Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
25.09.2020

Солідарна та субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство, або «Як стягнути борг з ТОВ коли в неї нічого нема?»

Після введення в дію 21 жовтня 2019 року Кодексу України з процедур банкрутства для кредиторів з’явилася нова можливість задовольнити свої вимоги у процедурі банкрутства шляхом застосування до керівника боржника солідарної відповідальності. Це відносно новий вид спеціальної цивільно-правової відповідальності, метою якої є захист інтересів кредиторів у випадку наявності загрози неплатоспроможності боржника і відсутності звернення керівника боржника до господарського суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства є відносно новим правовим інститутом, який з початку 2018 року почав активно застосовуватись у судовій практиці.

СОЛІДАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Після введення в дію 21 жовтня 2019 року Кодексу України з процедур банкрутства для кредиторів з’явилася нова можливість задовольнити свої вимоги у процедурі банкрутства шляхом застосування до керівника боржника солідарної відповідальності. Це відносно новий вид спеціальної цивільно-правової відповідальності, метою якої є захист інтересів кредиторів у випадку наявності загрози неплатоспроможності боржника і відсутності звернення керівника боржника до господарського суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Покладення боргів юридичної особи на керівника боржника є відходом від загальних принципів цивільного права, відповідно до яких юридична особа відповідає за своїми зобов’язаннями, здебільшого самостійно, всім належним їй майном. Тому, важливо проаналізувати особливості та підстави такої відповідальності для того щоб зрозуміти, коли саме керівник боржника починає відповідати солідарно за боргами юридичної особи і стає на один рівень з боржником.

Відповідно до ч. 6 ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства, боржник зобов`язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Якщо керівник боржника допустив порушення цих вимог, він несе солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів. Питання порушення керівником боржника зазначених вимог підлягає розгляду господарським судом під час здійснення провадження у справі. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду, що є підставою для подальшого звернення кредиторів своїх вимог до зазначеної особи.

Статтею 1 Кодексу України з процедур банкрутства визначено поняття неплатоспроможності – це неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом. У цій нормі відсутнє посилання та те, що вимоги мають бути безспірними або яким чином підтверджені рішеннями суду.

У нормі кодексу (ч. 6 ст. 34) визначено, що загроза неплатоспроможності боржника виникає коли задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами. Отже, у разі погашення вимог хоча б одного з кредиторів, строк виконання зобов’язань якого настав, погашення вимог інших кредиторів стане неможливим оскільки активів боржника (майна, грошових коштів тощо) стане недостатньо для цього. Тому, для встановлення господарським судом загрози неплатоспроможності боржника важливо встановити розмір кредиторських вимог, дату їх виникнення, наявність майнових активів боржника, момент неможливості задоволення вимог.

Коли саме господарський суд має розглянути та встановити наявність загрози неплатоспроможності боржника? Є дуже важливим питанням. Це залежить від того, хто є ініціатором відкриття провадження у справі про банкрутство.

У першому випадку, коли заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство подає сам боржник, він має довести момент виникнення загрози неплатоспроможності, надаючи відповідні документи, як докази, а також довести те, що керівник боржника здійснював свої повноваження добросовісно і розумно, у належний час надіслав відомості засновникам про наявність ознак неплатоспроможності боржника, саме у місячний строк отримав від керівного органу боржника рішення про звернення до господарського суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство і звернувся з ним до суду. Господарський суд, у даному випадку, при відкритті провадження у справі про банкрутство, керуючись абз. 2 ч. 6 ст. 34 Кодексу має зазначити в ухвалі на підставі доказів поданих боржником:

  1. Момент настання строку виконання вимог для кожного кредитора;

  2. Наявність майна, грошових коштів та інших майнових або немайнових активів, а також їх загальної вартості на момент виникнення кредиторських вимог

  3. Момент (дату) виникнення загрози неплатоспроможності на підставі аналізу наявних активів та пасивів;

  4. Факт наявності або відсутності надіслання керівником боржника відомостей щодо наявності у боржника ознак банкрутства (загрози неплатоспроможності) засновникам (учасникам, акціонерам) боржника, власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника (ч. 2 ст. 4 Кодексу);

Аналіз дій керівника боржника щодо добросовісності і розумності його дій спрямованих на ініціювання зборів керівного органу підприємства відповідно до статуту для прийняття рішення щодо звернення до господарського суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство (ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України). Аналіз дій та рішень засновників (учасників, акціонерів) боржника, власника майна (органу, уповноваженого управляти майном) боржника щодо цього.

Висновок, чи відбулось порушення керівником боржника строків подання відповідної заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, що є підставою для звернення у майбутньому кредиторів з відповідними заявами про покладення на керівника боржника солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів. Чи є вина у діях керівника боржника, а також відсутність причинно-наслідкового зв’язку між діями керівника і незадоволенням вимог кредиторів, а також завдання ним будь-яких збитків.

У даному випадку, ухвала про відкриття процедури банкрутства суттєво змінює порядок виконання зобов’язань кредиторів боржником, відбувається введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, за подання такої заяви боржник не сплачує судовий збір, це певна пільга для боржника, тому господарський суд не може не дослідити чи відмовитись від дослідження моменту виникнення загрози неплатоспроможності чи перенести це на іншу стадію, наприклад за результатами попереднього засідання.

У другому випадку, коли заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство подає кредитор і провадження відбувається за ініціативою саме кредитора. Встановити момент виникнення загрози неплатоспроможності на підставі поданих, разом з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство доказів неможливо. Тому розгляд господарським судом питання порушення керівником боржника строків подання відповідної заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство за наявністю ознак неплатоспроможності боржника, що є підставою для звернення у майбутньому кредиторів з відповідними заявами про покладення на керівника боржника солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів має зазначатися в ухвалі за результатами попереднього засідання, саме коли вимоги кожного з кредиторів підлягають дослідженню господарським судом (ст. 49 Кодексу). На цьому етапі господарський суд має дослідити той самий комплекс доказів та встановити факти, як це було визначено вище у першому випадку. Ухвала господарського суду має бути максимально мотивованою, для забезпечення захисту прав кредиторів, так і для запобігання порушення прав керівника боржника.

Необхідно зазначити, що з прийняттям кодексу розгляд питання про солідарну відповідальність керівника боржника став обов’язковою частиною здійснення провадження у справі про банкрутство. Господарський суд не може уникати дослідження цього питання, тому що саме висновок суду про момент (дату) виникнення загрози неплатоспроможності і порушення вимог до дій керівника при цьому, є підставою для подальшого звернення кредиторами своїх вимог до зазначеної особи.

Момент виникнення загрози неплатоспроможності, тобто неможливості задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами є одним з ключових моментів, які має вчасно дослідити господарський суд. Необхідно звернути увагу, що при загрозі неплатоспроможності мова йде саме про грошові зобов’язання, а не наприклад, майнові. Крім того, ці грошові зобов’язання не мають бути підтвердженими рішеннями суду. У кожному випадку загроза неплатоспроможності має бути визначена на підставі доказів, які надає боржник, кредитори, та зобов’язує надати господарський суд, але можна визначити, що моментом коли виникла загроза неплатоспроможності може бути дата, коли вартість (ринкова або балансова) всіх активів боржника менша ніж сума вимог кредиторів, строк виконання яких настав, менша або дорівнює цій сумі. Вартість активів має бути перевірена господарським судом на реальність.

Стосовно підприємств, щодо яких відбувалось провадження у справі про банкрутство на підставі Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», то розгляд господарським судом питання виникнення (дати) загрози неплатоспроможності для з’ясування можливості застосування солідарної відповідальності може відбутись на будь-якій стадії під час провадження у справі про банкрутство після 21 жовтня 2019 року, коли вступив в дію Кодекс України з процедур банкрутства.

Після визначення ухвалою господарського суду моменту (дати) загрози неплатоспроможності та висновків про порушення вимог щодо дій керівника, у кредиторів виникає підстава для подальшого звернення зі своїми вимогами до зазначеної особи. Законодавець не визначає, які саме це можуть бути кредитори (поточні, конкурсні або забезпечені), але це мають бути кредитори вимоги яких є в реєстрі і визнані господарським судом. Звернення до суду щодо покладення солідарної відповідальності на керівника боржника має відбуватись під час будь-якої стадії процедури банкрутства, але після визнання судом всіх вимог кредиторів, а отже, після винесення ухвали за результатами проведення попереднього засідання. Розмір вимог, що підлягає субсидіарній відповідальності має відповідати вимогам кредитора, що внесені до реєстру вимог кредиторів.

Заява кредитора про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника розглядається за правилами Господарського процесуального кодексу України в порядку визначеному ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства у межах справи про банкрутство і судовим збором не оплачується, оскільки таку оплату не передбачено відповідним Законом «Про судовий збір».

Слід звернути увагу, що законодавець наділив правом подання заяви про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника, виключно кредитора, та не передбачив цього права у арбітражного керуючого. Дискусійним є питання щодо застосування інституту позовної давності при притягненні керівника боржника до солідарної відповідальності. Керівник боржника може подати заяву про застосування позовної давності до господарського суду і така заява має бути розглянута. Важливим є те, що кредитор набуває права на подання заяви про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника після відповідної ухвали суду, де зазначається про порушення керівником боржника вимог ч. 6 ст. 34 Кодексу. Ймовірно з моменту постановлення такої ухвали починається облік трирічного строку позовної давності, оскільки у цій ухвалі фіксується факт порушення керівника, а боржник дізнається про порушення своїх прав.

Розглянемо також, що має робити керівник боржника для уникнення солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів:

  1. керівник боржника має діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищуючи своїх повноважень (ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України). Тому, саме у інтересах керівника є встановлення моменту (дати) загрози неплатоспроможності.

  2. після встановлення загрози неплатоспроможності, керівник повинен невідкладно надіслати засновникам (учасникам, акціонерам) боржника, власнику майна (органу уповноваженому управляти майном) боржника відомості щодо наявності ознак банкрутства, а саме загрози неплатоспроможності (ч. 2 ст. 4 Кодексу). Таке надсилання має бути доведено належним чином. Крім того, керівник боржника має попередити засновників (учасників, акціонерів) боржника, власника майна (орган уповноважений управляти майном) боржника про обов’язок своєчасного вжиття заходів для запобігання банкрутству боржника (ч. 1 ст. 4 Кодексу).

  3. якщо відсутня можливість відновлення платоспроможності шляхом досудової санації боржника, або іншим шляхом, керівник боржника має відповідно до статуту боржника та законодавства ініціювати проведення зборів та отримання рішення вищого органу управління боржника, засновників (учасників, акціонерів) боржника, власника майна (органу уповноваженому управляти майном) боржника про подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство та уповноваження керівника боржника подати таку заяву. Керівник боржника має отримати докази від вказаних осіб про таку ініціативу для доведення своєї добросовісності та розумності виконання своїх повноважень з цього питання. Відсутність вини у діях керівника боржника, причинно-наслідкового зв’язку між діями керівника і незадоволенням вимог кредиторів, а також завдання останнім збитків у господарських відносинах покладається на керівника в порядку ч. 2 ст. 614 Цивільного Кодексу, якою передбачено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

  4. керівник боржника має у місячний строк з моменту (дати) виникнення загрози неплатоспроможності подати до господарського суду заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство з відповідними додатками та доказами виникнення загрози неплатоспроможності.

Таким чином, можна зробити висновок, що солідарна відповідальність керівника боржника – це вид спеціальної цивільно-правової відповідальності, відповідно до якої при здійсненні провадження у справі про банкрутство керівник боржника, який не звернувся до господарського суду у місячний термін у разі наявності загрози неплатоспроможності підлягає притягненню до солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів відповідно до заяви кредитора, після виявлення такого порушення ухвалою господарського суду. Сутністю такої відповідальності є фактичне залучення керівника боржника до солідарного обов’язку з виконання зобов’язань суб’єкта господарювання, який перебуває у стані неплатоспроможності.

СУБСИДІАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Належні суб’єкти

Тлумачення терміна «субсидіарна відповідальність» міститься в ст.619 Цивільного кодексу, в якій зазначено, що договором або законом поряд із відповідальністю боржника може бути передбачена додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. До пред’явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред’явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на неї, кредитор може пред’явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника, при наявності підтвердження вини зазначених осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності (постанова ВС від 30.10.2019 у справі №906/904/16).

Суб’єктами притягнення до субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства ст.61 КзПБ визначає засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника. Терміна «особа, що контролює боржника» кодекс не містить. Стаття визначає як конкретних суб’єктів, які мають бути перевірені на доведення боржника до банкрутства, а саме: засновників (учасників, акціонерів) та керівника боржника, так і «інших осіб», наприклад власника майна (орган, уповноважений управляти майном) або головного бухгалтера. Невизначення вичерпного переліку суб’єктів дає право на широкий судовий розсуд щодо дослідження доказів і визначення належних суб’єктів субсидіарної відповідальності.

Уповноважений ініціатор

Законодавець наділив можливістю звернення до господарського суду для застосування (покладення) субсидіарної відповідальності виключно ліквідатора (постанова ВС від 30.10.2019 у справі №906/904/16). Саме він уповноважений (з уведенням ліквідаційної процедури банкрутства) прийняти у своє відання майно боржника, забезпечити його збереження та виконувати функції щодо управління та розпорядження майном банкрута. При цьому кредитори не мають права звертатися з такими заявами, що не зовсім відповідає інтересам захисту їхніх прав.

Питання розгляду госпсудом заяви про застосування субсидіарної відповідальності відбувається виключно в ліквідаційній процедурі. Це зумовлено тим, що пред’явити вимогу до засновників (учасників, акціонерів), керівника можна лише після вчинення ліквідатором усієї повноти дій, спрямованих на виявлення та реалізацію активів боржника. Якщо в результаті реалізації коштів недостатньо для задоволення вимог кредиторів, то в ліквідатора виникає право на пред’явлення субсидіарної вимоги.

Виключно з наявністю такого права пов’язаний розмір субсидіарної вимоги. Це різниця між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Крім того, витрати в ліквідаційній процедурі не є кредиторськими вимогами, а тому такі витрати не можуть бути задоволені за рахунок третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства. Субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства може бути покладена тільки для задоволення вимог кредиторів (постанова ВС від 20.03.2019 у справі №5024/980/2011).

Ліквідатор подає таку заяву не раніше, ніж після завершення реалізації об’єктів ліквідаційної маси та розрахунків із кредиторами в разі недостатності коштів для повного погашення кредиторської заборгованості банкрута (постанова ВС від 30.10.2019 у справі №906/904/16).

Законодавець передбачив, що стягнені суми включаються саме до складу ліквідаційної маси й можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості (ч.2 ст.61 КЗПБ). Отже, субсидіарні вимоги є частиною ліквідаційної маси й не можуть бути отримані кредитором іншим чином, ніж у порядку черговості в процедурі банкрутства.

Дії ліквідатора

Обов’язковою умовою субсидіарних вимог у процедурі банкрутства є те, що їх стягують лише у випадках доведення до банкрутства. Іншої підстави для застосування субсидіарної відповідальності кодекс не визначає, що відрізняє її від солідарної відповідальності керівника боржника. Це різні види цивільно-правової відповідальності, що застосовуються в процедурах банкрутства.

Чинне законодавство не пов’язує можливість покладення субсидіарної відповідальності на третіх осіб з наявністю вироку в кримінальній справі стосовно таких осіб при встановленні в їхніх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення (постанова ВС від 9.10.2019 у справі №910/21232/16). Це дуже важливо, тому що притягнення до такого виду цивільно-правової відповідальності не може бути загальмовано пов’язаністю з доведенням вини при притягненні до кримінальної відповідальності з майже таких самих підстав. Доведення до банкрутства для покладення субсидіарної відповідальності має відбуватися на підставі документів та фактичних даних, здобутих у процедурах банкрутства.

По-перше, розпорядник майна зобов’язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану боржника та виявляти (за наявності) ознаки доведення до банкрутства (ч.3 ст.44 кодексу). Крім того, госпсуд може розглянути питання щодо виникнення загрози неплатоспроможності й ролі осіб, винних у цьому.

По-друге, у процедурі ліквідації ліквідатор зобов’язаний аналізувати фінансовий стан банкрута (ч.1 ст.61 кодексу).

Аналіз фінансового становища банкрута в поєднанні з дослідженням ліквідатором підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство дозволяє виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної особи (постанова ВС від 30.10.2019 у справі №906/904/16).

Що має дослідити суд?

При розгляді питання покладення субсидіарної відповідальності господарським судом предметом дослідження є:

  • наявність або відсутність документів щодо фінансово-господарської діяльності, податкових звітів, первинної документації, подання податкової звітності, рішення керівника, органів управління та засновників;

  • наявність угод за останні 3 роки до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство й угод після відкриття провадження у справі про банкрутство; визнання таких угод недійсними відповідно до ст.42 КзПБ;

  • наявність інформації про рух коштів за останні 3 роки до моменту відкриття провадження й після цього;

  • наявність інформації про активи боржника на момент відкриття провадження у справі про банкрутство;

  • дослідження моменту виникнення загрози неплатоспроможності боржника;

  • наявність протиправних дій або бездіяльності осіб органу управління боржника та збитків боржника як наслідок таких дій або бездіяльності;

  • сума непогашених вимог за відсутності активів у ліквідаційній масі;

  • дії та події, які викликали стійку неплатоспроможність боржника та осіб, які відповідальні за їх здійснення;

  • вина конкретних осіб у доведені до банкрутства та інші обставини.

Отже, ліквідатор має також досліджувати причини банкрутства та встановлювати осіб, які винні в цьому. Господарський суд має встановити, які саме дії або бездіяльність та яких саме осіб призвели до доведення до банкрутства і причино-наслідковий зв’язок між ними.

Крім того, особа, яку притягують до субсидіарної відповідальності, повинна довести відсутність своєї вини (постанова ВС від 30.10.2019 у справі №906/904/16).

Для отримання доказів та обґрунтування підстав для покладення субсидіарної відповідальності господарський суд може вчинити такі дії.

  1. По-перше, отримати безпосередньо від ліквідатора або від залученої ним спеціалізованої організації (спеціалістів) висновок (аудиторський висновок) про наявність ознак доведення до банкрутства.

  2. По-друге, за певних умов залучити до участі у справі Державний орган з питань банкрутства та зобов’язати його провести аналіз доведення боржника до банкрутства.

  3. По-третє, за ініціативою ліквідатора призначити бухгалтерську або економічну експертизу, на вирішення якої поставити питання наявності ознак доведення до банкрутства.

  4. По-четверте, отримати від осіб, зацікавлених у підтвердженні своєї невинуватості в доведенні боржника до банкрутства висновок (аудиторський висновок) про відсутність ознак доведення до банкрутства, який можуть скласти залучені ними спеціалісти.

Судовий збір і позовна давністі

Заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності розглядається за правилами Господарського процесуального кодексу в порядку, визначеному в ст.7 КзПБ, у межах справи про банкрутство й судовим збором не оплачується, оскільки такої оплати не передбачено у відповідному законі. Хоча питання є дискусійним. Існують думки, що в цьому випадку збір сплачується як за майновими позовними вимогами.

Питання застосування позовної давності в процедурах банкрутства є дискусійним. Судова практика із цього питання не однозначна. ВС призначив до розгляду справу №10/5026/995/2012 у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство. Тому питання, чи може бути заявлено про позовну давність щодо субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства та як саме це потрібно вирішувати, поки що судовою практикою не визначено.

Проте в постанові ВС від 3.09.2019 у справі №923/1494/15 сказано, що при розгляді питання щодо застосування субсидіарної відповідальності госпсуд до прийняття рішення у справі має з’ясувати питання позовної давності, якщо є заява про це особи, яку притягують до відповідальності.

Принцип повноти дії

Розгляд питання про застосування субсидіарної відповідальності є дуже важливим на завершальній стадії ліквідаційної процедури, а саме — коли ліквідатор учинив дії в усій їх повноті й остання є безсумнівною для кредиторів. Звернення ліквідатора до госпсуду про покладення на винних осіб субсидіарної відповідальності є частиною принципу безсумнівної повноти дій у ліквідаційній процедурі (постанова ВС від 28.08.2018 у справі №927/1099/13). Тобто нез’ясування обставин можливості покладення субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями боржника в разі недостатності його майна є нездійснення ліквідатором усієї повноти заходів, спрямованих на виявлення активів боржника (постанова ВС від 12.09.2019 у справі №914/3812/15).

Крім того, вимоги до третіх осіб, які несуть субсидіарну відповідальність, є частиною аналізу фінансового становища банкрута та вжиття заходів, спрямованих на виявлення активів боржника (постанова ВС від 17.07.2019 у справі №903/636/17). Отже, без розгляду питання про субсидіарну відповідальність осіб, винних у доведенні до банкрутства, суд позбавлений можливості з дотриманням принципу повноти дій ліквідатора розглянути його звіт і ліквідаційний баланс.

Удосконалення для дієвості

Для вдосконалення механізму застосування субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства до КзПБ можуть бути внесені відповідні зміни.

  1. По-перше, слід чітко визначити, що особи, які уклали, погодили угоди або вчинили майнові дії, визначені в чч.1 та 2 ст.42 кодексу, несуть субсидіарну відповідальність за доведення до банкрутства. Це дозволить пов’язати укладення сумнівних правочинів боржника з відповідною матеріальною відповідальністю за це.

  2. По-друге, посадові особи банкрута зобов’язані передати бухгалтерську й іншу документацію, печатки та штампи, матеріальні й інші цінності банкрута ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов’язків ці особи повинні нести субсидіарну відповідальність (ч.2 ст.59 КзПБ). Адже без такої документації ліквідатор має обмежені можливості щодо аналізу фінансово-господарського стану боржника, що призводить до неможливості формування ліквідаційної маси.

  3. По-третє, арбітражного керуючого як ліквідатора банкрута слід мотивувати фінансово в покладенні на винних осіб субсидіарної відповідальності. Тож у ст.30 КзПБ було б доцільно зазначити, що додаткова грошова винагорода арбітражного керуючого визначається в розмірі 10% від суми, стягнутої з винних осіб. Це суттєво збільшить шанси кредиторів на погашення своїх вимог за допомогою реалізації ліквідатором і судом механізму застосування субсидіарної відповідальності.

Притягнення до субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства — юридично складна процедура. Проте вона дуже важлива для економіки України, тому що безвідповідальність породжує нові борги.