Скасування ордера на жиле приміщення та рішення про приватизацію через незаконне надання житла за наявності зареєстрованих і фактично проживаючих осіб
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 січня 2026 року справі № 756/2554/16-ц
Короткий зміст позовних вимог:
У лютому 2016 року ОСОБА_1 , який діяв в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4 , Національної поліції України ГУНП у м. Києві про визнання недійсним житлового ордера, свідоцтва про право власності на квартиру, часткового скасування розпорядження.
Позов мотивований тим, що з 07 листопада 2015 року він проходив службу в Національній поліції України м. Києва, а до цього з 01 квітня 1992 року ? в органах внутрішніх справ Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві. 23 лютого 1976 року на підставі рішення Мінської районної ради депутатів трудящих м. Києва за № 52 «Про надання службової жилої площі» квартири від № 73 до АДРЕСА_1 вважаються службовими Мінського райвідділу внутрішніх справ м. Києва. Вказаним рішенням місцевої влади кімнати № 79-108 були закріплені під гуртожиток для особового складу Мінського РВВС.
18 серпня 1992 року згідно з розпорядженням начальника Мінського РВВС м. Києва працівник міліції ОСОБА_1 був поселений до кімнати № 93 гуртожитку готельного типу в будинку АДРЕСА_2 . При цьому, ОСОБА_1 , його син ОСОБА_3 , 1993 року народження, та дочка ОСОБА_1 , 2005 року народження, з 21 серпня 1997 року постійно проживають та зареєстровані у вказаній кімнаті. Починаючи з 09 жовтня 1998 року вони поставлені та перебувають на квартирному обліку.
На даний час будинок готельного типу АДРЕСА_2 належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва та знаходиться на балансі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва». 22 вересня 2015 року розпорядженням Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації за № 490 затверджено спільне рішення керівництва та житлово-побутової комісії Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві про надання житлових приміщень у будинку АДРЕСА_2 у зв`язку з тим, що відпала потреба у використанні їх під гуртожиток. Вказаним розпорядженням надано житлову площу працівнику управління ОСОБА_4 , а саме однокімнатної квартири № 93 за вказаною адресою. 27 листопада 2015 року згідно з розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації орган приватизації державного житлового фонду - управління житлово-комунального господарства Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації посвідчила, що квартира АДРЕСА_4 належить на праві приватної власності ОСОБА_4 .
Вважає, що рішення про надання окремої однокімнатної квартири АДРЕСА_4 та видача ордера серії Б на жиле приміщення на ім`я ОСОБА_4 здійснено в порушення вимог житлового законодавства, оскільки вказане приміщення не було вільним, а житлово-побутовою комісією Оболонського РУ ГУМВС України в м. Києві достеменно не проведено перевірку про фактичне користування та проживання в спірній квартири його сім`ї.
З урахуванням змінених позовних вимог позивачі просили суд:
визнати незаконним розпорядження Оболонської РДА м. Києва про видачу на ім`я ОСОБА_4 житлового ордера на житлове приміщення квартиру АДРЕСА_4;
визнати недійсним житловий ордер №010595 серії Б від 25 вересня 2015 року на жиле приміщення квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 21,20 кв. м., житловою площею 10,20 кв. м., на ім`я ОСОБА_4 , який видано відділом обліку та розподілу житлової площі Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації;
визнати незаконним розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації за № 1679 від 27 листопада 2015 року органу приватизації державного житлового фонду управління житлово-комунального господарства Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації про видачу на ім`я ОСОБА_4 свідоцтва про приватизацію житлового приміщення ? кв. 93 готельного типу на АДРЕСА_5 ;
визнати недійсним свідоцтво про приватизацію житлового приміщення ? квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 21,20 кв.м, житловою площею 10,20 кв. м, на ім`я ОСОБА_4 , який видано органом приватизації житлового фонду Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації 09 листопада 2015 року.
14 березня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, про виселення без надання іншого житлового приміщення.
В обґрунтування позову вказував, що 22 вересня 2015 року розпорядженням Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації № 490 «Про надання житлової площі працівникам підприємств, організацій та установ м. Києва», затверджено спільне рішення адміністрації та житлово-побутової комісії Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві про надання житлових приміщень в будинку АДРЕСА_2 працівникам Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві, в тому числі і йому. На підставі вказаного розпорядження Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація 25 вересня 2015 року видала йому ордер серії Б № 010599 на вселення в квартиру АДРЕСА_4 . 01 жовтня 2015 року ОСОБА_4 в Оболонському районному відділі ГУ ДМС України в м. Києві здійснив реєстрацію за новим місцем проживання, а 27 листопада 2015 року отримав свідоцтво про право власності на вказане помешкання. Свідоцтво про право власності видане згідно з розпорядженням за №1679 від 27 листопад 2015 року органу приватизації державного житлового фонду управління житлово-комунального господарства Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації.
Він не зміг поселитися до спірної квартири, оскільки квартира була безпідставно та самовільно зайнята ОСОБА_1 . На його вимогу добровільно виселитись з вказаного приміщення, відповідач категорично відмовився.
ОСОБА_4 просив суд виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_4 без надання іншого житлового приміщення.
Короткий зміст судових рішень:
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року позов ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , та позов ОСОБА_4 об`єднані в одне провадження.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про виселення без надання іншого житлового приміщення змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки однією з умов надання ордера є те, що він може бути виданий лише на вільну жилу площу, суд першої інстанції помилково вважав, що при наданні ОСОБА_4 згаданої квартири Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією було дотримано всіх вимог житлового законодавства. Встановлено, що станом на 22 вересня 2015 року спірна квартира не була вільною, а в ній були зареєстровані та постійно проживали ОСОБА_1 з членами своєї родини: сином ОСОБА_3 та дочкою ОСОБА_1 і питання про їх виселення ніким не ставилося. Отже, розпорядження Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 22 вересня 2015 року № 490 «Про надання житлової площі працівникам підприємств, організацій та установ м. Києва» в частині видачі ОСОБА_4 житлового ордера на житлове приміщення квартиру АДРЕСА_4 суперечить абзацу другому пункту 10 Положення та частині другій статті 58 ЖК України, порушує законні права та інтереси ОСОБА_1 та становить втручання у його право на повагу до житла, а тому підлягає скасуванню. Враховуючи, що на підставі незаконного розпорядження Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 22 вересня 2015 року № 490 ОСОБА_4 видано ордер на спірне житлове приміщення, то такий також підлягає визнанню недійсним та скасуванню. Наслідком наведеного є й скасування розпорядження органу приватизації державного житлового фонду управління житлово-комунального господарства Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 27 листопада 2015 року за №1679, яким задоволено прохання наймача ОСОБА_4 щодо приватизації квартири, і передано вказану квартиру у власність ОСОБА_4.
Щодо позовної вимоги позивачів у частині визнання недійсним у судовому порядку свідоцтва про приватизацію житлового приміщення, апеляційний суд виходив з того, що розпорядженням органу приватизації державного житлового фонду управління житлово-комунального господарства Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 17 березня 2016 року за №306-Д визнано таким, що втратило чинність свідоцтво про право власності на житло видане на підставі розпорядження органу приватизації державного житлового фонду управління житлово-комунального господарства Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 27 листопада 2015 року за №1679 про передачу в приватну власність ОСОБА_4 спірної квартири. Отже, оскільки свідоцтво про право власності від 27 листопада 2015 року втратило чинність, у суду відсутні підстави для визнання його недійсним. Крім того, зі змісту пункту другого розпорядження органу приватизації державного житлового фонду управління житлово-комунального господарства Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 17 березня 2016 року за №306-Д вбачається, що органом приватизації було прийнято рішення про оформлення дублікату свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_4 . Проте такий дублікат у матеріалах справи відсутній та, ураховуючи принцип диспозитивності цивільного процесу, апеляційний суд позбавлений можливості вийти за межі заявлених позовних вимог та надавати правову оцінку дублікату такого свідоцтва у разі його видачі.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог ОСОБА_4 щодо виселення ОСОБА_1 із спірної квартири, суд першої інстанції встановив, що користування тривалий час ОСОБА_1 спірним житлом, протягом 19 років, підпадає під гарантії, передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про виселення ОСОБА_1 без надання іншого житлового приміщення. ОСОБА_1 та члени його сім`ї були вселені до спірного приміщення за розпорядженням районного управління ГУ МВС України в м. Києві від 22 вересня 1998 року на час роботи, тобто не самовільно. Крім того, наявні у матеріалах справи копії квитанцій про оплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_6 , у тому числі і за квітень 2016 року, вказують про фактичне проживання та використання спірного житла саме ОСОБА_1 . При цьому ОСОБА_1 перебував на службі в органах МВС, Національній поліції в м. Києві та був звільнений у зв`язку з виходом на пенсію за вислугою років, тобто з інших підстав, ніж звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину, а отже його може бути виселено лише з наданням іншого жилого приміщення. Тому апеляційний суд погодився по суті з відмовою у задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Поряд з цим, апеляційний суд вказав, що з урахуванням часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 у ОСОБА_4 відсутнє будь-яке порушене ОСОБА_1 право, яке б підлягало захисту шляхом виселення останнього зі спірного житлового приміщення, а отже ОСОБА_4 у розумінні норм ЖК України не є належним позивачем за позовними вимогами про виселення.
Аргументи учасників справи:
06 вересня 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову апеляційного суду, рішення Оболонського районного суду міста Києва в частині відмови у задоволенні його позовних вимог та в цій частині ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, а також стягнути з ОСОБА_1 на його користь судові витрати.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_1 і ОСОБА_3 ніколи не проживали у спірній квартирі. Єдиною законною підставою для вселення в гуртожиток є ордер, виданий за спільним рішенням адміністрації та відповідного профспілкового комітету. Встановлено, що ОСОБА_1 ордеру для вселення в спірну квартиру не отримував. Таким чином, твердження ОСОБА_1 про правомірність його вселення та проживання у спірній квартирі за відсутності ордера не відповідає законодавчо встановленій процедурі.
У матеріалах справи відсутні квитанції про оплату ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , чи ОСОБА_3 комунальних послуг за адресою спірного житла у період з 22 вересня 1998 року по 01 лютого 2016 року та вони не надали суду доказів, які вказують про фактичне проживання та використання ними спірного житла на протязі 19 років.
25 вересня 2015 року йому було видано ордер на вселення в квартиру, 27 листопада 2015 року прийнято рішення про безоплатну передачу у власність квартири та видано свідоцтво про право власності. Проте вселитися до квартири він не зміг, оскільки 01 лютого 2016 року її безпідставно зайняв ОСОБА_1 , який на підтвердження підстави для вселення до квартири надав лише розпорядження про право заняття житлової площі в сімейному гуртожитку тимчасового проживання від 22 вересня 1998 року, а не спеціальний ордер. У зазначеному розпорядженні про право заняття житлової площі відсутній його номер, хоча він передбачений. Не дивлячись на те, що відповідно до вказаного документу обов`язково повинна бути зазначена підстава для вселення (наприклад - рішення житлової комісії), ця підстава не зазначена. Крім того, відсутній номер рішення, який також обов`язково повинен бути зазначеним. Виходячи зі змісту розпорядження, воно повинно бути лише погоджено начальником Мінського РУ ГУ МВС України м. Києва, після чого повинен настати наступний крок, - видача спеціального ордеру на вселення. Вказане розпорядження погоджено невідомою особою, з невідомим статусом, що позбавляє можливості встановити повноваження цієї особи. Також відсутні дані хто склав (виготовив) це розпорядження. Крім того, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_1 не надали рішення житлової комісії про надання житлової площі в гуртожитку ні відділу обліку та розподілу житлової площі (квартирного відділу) Мінської районної в м. Києві державної адміністрації для приєднання до облікової справи, ні суду, бо такого рішення не існувало.
У матеріалах справи наявні докази, які навпаки спростовують проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_1 у спірній квартирі. ОСОБА_1 у власноручно складеній заяві про взяття на квартирний облік зазначає, що проживає в гуртожитку на АДРЕСА_2 (без прив`язки до квартири чи кімнати), де займає ліжко-місце. Згідно з витягом із розпорядження Мінської районної державної адміністрації м. Києва за № 1134 про зарахування на квартирний облік від 09 жовтня 1998 року ОСОБА_1 , проживаючого в гуртожитку на АДРЕСА_2 (без прив`язки до квартири), зараховано на квартирний облік. Відповідно до довідок (форми № 3) ОСОБА_1 і члени його родини були прописані в гуртожитку на АДРЕСА_2 (без прив`язки до квартири чи кімнати). Відповідно до штампу про місце реєстрації в паспорті ОСОБА_3 він з 27 лютого 2004 року зареєстрований в гуртожитку (квартира не вказана) на АДРЕСА_2 . Відповідно до штампу про місце реєстрації в паспорті ОСОБА_5 вона з 27 лютого 2004 року зареєстрована в гуртожитку (квартира не вказана) на АДРЕСА_2 . Навіть в договорі про надання правової допомоги від 14 лютого 2023 року, укладеного між адвокатом Ковальовим М. О. і ОСОБА_1 , остання власноручно вказує, що вона зареєстрована в гуртожитку на АДРЕСА_2 без прив`язки до квартири. Очевидно, що реєстрація ОСОБА_1 в гуртожитку на АДРЕСА_2 (без прив`язки до квартири чи кімнати) була необхідна лише для постановки його на квартирний облік в м. Києві, а реєстрація не може бути абсолютним підтвердженням того, що він проживав за вказаною адресою.
Якщо жилу площу зайнято неправомірно, то ця жила площа (житло, приміщення) є вільною, тому у ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_1 немає правових підстав для визнання недійсним ордеру на жиле приміщення, що був виданий ОСОБА_4 . Таким чином, 25 вересня 2015 року Оболонська адміністрація в повній відповідності до діючого законодавства видала ОСОБА_4 ордер, а 01 лютого 2016 року ОСОБА_1 зайняв квартиру неправомірно, без законних підстав.
З весни 2018 року він, після того як 20 лютого 2018 року апеляційний суд м. Києва залишив в силі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 листопада 2017 року про виселення ОСОБА_1 без надання іншого житлового приміщення, разом зі своєю родиною постійно проживає в квартирі АДРЕСА_4. Крім того, він не має у власності іншого нерухомого майна.
Позиція Верховного Суду:
У справі, що переглядається:
з урахуванням вказівок, що містилися в постанові Верховного Суду від 29 вересня 2018 року, суди з`ясували, що ОСОБА_1 та члени його сім`ї були вселені до спірного приміщення не самоправно, а за розпорядженням районного управління ГУ МВС України в м. Києві від 22 вересня 1998 року на час роботи; згідно з довідкою форми 3 від 03 лютого 2016 року ОСОБА_1 та члени його родини: дружина - ОСОБА_5 , син - ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_1 зареєстровані у гуртожитку на АДРЕСА_2 ; у паспортних даних позивача та за даними відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС України в м. Києві він має зареєстроване місце проживання на АДРЕСА_6 ; ОСОБА_1 тривалий час, протягом 19 років, користувався спірним житлом;
оскільки суди встановили, що станом на 22 вересня 2015 року спірна квартира не була вільною, а в ній були зареєстровані та постійно проживали ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (син), ОСОБА_1 (дочка), і питання про їх виселення власником гуртожитку або іншим уповноваженим органом не ставилося, апеляційний суд зробив правильний висновок, що законних підстав для видачі ОСОБА_4 ордеру на спірне приміщення не було, а відповідне розпорядження Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 22 вересня 2015 року № 490 суперечить частині другій статті 58 ЖК України, порушує законні права та інтереси ОСОБА_1 та становить втручання у його право на повагу до житла.
За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , який діяв в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про визнання недійсним житлового ордера на ім`я ОСОБА_4 , скасування розпорядження Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 22 вересня 2015 року №490 в частині видачі ОСОБА_4 житлового ордера. Наслідком наведеного є й скасування розпорядження органу приватизації державного житлового фонду управління житлово-комунального господарства Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 27 листопада 2015 року за №1679, яким в порядку приватизації передано спірну квартиру у власність ОСОБА_4 .
З урахування викладеного, оскільки задоволення позову ОСОБА_1 , який діяв в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , свідчить про відсутність порушеного ОСОБА_1 права ОСОБА_4 , яке б підлягало захисту шляхом виселення ОСОБА_1 зі спірного житлового приміщення, та виключає задоволення позовних вимог ОСОБА_4 , апеляційний суд правильно змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про виселення без надання іншого житлового приміщення.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що ОСОБА_1 та члени його сім`ї ніколи не проживали у спірній квартирі, яку ОСОБА_1 зайняв лише 01 лютого 2016 року, після того як ОСОБА_4 25 вересня 2015 року було видано ордер на вселення в квартиру, 27 листопада 2015 року прийнято рішення про безоплатну передачу у власність квартири та видано свідоцтво про право власності, оскільки ОСОБА_4 не надав доказів щодо таких обставин, зокрема, проживання ОСОБА_1 та членів його сім`ї за іншою адресою або в іншій кімнаті гуртожитку на АДРЕСА_2 , і суди таких обставин не встановили.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Такі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права, застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які є посилання в касаційній скарзі, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).