Щодо скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд у зв’язку з порушенням правил спрощеного позовного провадження та розгляду справи без виклику учасників
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2026 року у справі № 755/4415/24
Короткий зміст позовних вимог:
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позов, в якому просила:
- встановити факт вимушеного її переселення з території м. Донецьк, Донецької області внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації частини території Донецької області;
- стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 3 300 800 грн, що еквівалентно 80 000 євро.
Позов обґрунтовувала тим, що у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався. Акти збройної агресії російська федерація вчиняє з 2014 року.
Вказувала, що вона визнана потерпілою у кримінальному провадженні № 42014000000000457, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 31 травня 2014 року за фактом розв`язання та ведення представниками влади російської федерації і збройних сил російської федерації та іншими особами за попередньою змовою групою осіб агресивної війни проти України, що спричинило загибель людей та інші тяжкі наслідки, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 258, частиною першою статті 258-3, статтею 437 КК України.
Територія м. Донецьк з 07 квітня 2014 року перебуває під окупацією російської федерації.
Вказувала, що у зв`язку із злочинними діями окупаційної влади вона та її родина 30 травня 2014 року покинули територію м. Донецьк та переселилися на підконтрольну територію.
На окупованій території у неї залишилося нерухоме майно: дві квартири та дві земельні ділянки.
Зазначала, що вона втратила можливість користуватися власним майном, зазнала втручання в особисте життя, втратила соціальні зв`язки, роботу та налагоджений побут, що спричинило порушення статей 1, 2, 5, 8, 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції.
Вказувала, що з 2014 року неодноразово змінювала місце проживання на території України, через воєнні дії змушена пережити фізичний біль, головні болі, страхи та нестабільний психологічний стан, душевні і психічні страждання, втрату здоров`я, нестачу фінансів, відсутність належних побутових умов, постійне відчуття незахищеності.
Завдання моральної шкоди полягає у значних, триваючих протягом десяти років, душевних стражданнях.
Завдану моральну шкоду оцінює у розмірі 3 300 800 грн, що еквівалентно 80 000 євро.
Водночас, встановлення юридичного факту вимушеного переселення з окупованої території Донецької області матиме для позивача юридичні наслідки: 1) виникнення права на справедливу компенсацію від держави-агресора; 2) сприятиме забезпеченню відновлення порушених матеріальних та моральних прав, підтримання його майнових прав щодо вільного володіння, розпорядження та користування нерухомим майном; 3) підтвердженням його права на судовий захист щодо матеріальної та моральної шкоди, завданої російською федерацією в результаті вимушеного переселення.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Дніпровський районний суд м. Києва рішенням від 05 листопада 2024 року позов задовольнив частково.
Встановив факт вимушеного переселення особи ОСОБА_1 з території м. Донецьк, Донецької області внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації частини території Донецької області.
Стягнув з держави російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 250 000 грн.
Місцевий суд частково задовольняючи позовні вимоги обґрунтовував це тим, що вимога позивачки про встановлення факту вимушеного переселення з тимчасово окупованої території Донецької області внаслідок збройної агресії російської федерації є обґрунтованою, підтвердженою належними доказами, а тому підлягає задоволенню.
Що стосується позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, то суд врахував наступне. Внаслідок збройної агресії російської федерації проти України позивачка була вимушена покинути разом із родиною місце свого постійного проживання, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, та виїхати до іншого регіону України, як внутрішньо переміщена особа. Втрата житла, розрив сталих соціальних зв`язків та звичного життєвого укладу свідчать про заподіяння позивачці моральних страждань. Керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, а також враховуючи характер та обсяг завданої шкоди, суд вважав за необхідне стягнути на користь позивачки 250 000 грн у якості відшкодування моральної шкоди.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в частині стягнення розміру моральної шкоди, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Київський апеляційний суд постановою від 04 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 листопада 2024 року залишив без змін.
Апеляційний суд підтримав висновок суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги:
У березні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2025 року, в якій просила скасувати оскаржувані рішення в частині стягнення моральної шкоди та стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 1 527 862 грн, що еквівалентно 35 000 євро.
У касаційній скарзі заявниця зазначила про те, що оскаржує вказані судові рішення на підставі частини другої статті 389 ЦПК України та з підстав передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України.
ОСОБА_1 звернулася до апеляційного суду із апеляційною скаргою та 02 грудня 2024 року отримала ухвалу про відкриття апеляційного провадження, де було зазначено головуючий суддя - ОСОБА_2, судді: Поліщук Н. В., Соколова В. В. Проте 09 січня 2025 року Вища рада правосуддя звільнила ОСОБА_2 з посади судді Київського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.
20 січня 2025 року на електронну пошту надійшла повістка-повідомлення про розгляд справи 04 березня 2025 року, в якій зазначено інший склад суду, однак ухвали про передачу справи новій колегії немає.
Суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін всупереч частини третьої та четвертої статті 274 ЦПК України.
Так, відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ціна позову у даній справі складає 3 300 800 грн, а тому вона не може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Крім того, судами не було враховано правового висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі № 216/5657/22.
Судами всупереч вимогам статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» не було застосовано релевантну практику ЄСПЛ у подібних правовідносинах. Зокрема, попри посилання позивачки у позовній заяві на прецедентну практику ЄСПЛ, зокрема у справі «Луізідоу проти Турецької Республіки».
Окрім того, на сьогодні відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема в контексті положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо відшкодування моральної шкоди, завданої фізичним особам внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, що свідчить про відсутність сталості та єдності судової практики у цій категорії справ.
Судами не було здійснено належного розгляду справи по суті в частині порушення прав позивачки. Зокрема, колегією суддів не було в повній мірі досліджено доводи апеляційної скарги, а також всупереч вимогам процесуального закону не надано правової оцінки та фактично виключено з предмета доказування належні та допустимі докази щодо стану здоров`я.
Позиція Верховного Суду:
Звертаючись до суду з позов, позивачка просила встановити факт вимушеного її переселення з території м. Донецьк, Донецької області внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації частини території Донецької області (немайнова вимога) та стягнути моральну шкоду у розмірі 3 300 800 грн, що еквівалентно 80 000 євро (майнова вимога).
Суд першої інстанції, вирішуючи питання про порядок розгляду справи, відповідно до норм статей 274-277 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин цієї справи, виснував про доцільність розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Водночас в цій ухвалі суд першої інстанції визначив строк відповідачу, в разі незгоди проведення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, на протязі десяті днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, має подати відповідну заяву із запереченнями.
Про те, що розгляд даної справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження, вказано й у самому рішенні суду першої інстанції, яке є предметом касаційного перегляду.
Суд першої інстанції неправомірно розглянув справу у порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи, порушивши вищезазначені норми процесуального права, оскільки ціна позову у цій справі перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України справа не могла розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Зазначене положення є імперативним для суду апеляційної інстанції.
02 грудня 2024 року ухвалами Київського апеляційного суду відкрито провадження у цій справі та призначено справу до розгляду у судовому засіданні з викликом сторін на 19 лютого 2025 року о 16 год 15 хв.
У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 у відставку (рішення Вищої ради правосуддя від 09 січня 2025 року № 6/0/15-25) було здійснено повторний автоматизований розподіл справи та визначено новий склад суду: Приходько К. П. , Журба С. О. , Писана Т. О . У зв`язку зі зміною складу суду, розгляд справи було призначено на 04 березня 2025 року о 13 год 00 хв.
З метою дотримання принципу гласності, передбаченого статтею 7 ЦПК України, та забезпечення права на публічний розгляд справи, яке випливає з пункту 1 статті 6 Конвенції, апеляційним судом були вжиті заходи щодо розгляду справи у відкритому судовому засіданні за участі сторін.
Висновок:
Однак суд апеляційної інстанції не звернув увагу на процесуальні порушення, допущені судом першої інстанції під час розгляду справи та передчасно зробив висновок про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Оскільки суд першої інстанції розглянув справу у порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи, порушивши положення частини четвертої статті 274 ЦПК України, що в силу пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а суд апеляційної інстанції під час перегляду рішень суду першої інстанції в апеляційному порядку у межах наданих йому повноважень не усунув зазначені порушення, оскаржувана постанова апеляційного суду не може вважатися законною і обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
За таких обставин, оскільки суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції у межах наданих йому повноважень не усунув зазначені порушення, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України, оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.