У межах співпраці Вищої школи адвокатури НААУ та Комітету з сімейного права НААУ публікуємо щотижневий аналіз судової практики з сімейного права. Матеріал підготував Дмитро Бузанов, адвокат, член Комітету з сімейного права НААУ.
1. Постанова Верховного Суду від 23.01.2019 року у справі N346/103/17 (провадження N 61-20178св18)
Той факт, що під час канікул дитина не проходить навчання, не є підставою для звільнення від передбаченого статтею 199 СК України обов’язку батьків утримувати повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, оскільки канікулярний час входить в період навчання.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Верховний Суд не погодився із висновками судів щодо звільнення відповідача від обов’язку сплачувати аліменти під час перебування сина, який навчається, на канікулах, оскільки чинним законодавством таке виключення не передбачено, а той факт, що під час канікул особа не проходить навчання, не є підставою для звільнення від передбаченого статтею 199 Сімейного кодексу України обов’язку батьків утримувати повнолітнього сина, який продовжує навчання, оскільки канікулярний час входить в період навчання.
За змістом статті 199 Сімейного кодексу України законодавцем визначено обов’язок батьків утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчатись, тобто на весь період навчання, який охоплює період від вступу до закінчення чи відрахування з навчання. Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/79516702
2. Постанова Верховного Суду від 10.07.2019 року у справі N415/4386/16 (провадження N61-21056св18)
Розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів одержувач аліментів може звернутися до суду із заявою про збільшення їх розміру. Значне погіршення матеріального становища платника може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів але ці обставини підлягають доказуванню.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування.
Згідно з вимогами статті 181 СК України, в редакції, що діяла на час розгляду справи, визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (дітей) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до вимог частини першої статті 182 СК України, в редакції, що діяла на час розгляду справи, при визначенні розміру аліментів суд враховує:
— стан здоров`я та матеріальне становище дитини;
— стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;
— наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружину, батька, дочки, сина;
— інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з частиною першою статті 192 Сімейного кодексу розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, перед- бачених цим Кодексом.
Аналіз вказаних положень закону свідчить про те, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів одержувач аліментів може звернутися до суду із заявою про збільшення їх розміру. Значне погіршення матеріального становища платника може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів але ці обставини підлягають доказуванню.
Висновки, викладенні в ухвалі апеляційного суду щодо зміни розміру аліментів шляхом зміни способу їх присудження, узгоджуються з положеннями статті 192 Сімейного кодексу України, оскільки зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/83056263
3. Постанова Верховного Суду від 24.07.2019 року у справі N686/5377/18 (провадження N 61-38613ск18)
Смерть одержувача аліментів за рішенням суду та призначення піклувальником неповнолітньої дитини іншої особи може бути підставою для заміни сторони у виконавчому провадженні.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування.
Верховний Суд не погодився із висновками апеляційного суду з огляду на те, що судове рішення є актом судового розгляду справи, його метою є досягнення юридичної визначеності у спірних правовідносинах, воно є обов`язковим до виконання. У резолютивній частині рішення суду знаходить відображення присуд суду, оскільки викладено висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог.
Дійшовши обгрунтованого висновку про те, що аліменти є власністю дитини, поза увагою суду апеляційної інстанції залишився зміст резолютивної частини рішення про стягнення аліментів з відповідача на користь померлої на утримання неповнолітньої дочки до досягнення дитиною повноліття.
Отже, на підставі рішення суду виникло правовідношення, в якому позивач була зобов`язана утримувати неповнолітню дочку за встановлених судом умов, визначених відповідно до закону. Відповідно до статті 179 Сімейного кодексу України самостійне отримання аліментів неповнолітньою дитиною є її правом.
За змістом статті 179 Сімейного кодексу України аліменти можуть виплачуватися на ім`я батьків або інших законних представників дитини, які розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Тому висновок суду апеляційної інстанції про відмову у заміні сторони виконавчого провадження, у зв`язку із виповненням дитині 15 років, і її права розпоряджатися аліментами, є необґрунтованим з огляду на зміст рішення суду, яким присуджено аліменти на утримання дитини, а також положення статті 179 Сімейного кодексу України. Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/83387296
4.Постанова Верховного Суду від 01.08.2019 року у справі N455/1434/17 (провадження N 61-9053св19)
Особи, на користь яких відповідач сплачує аліменти, можуть оскаржувати рішення у інших справах щодо стягнення з останнього аліментів, оскільки вказані рішення впливають на їх права та/або обовязки.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування.
У частині першій статті 205 Сімейного кодексу України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦПК України).
Аналіз вищевказаної норми свідчить про те, що право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення стосується їх інтересів або завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках чи обмежує їх права.
Ураховуючи те, що наявність інших осіб, на користь яких відповідач сплачує аліменти, має значення під час вирішення даного спору, апеляційний суд зробив передчасний висновок про відсутність у колишньої дружини відповідача права на апеляційне оскарження, що призвело до обмеження реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення.
Схожий за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року у справі N 303/7417/16-ц (провадження N 61-5516св18). Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/83589521
5. Постанова Верховного Суду від 14.08.2019 року у справі N 725/2043/16 (провадження N61-13766св18)
Отримання особою, яка звертається з позовом про стягнення аліментів, соціальної та/або благодійної допомоги, не є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування.
Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи та надавши їм належну правову оцінку дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання малолітніх дітей. Визначаючи розмір аліментів в сумі 600,00 грн на кожну дитину, місцевий суд обґрунтовано виходив із того, що відповідач не працює, постійного доходу не має, перебуває на обліку в центрі зайнятості.
Аргументи суду апеляційної інстанції про те, що отримання соціальної допомоги та благодійної допомоги є підставою для звільнення відповідача від сплати аліментів на утримання своїх неповнолітніх дітей не ґрунтуються на законі.
У зв`язку із наведеним Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідає як нормам матеріального права, так і принципу справедливості правосуддя, що у свою чергу полягає у особливій увазі до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/83749445