Питання: Складений заповіт на дружину щодо земельної ділянки, на якій знаходиться будинок, який не входить в заповіт. Спадкоємців троє – два сини та дружина. Нотаріус відмовила у реєстрації прав спадкоємців. Дружина подала позов щодо спадкування земельної ділянки, сини залучені як треті особи. Домовитись сторони не можуть, сини претендують на будинок і на земельну ділянку відповідно. Прошу Вашої допомоги на що звернути увагу при розгляді даної справи. Можливо є варіанти оскарження заповіту через його неможливість виконати.

Відповідь: У даному випадку необхідно врахувати принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.

Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об'єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об'єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім'я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об'єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об'єкта нерухомості розташованого на ній.

Аналогічну позицію викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанова від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, в якій суд прийшов до наступного висновку:

«Якщо право власності на об’єкт нерухомості та на земельну ділянку, на якій цей об’єкт розташований, належать одній особі, то відчуження, у тому числі в процедурі виконавчого провадження, об’єкта нерухомості окремо від земельної ділянки або земельної ділянки окремо від об’єкта нерухомості суперечить закону.

ВП ВС вказала, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об’єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства».

Також, даний принцип також знаходить своє відображення в ч. 3 ст. 1225 ЦК України, відповідно до якої до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного суду від 30 травня 2008 року N 7 «Про судову практику у справах про спадкування» з метою забезпечення однакового застосування законодавства про спадкування судам надані такі роз`яснення: спадкодавець може передавати за заповітом частину належної йому земельної ділянки, тоді інша частина цієї ділянки спадкується за законом. У разі коли спадкодавець заповів всю земельну ділянку або її частину іншим особам, які не успадковували нерухоме майно, то спадкоємці мають право на земельну ділянку, на якій розміщено нерухоме майно та на частину ділянки, яка є необхідною для його обслуговування, незалежно від змісту заповіту.

Таким чином, успадковуючи будинок за законом, спадкоємці мають право на земельну ділянку, на якій розташований будинок та на частину ділянки, яка є необхідною для його обслуговування, незалежно від змісту заповіту.

Щодо оскарження заповіту:

За положеннями ст. 1257 ЦК України заповіт визнається недійсним у випадках:

• заповіт, складений особою, яка не мала на це права;
• заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення;
• якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Відповідь надала Марина Цимбал — член Ради Комітету з цивільного права та процесу НААУ, директор Центру розвитку професійних компетентностей Академії адвокатури України, адвокат, старший партнер АО «АК «АРЦЕО»