозначним за своїм змістом та свідчити про бажання колишнього власника такого майна, спрямованого на передачу його саме у власність такого набувача.
Загальною засадою цивільного законодавства є добросовісність, розумність, справедливість. Цей принцип повною мірою підлягає як врахуванню учасниками цивільних відносин під час обрання варіанта належної поведінки з іншими учасниками, а так само має бути застосований під час оцінки судом поведінки усіх учасників цивільних відносин між собою.
Кожна особа, діючи правомірно, повинна усвідомлювати, чи існує будь-яка справедлива підстава отримання нею тих або інших грошових коштів (матеріальних благ), чи відповідає існуючий характер взаємних стосунків сторін природі та вартості певного роду отримання, чи не створює така передача блага обов`язок з повернення неналежно отриманого.
Підстава отримання будь-якого майна безвідплатно від іншої особи має бути недвозначною та явно вираженою з боку особи, яка здійснює таке передання. Отже, діючи розумно та добросовісно, кожен учасник цивільних відносин має оцінювати, чи не створює отримання якогось майна від іншої особи для самого отримувача певні цивільні зобов`язання, зокрема й щодо повернення отриманого без справедливої підстави.
Цивільне право слугує меті забезпечення стабільності цивільного обороту, критерієм забезпечення чого є, за загальним правилом, отримання усіма учасниками цивільних відносин лише належного, тобто того, на отримання чого особа вправі справедливо та розумно розраховувати.
Отже, саме такої розумної та справедливої підстави набуття грошових коштів, що є предметом спору, у відповідача не існувало ані на час їх отримання, ані в подальшому такі підстави не виникли.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спірні грошові кошти в розмірі 20 000,00 доларів США набуті ОСОБА_1 без правової підстави на те, а тому вони підлягають поверненню. Також обґрунтованим є висновок суду про наявність підстав для стягнення на користь позивачки 3 % річних від простроченої суми
Зважаючи на вищезазначене, доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно застосували норми статті 1212 ЦК України, є необґрунтованими.
Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суди не врахували висновків Верховного Суду від 04 серпня 2021 року в справі № 185/446/18, від 11 січня 2023 року в справі № 548/741/21, від 17 квітня 2024 року в справ № 127/12240/22, від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17, Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
У справі № 185/446/18, в якій Верховний Суд відмовив у поверненні грошових коштів, були встановлені інші обставини справи: грошові кошти були надані позивачем відповідачці на придбання товару, і відповідачка їх витратила за призначенням на придбання товару - косметичних засобів. У судовому засіданні позивач зазначив, що між ним та відповідачкою були близькі стосунки, зокрема і інтимні, вони разом проводили час, подорожували за кордон декілька разів, також він дарував подарунки. За таких обставин суд виснував, що, перераховуючи кошти відповідачці, які сторони спільно витрачали, позивач знав, що між ними відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), а тому його поведінка є суперечливою (тобто він вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків).
У справі № 127/12240/22 Верховний Суд виснував, що позивач сплатив відповідачу кошти, знаючи, що між ним та відповідачем відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів, позивач добровільно сплачував кошти, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). Позивач перераховував відповідачу кошти тривалий час, а саме півроку, регулярно, різними сумами, всього було перераховано 37 платежів. У призначеннях платежу позивач зазначав, що призначенням платежу є поповнення карткового рахунку відповідача. Так як позивач не був зобов`язаний перераховувати кошти внаслідок відсутності договірних відносин із відповідачем щодо створення спільного бізнесу, а також будь-яких інших зобов`язань, проте він здійснював ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною.
У справі № 548/741/21позивач також сплатив відповідачу кошти, знаючи, що між ним та відповідачем відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків).
У справі № 390/34/17 розглядався позов про визнання договору оренди неправомірним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння.
У справі № 902/417/18 розглядався позов про стягнення заборгованості за договором поставки.
Отже, не можна вважати, що обставини справ, на які посилається заявник в касаційній скарзі, є подібними обставинам справи, що переглядається.
Висновок:
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд керується тим, що в справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.
Інші доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права, власної оцінки доказів та незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій по суті спору і спростовуються матеріалами справи.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.