Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
18.11.2022

Спірність електронного правочину

Огляд судової практики

Спірність електронного правочину: суд підтвердив дійсність договору про надання фінансового кредиту, укладеного за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем

Огляд Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243 св 20)

Короткий зміст позовних вимог:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитна установа «Європейська кредитна група», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал, про визнання кредитного договору недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що у червні 2019 року їй почали надходити дзвінки від працівників відповідача, з яких вона довідалась про укладення начебто між нею та ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» договору про надання фінансового кредиту від 13 травня 2019 року.

У червні 2019 року вона отримала від відповідача копію договору про надання фінансового кредиту, за умовами якого товариством надано позичальнику фінансовий кредит, строком на 15 днів, але у будь-якому разі цей договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань за цим договором, тобто строк дії договору не встановлено у розумінні положень ЦК України. У пункті 1.3. договору про надання фінансового кредиту визначено, що за користування кредитом клієнт сплачує 693,5 % річних від суми кредитуу розрахунку 1,9 % на добу. Тип процентної ставки – фіксована.

Договір про надання фінансового кредиту нею не підписаний, сторони не погодили всі істотні його умови. Оспорюваний договір містить несправедливі умови, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків, направлених на погіршення становища споживача, що є підставою для визнання такого договору недійсним.

Також відсутні докази передачі їй відповідачем кредитних коштів, тому договір не може вважатися укладеним. Крім того, оспорюваний договір про надання фінансового кредиту суперечить положенням Закону України «Про споживче кредитування», оскільки у пункті 4.3 договору передбачена компенсація за порушення позичальником виконання зобов`язань щодо погашення суми кредиту та/або процентів у вигляді пені у розмірі 5 % від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання умов цього договору, починаючи з першого дня прострочення. При цьому, пеня нараховується до дня повного погашення заборгованості за договором включно, але у будь-якому випадку не більше 100 календарних днів, що відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливою умовою, тому наявні підстави для визнання вказаного пункту недійсним.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним пункт 4.3. договору про надання фінансового кредиту та визнати цей договір у цілому недійсним.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції:

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір про надання фінансового кредиту, укладений між сторонами 13 травня 2019 року в електронній формі, містить електронний підпис позивачки та представника ТОВ «КУ «Європейська кредитна група», тому має силу договору, який укладений в письмовій формі й підписаний сторонами, що відповідає положенням Закону України «Про електронну комерцію».

Доводи позивачки про те, що пункт 4.3 договору про надання фінансового кредиту суперечить положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними, оскільки цим пунктом встановлена відповідальність позичальника у разі порушення ним умов кредитного договору, а при належному виконанні договірних зобов`язань штрафна санкція у вигляді пені не застосовується, при цьому грошова сума нарахованої пені залежить і від періоду невиконання боржником взятих на себе зобов`язань.

Кредит надавався позивачці на строк до п`ятнадцяти днів та відсоткова ставка за користування кредитними коштами була їй відома у момент укладення договору, тому посилання ОСОБА_1 на несправедливі умови договору на увагу не заслуговують.

Саме позивачка ініціювала укладення оспорюваного договору, оформивши заявку на сайті відповідача, підписавши договір з використанням електронного підпису, оскільки паспортні дані клієнта, зазначені в договорі про надання фінансового кредиту, повністю відповідають паспортним даним позивачки.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції:

Постановою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спірний договір про надання фінансового кредитупідписаний позивачкою, як позичальником, за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, який був надісланий відповідачем на номер телефону, зазначений позивачкою при реєстрації на сайті ТОВ «КУ «Європейська кредитна група». Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а доводи позивачки у цій частині є безпідставними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги:

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду:

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Висновок:

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

Таким чином, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.

Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243 св 20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/94102130