Наявність спору між спадкоємцями щодо прийняття спадщини виключає можливість встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем у порядку окремого провадження
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2026 року у справі № 597/757/21
Короткий зміст заяви:
У травні 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою, в якій просила встановити факт постійного проживання разом із спадкодавцем - її батьком ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на час відкриття спадщини.
Заява обґрунтована тим, що після смерті її батька ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне йому майно. Заявниця фактично проживала разом з батьком за адресою АДРЕСА_1 , проте не була зареєстрована за цією адресою.
Вказує, що для видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті батька заявниця звернулася до приватного нотаріуса Заліщицького районного нотаріального округу Лучків І. В., який листом відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки необхідно встановити факт постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини у судовому порядку.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 16 червня 2021 року у складі судді Шевчук В. М. заяву ОСОБА_3 задоволено.
Встановлено факт проживання ОСОБА_3 разом з ОСОБА_4 однією сім`єю на момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 у будинковолодінні АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_3 фактично проживала без реєстрації з батьком на момент його смерті, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 серпня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення місцевого суду скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_3 залишено без розгляду, здійснено розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції встановив, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які є спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 , наявний спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, а отже, наведене є підставою відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України для залишення заяви ОСОБА_3 без розгляду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:
У касаційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційної інстанції, а рішення місцевого суду залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно поновив ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкрив апеляційне провадження за його апеляційною скаргою, яка подана після спливу одного року після складання повного тексту судового рішення, при цьому, довід про неналежне повідомлення не підтверджено, оскільки ОСОБА_1 належним чином був повідомлений Заліщицьким районним судом Тернопільської області шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України.
Ухвалюючи судове рішення по суті заяви про встановлення факту, Тернопільський апеляційний суду допустив порушення частини шостої статті 296, частини четвертої статті 315, частини третьої статті 354, пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України, частини третьої статті 1268, частини першої статті 1272 Цивільного кодексу України.
Вважає, що в цій справі відсутній спір про право, оскільки ОСОБА_1 на момент смерті батька і по сьогоднішній день проживає за межами України, протягом шести місяців після відкриття спадщини не звертався до нотаріальної контори з відповідною заявою, а отже спадщину не прийняв, відсутні будь-які справи позовного провадження з цього приводу.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу, не повідомивши заявницю про час і місце розгляду справи.
Позиція Верховного Суду:
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 , звернулася до суду із заявою, в якій просила встановити юридичний факт, а саме факт постійного проживання з батьком на час його смерті з метою прийняття спадщини на земельну ділянку та частину житлового будинку. При цьому заявниця вказала, що вона та ОСОБА_1 є дітьми спадкодавця.
Подаючи апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, яким заяву ОСОБА_3 задоволено, ОСОБА_1 зазначив, що місцевий суд неправильно встановив фактичні обставини справи, оскільки в дійсності заявниця не проживала з батьком на час його смерті, натомість з ОСОБА_4 проживали: дружина, син, невістка та онуки. Вважає, що наявний спір про право, оскільки він та заявниця є спадкоємцями першої черги після смерті батька, а обставини факту проживання зі спадкодавцем на час його смерті підлягають належному встановленню та дослідженню судами в порядку позовного провадження.
Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
За правилом частини першої статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частини першої статті 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
ОСОБА_3 , звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, зазначила, що вона є донькою ОСОБА_4 , тому після його смерті вона є спадкоємницею першої черги, яка прийняла спадщину, оскільки на момент смерті проживала разом з спадкодавцем.
Водночас ОСОБА_1 , оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, вказав, що він також є спадкоємцем першої черги після смерті батька, а обставини проживання ОСОБА_3 зі спадкодавцем на час його смерті, не відповідають фактичним обставинам.
З наведеного вбачається, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 по суті існує спір щодо права власності на спадкове майно. Так за відсутності встановлення факту проживання зі спадкодавцем на момент його смерті ОСОБА_3 вважається особою, яка у встановлений законом строк не прийняла спадщину, що виключає її з кола осіб, що можуть претендувати на спадщину.
Вказані обставини очевидно свідчать про наявність спору про право між спадкоємцями першої черги, тому встановлення певних обставин, як то коло осіб, які проживали на час відкриття спадщини зі спадкоємцем, має відбуватися в поряду позовного провадження за загальними правилами змагальності сторін відповідно до статті 12 ЦПК України, оскільки такі засади змагальності не застосовуються в справах окремого провадження.
Отже, враховуючи, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 виник спір з приводу спадкового майна, яке залишилося після смерті їх батька ОСОБА_4 , зокрема шляхом встановлення в порядку позовного провадження дійсних обставин щодо кола осіб, які проживали зі спадкодавцем на момент його смерті, й відповідно є спадкоємцями, які прийняли спадщину, ця справа не підлягає розгляду в порядку окремого провадження й заява підлягає залишенню без розгляду.
Встановивши наведені обставини у сукупності із письмовими доказами, суд апеляційної інстанції підставно скасував рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 16 червня 2021 року, обґрунтовано встановивши наявність спору про право між спадкоємцями першої черги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 щодо майна, яке залишилось після смерті їх батька ОСОБА_4 , залишив заяву ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем без розгляду.Довід касаційної скарги із запереченнями на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 30 травня 2025 року про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , оскільки заявник належним чином був повідомлений Заліщицьким районним судом Тернопільської області шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
ОСОБА_3 , звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення та усуваючи недоліки заяви, зазначила заінтересованою особою, зокрема ОСОБА_1 , вказавши його адресу місця проживання: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Заліщицького районного суду Тернопільської області від 27 травня 2021 року відкрито провадження в справі.
В матеріалах справи наявний супровідний лист про направлення, зокрема, ОСОБА_1 копії ухвали суду від 27 травня 2021 року разом із заявою та додатками до неї.
Також в справі наявні роздруківки із сайту Судова влада України про виклик до суду, зокрема, заінтересованої особи ОСОБА_1 в судові засідання, які призначені на: 03 червня 2021 року та 16 червня 2021 року.
Матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_1 копії ухвали суду від 27 травня 2021 року про відкриття провадження в справі разом із заявою ОСОБА_3 та додатками до неї.
Крім того, відповідно до частини одинадцятої статті 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Також, Верховний Суд враховує положення статті 130 ЦПК України, зокрема, відповідно до частин 3, 4 та 8 якої:
якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії;
у разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення;
особам, які проживають за межами України, судові повістки вручаються в порядку, визначеному міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, в разі відсутності таких - у порядку, встановленому статтею 502 цього Кодексу.
Висновок:
Отже, оскільки ОСОБА_3 повідомила суд про місце проживання ОСОБА_1 , при цьому, за встановлених обставин, Заліщицький районний суд Тернопільської області жодної судової повістки не надсилав на відому йому адресу проживання заінтересованої особи, відповідно не встановив обставин, передбачених частинами 3, 4, 8 статті 130 ЦПК України, суд першої інстанції не мав підстав для виклику ОСОБА_1 через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, а отже такий не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи місцевим судом.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
За наведених обставин Тернопільський апеляційний суд, врахувавши положення пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України, підставно поновив ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 16 червня 2021 року.
Верховний Суд також відхиляє за недоведеністю довід касаційної скарги ОСОБА_3 , що суд апеляційної інстанції розглянув справу, не повідомивши заявницю про час і місце розгляду справи.
ОСОБА_3 має зареєстрований електронний кабінет в системі «Електронний суд» з 06 лютого 2021 року, заява про встановлення факту, що має юридичне значення, виправлена редакція заяви, відзив на апеляційну скаргу та заява до відзиву на апеляційну скаргу подані заявницею через систему «Електронний суд».
Відповідно до частини сьомої статті 14 ЦПК України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Згідно з пунктом 2 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 02 липня 2025 року справа № 597/757/21 призначена до розгляду в судовому засіданні на 11 серпня 2025 року.
Відповідно до довідки про доставку електронного документу документ в електронному вигляді «Судова повістка про виклик до суду» від 03 липня 2025 року в справі № 597/757/21 надіслано одержувачу ОСОБА_3 в її електронний кабінет 03 липня 2025 року о 18:48 год.
Отже, довід касаційної скарги про неналежне повідомлення ОСОБА_3 про час та місце розгляду справи апеляційним судом не підтверджено.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.