Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
03.11.2022

Щотижневий огляд практики ЄСПЛ від Вищої школи адвокатури НААУ (період з 15.10.2022 по 30.10.2022 року)

HIGHER SCHOOL OF ADVOCACY

Огляд підготував член Національної асоціації адвокатів України, лектор Вищої Школи Адвокатури Олексій Гура

1) Засудження, що ґрунтується на викривальних показах спільника. Можливість та умови використання показань спільника, як обґрунтування обвинувального вироку. Право на справедливий суд ст. 6 Конвенції.

«CASE OF XENOFONTOS AND OTHERS v. CYPRUS»

Заяви №68725/16, №74339/16, №74359/16, – Рішення від 15.10.2022 р.

Посилання на першоджерело: https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-220184

Тематичні теги: #ст.6 §1 Конвенції, #показання, #засудження яке ґрунтується переважно на показах співучасника, #показання свідка.

Коротко суть справи: Троє заявників 1981, 1973 і 1968 р.н. Поліцією було отримано інформацію про готування до замовного вбивства А.Х. (керівник телеканалу). Інформатор повідомив, що вбивство скоять 2 чоловіків, один із них, раніше відомий Ф.Х. В подальшому, А.Х. був застрелений, а поліція отримала інформацію, що постріли зробив Ф.Х. В подальшому, Ф.Х. було затримано за підозрою у вбивстві. Поліція намагалась отримати від Ф.Х. свідчення протягом певного періоду часу, проте він мовчав.

Йому навіть було організовано зустріч з генеральним прокурором. Через 9 днів вагань, Ф.Х. повідомив, що більше не може терпіти муки сумління і готовий дати свідчення. Натомість, він нічого не просив. Про своє рішення Ф.Х. повідомив свого адвоката і в подальшому від нього відмовився. У свідченнях, Ф.Х. повідомив, що вбивство було організовано другим та третім заявником за посередництва А.Г., а вчинене першим заявником та самим Ф.Х., де перший заявник застрелив жертву (А.Х.), а Ф.Х. – керував мотоциклом для втечі. У подальшому, Ф.Х. було включено у програму захисту свідків, а Генеральний прокурор прийняв рішення не притягати до відповідальності Ф.Х.

У подальшому, слідчі порушили кримінальну справу проти другого, третього заявника та А.Г., а потім, після екстрадиції з Молдови і проти першого. 25.08.2010 на Кіпрі було порушено загальну справу щодо всіх чотирьох: першого заявника, другого заявника, третього заявника та А.Г.

Під час суду над чотирма обвинуваченими, обвинувачення ґрунтувалось на свідченнях Ф.Х., а позиція сторони захисту на тому, що Ф.Х. насправді був стрілком, а не водієм під час вбивства, а його покази надані в обмін на програму захисту свідків та відмову від кримінального переслідування щодо нього є спробою уникнути кримінальної відповідальності.

У подальшому, суд присяжних виніс вирок, яким усіх трьох обвинувачених визнано винними та засуджено до довічного позбавлення волі. Вирок у переважній мірі ґрунтувався на свідченнях Ф.Х. які суд визнав вирішальними, докладними та послідовними щодо кожного аспекту про який його запитували. У вироці відмічено, що Ф.Х. залишався непохитним під час дуже тривалого, вимогливого і вичерпного перехресного допиту, посилався на факти і деталі, які міг перекази лише той, хто насправді їх пережив, його свідчення виключали будь-яку можливість того, що вони були вигаданими чи такими, які давались під керівництвом чи впливом слідчих.

Суд не погодився з тим, що свідок Ф.Х. був дискредитований через його попередню злочинну діяльність, а в фактах спілкування Ф.Х. зі слідчими чи прокурором не було жодних обставин, які би могли бути витлумачені на користь того, що останні через обіцянки, обман чи іншим чином, схиляли Ф.Х. до обвинувальних показань.

У вироці суд зазначив, що оскільки свідчення Ф.Х. не мають підтверджень іншими доказами (ті обставини, про які повідомляв Ф.Х. були відомі тільки йому і трьом обвинуваченим – авт.), то суд зазначає «само застереження» (self-warning) заявляючи, що суд підходить до цих доказів «з обережністю, підозрою, уважністю та увагою найвищого ступеня». Суд покладається на ці свідчення підкреслюючи, що свідчення Ф.Х. є «такими, що надані без прогалин (тріщин) і протиріч та поєднують деталі таким, чином, що лише той, хто пережив ті події, міг описати їх так і у тій мірі, як це зробив Ф.Х.».

У подальшому, цей вирок було переглянуто в апеляційній та касаційній інстанції та залишено в силі.

Суть скарги: Заявники скаржилися на те, що суд над ними був несправедливим, оскільки єдині докази проти них надійшли від спільника, якого не було притягнуто до кримінальної відповідальності. Вони посилалися на порушення ст. 6 § 1 Конвенції.

Окремі висновки ЄСПЛ:

  1. Суд також повторює, що Конвенція не забороняє національному суду покладатися на викривальні свідчення, дані співучасником (див. «Wilhelm Tatzel v. Austria», № 1599/62, рішення Комісії від 16 січня 1963 р., Щорічник 6, с. 348), навіть якщо відомо, що цей свідок перебуває в кримінальних колах (див. згадане вище рішення у справі «Habran and Dalem», п. 111).
  2. Однак свідчення співучасника, надані в обмін на імунітет від судового переслідування, можуть зробити судовий розгляд несправедливим (див. «Erdem v. Germany», № 38321/97, 9 грудня 1999 р.). Це пов’язано з тим, що такі свідчення за своєю природою є відкритими для маніпуляцій і можуть бути надані виключно для отримання цих переваг або з метою особистої помсти (див. «Adamčo v. Slovakia», №45084/14, 12.11.2019 р., § 59).
  3. У минулому Суд зробив висновок про вплив таких свідчень на справедливість судового розгляду, беручи до уваги, серед іншого:

– захист знав особу свідка (див. згадане вище рішення у справі «Habran and Dalem v. Belgium», § 104);

– сторона захисту знала про існування домовленості зі стороною обвинувачення (див. згадане вище рішення у справі «X v. the United Kingdom»);

– національний суд переглянув угоду (див. згадане вище рішення у справі «Adamčo v. Slovakia», § 70);

– національний суд звернув увагу на всі можливі переваги, отримані свідком (там само, §§ 65-66);

– домовленості обговорювалися під час судового розгляду (див. «X v. the United Kingdom», згадане вище);

– захист мав можливість перевірити свідка (див. «Cornelis v. the Netherlands», згадане вище);

– сторона захисту мала можливість перевірити залучених членів групи обвинувачення (див. «Verhoek v. the Netherlands», № 54445/00);

– національний суд знав про підводні камені покладатися на свідчення співучасників (див. «Cornelis v. the Netherlands», цитоване вище);

– національний суд обережно підійшов до свідчень (див. «Verhoek v. the Netherlands», № 54445/00, згадане вище);

– національний суд детально пояснив, чому він повірив свідку (там само);

– існували незаплямовані підтверджуючі докази (див. згадане вище рішення у справі «Habran and Dalem v. Belgium», nos. 43000/11 and 49380/11, § 105);

– апеляційний суд переглянув висновки суду першої інстанції щодо свідка (див. «X v. the United Kingdom», згадане вище);

– це питання розглядалося всіма судами, які розглядали різні апеляції (див. згадане вище рішення у справі «Adamčo v. Slovakia», § 63).

  1. Усі заявники, і особливо перший заявник, стверджували, що у взаємодії між стороною обвинувачення та свідком було більше, ніж здавалося на перший погляд. Під час судового розгляду заявники також стверджували, що поліція діяла, керуючись «сторонніми мотивами». Проте заявники не вказали, якими були ці мотиви. Вони також не змогли надати жодних доказів угоди між Ф.Х. та прокуратурою. Зважаючи на це, Суд повинен прийняти обставини зізнання Ф.Х., встановлені національними судами та описані вище.
  2. Суд також зазначає, що заявники знали про особу Ф.Х., зміст його зізнань і той факт, що він не буде притягнутий до відповідальності.
  3. Під час судового розгляду заявники мали змогу допитувати як Ф. Х., так і офіцерів поліції, які його допитували. Що стосується Генерального прокурора, то заявники не просили, щоб його допитували.
  4. Суд першої інстанції цілком усвідомлював небезпеку, притаманну використанню свідчень співучасників, і докладав зусиль, щоб детально пояснити, чому він повірив Ф.Х.
  5. Щодо незгоди сторін щодо наявності інших викривальних доказів проти заявників, Суд вважає, що його роль у цій сфері є обмеженою. Таким чином, він погоджується з відповідними висновками Верховного суду та робить висновок, як стверджував Уряд, що засудження не ґрунтувалося виключно на свідченнях отриманих від Ф.Х.
  6. За таких обставин не можна сказати, спираючись на свідчення співучасників суд допустив несправедливість судового розгляду.
  7. Отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції не мало місця.

2) Питання ефективності розслідування смерті в лікарні, в світлі ст. 2 Конвенції (право на життя).

«CASE OF KORNICKA-ZIOBRO v. POLAND»

Заява №23037/16, – Рішення від 20.10.2022 р.

Посилання на першоджерело: https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-219985

Тематичні теги: #ст. 2 Конвенції, #право на життя, #ефективність розслідування, #медична помилка, #медичне право, #стандарти розслідування

Коротко суть справи: Чоловіка заявниці було госпіталізовано до клініки для надання невідкладної допомоги. Того ж дня була проведена коронарографія лікарем D.D. і його командою. Подальше негайне медичне втручання виявилося необхідним, і пану J.Z. проведена коронарна ангіопластика та імплантація стентів. Згодом, проведено повторну коронарну ангіопластику. Оскільки стан пацієнта не покращився, 27 червня 2006 року було проведено ще одну медичну процедуру. Більшість втручань проводив лікар D.D. і команда інших спеціалістів. Після кожної операції пан J.Z. перебував під ретельним наглядом і лікувався різними ліками, включаючи нітрогліцерин і антибіотики. В подальшому, стан пана J.Z., погіршувався і йому було проведено ще декілька хірургічних втручань. Зрештою, пан J.Z., помер у лікарні від серцевої недостатності та набряку легенів внаслідок необоротного ураження серця.

У подальшому за заявою одного з синів пана J.Z., було порушено кримінальну справу щодо можливої некомпетентності лікарів, що лікували J.Z., згодом до провадження в якості потерпілого приєднався і другий син загиблого, пан Z.Z. (був міністром юстиції)

В ході досудового розслідування було проведено багато слідчих дій й зрештою, в квітні 2018 провадження було припинено прокурором у зв’язку з відсутністю лікарської помилки. У своїй вмотивованій постанові, яка склала 73 сторінки, прокурор проаналізував усі наявні у нього докази. Медичні докази складалися з десяти експертних висновків у різних галузях медицини.

Заявниця та двоє її синів оскаржили це рішення. Вони надали додаткові медичні докази, в тому числі медичний висновок відділення кардіоторакальної хірургії Університету Упсали. У подальшому розслідування було відновлено і прокурором призначено нову комплексну експертизу на вирішення якої винесено 270 питань.

У 2011 році справа знову закрита прокуратурою у зв’язку з не встановленням складу злочину.

У червні 2011 заявниця та її сини подали додатковий обвинувальний акт щодо медичної недбалості лікарів. Обвинувальний висновок ґрунтувався на близько 400 документах, уже зібраних у справі, і на восьми приватних медичних висновках різних спеціалізованих центрів США, Ізраїлю, Швеції та Італії.

22 січня 2012 року прокурор приєднався до провадження у справі заявниці та двох її синів; внаслідок цього вони стали допоміжними «прокурорами».

24 лютого 2012 року Краківський окружний суд припинив провадження проти всіх чотирьох лікарів, встановивши, що правопорушення не було вчинено. Суд вважав, що діагноз, поставлений лікарями, і обране ними лікування були правильними. Дійшовши до своїх висновків, суд значною мірою покладався на останній експертний висновок Сілезького медичного університету. У подальшому за касаційною скаргою прокурора цей вирок був скасований, а справу направлено до суду першої інстанції. Під час цього розгляду судом отримано ще один комплексний висновок із залученням 15 спеціалістів, який надійшов до суду в січні 2017 р. А 10 лютого 2017 усіх 4 лікарів було виправдано Краківським районним судом. Судом установлено, що лікування пана J.Z. не було неправильним або несумісним з найкращою європейською практикою на той час. Зокрема, неможливо було зробити висновок про те, що процедура встановлення стентів була неправильною або що пан J.Z. свідомо не погоджувався на таке лікування. У подальшому вироку ще неодноразово переглядався та зрештою лікарі були визнані невинними.

У порядку цивільного судочинства потерпілі за компенсацією до лікарні не звертались.

Суть скарги: Заявниця стверджувала, що кримінальне розслідування стверджуваної медичної помилки, яка спричинила смерть її чоловіка, розпочалося 1 серпня 2006 року та що провадження все ще триває. Вона підкреслила, що звинувачення проти лікарів і стосуються, зокрема, особистої відповідальності чотирьох лікарів за вибір лікування та його прогрес. Зокрема, вона вважала, що рішення про імплантацію стентів і скасування важливих ліків (зокрема, антикоагулянту) були неправильними з огляду на медичні знання на той час і стан здоров’я пацієнта. Крім того, вона висунула серйозні звинувачення щодо організації та обладнання клініки. Зокрема, вона стверджувала, що Клініка дозволяє лікарям без достатньої спеціалізації проводити складні операції на серці та спостерігати за пацієнтами. У Клініці не вистачало обладнання для безпечного транспортування пацієнта в критичному стані до гемодинамічної лабораторії (ліфт був замалий як для пацієнта, так і для лікаря та не мав портативного рятувального обладнання). Серед організаційних недоліків заявник назвав відсутність відділення інтенсивної кардіологічної терапії. Заявник вважав, що ці серйозні звинувачення не були ретельно вивчені і що інші прокурори припинили провадження. Вона підкреслила, що процесуальні зобов’язання за статтею 2 Конвенції в контексті охорони здоров’я передбачають, серед інших вимог, завершення провадження протягом розумного строку. Однак ця справа перебувала на розгляді з 2006 року. Розслідування тричі припинялося прокурорами, а потім поновлювалося через недоліки в процесі збору доказів.

Окремі висновки ЄСПЛ:

  1. Суд тлумачить процедурне зобов’язання статті 2 у контексті охорони здоров’я як таке, що вимагає від держав створити ефективну та незалежну судову систему, щоб причина смерті пацієнтів, яка надається доглядом за медичною професією, будь то громадська або приватний сектор, можна визначити, а винних притягнути до відповідальності («Lopes de Sousa Fernandes v. Portugal», № 56080/13, § 214, «Šilih v. Slovenia», №71463/01, § 192).
  2. Форма розслідування, яку вимагає це зобов’язання, залежить від характеру втручання в право на життя. У той час як у деяких виняткових ситуаціях, коли вина постачальників медичних послуг виходить за рамки простої помилки або медичної недбалості, Суд вважає, що дотримання процесуального зобов’язання має включати звернення до кримінального права, у всіх інших випадках, коли порушення права на життя чи особисту недоторканість не було заподіяно навмисно, процесуальний обов’язок, покладений статтею 2 щодо створення ефективної та незалежної судової системи, не обов’язково потребує забезпечення кримінально-правового засобу правового захисту. У справах, які стосуються ненавмисного заподіяння смерті та/або ненавмисного загрози життю, Суд повторює, що вимога щодо наявності ефективної судової системи буде задоволена, якщо правова система надає жертвам (або їхнім найближчим родичам) засіб правового захисту в цивільних судах, окремо або в поєднанні із засобом правового захисту в кримінальних судах, що дозволяє встановити будь-яку відповідальність і отримати будь-яке відповідне цивільне відшкодування. У разі залучення представників держави або представників певних професій також можуть бути передбачені дисциплінарні заходи («Calvelli and Ciglio v. Italy» №32967/96, § 51, «Vo v. France» №53924/00, § 90, «Šilih» цитоване вище, § 194; «Câmpeanu v. Romania», №47848/08, § 132, «Lopes de Sousa Fernandes», цитоване вище, §§ 137 і 215).
  3. Крім того, дотримання процесуальної вимоги статті 2 слід оцінювати на основі кількох важливих параметрів. Ці елементи є взаємопов’язаними, і кожен із них, взятий окремо, не є самоціллю, як у випадку з вимогами справедливого судового розгляду згідно зі статтею 6. Це критерії, які, взяті разом, дозволяють ступінь ефективності розслідування, що підлягає оцінці. Саме з огляду на цю мету ефективного розслідування необхідно оцінювати будь-які питання, включно зі швидкістю та розумною доцільністю («Nicolae Virgiliu Tănase v. Romania», №41720/13, § 171). Основні параметри включають наступне:
  4. a) розслідування має бути ретельним, що означає, що органи влади повинні вжити всіх доступних їм розумних заходів для отримання доказів щодо інциденту, завжди робити серйозні спроби з’ясувати, що сталося, і не покладатися на поспішні або необґрунтовані висновки, закриття свого розслідування або використовувати як основу своїх рішень;
  5. b) навіть якщо можуть існувати перешкоди або труднощі, що перешкоджають прогресу в розслідуванні, швидка реакція органів влади є життєво важливою для громадської безпеки та для підтримки громадської довіри до їхнього дотримання верховенства права та для запобігання будь-якій видимості змови в, або толерантність до протиправних дій. Провадження також має бути завершено протягом розумного строку;
  6. c) як правило, необхідно, щоб національна система, створена для визначення причини смерті чи серйозних тілесних ушкоджень, була незалежною. Це означає не лише відсутність ієрархічного чи інституційного зв’язку, але й практичну незалежність, яка означає, що всі особи, яким доручено проводити оцінку у провадженні щодо встановлення причини смерті чи тілесних ушкоджень, користуються формальною та фактичною незалежністю від тих, хто причетний до подій.
  7. У такій справі, як ця, де доступні різні засоби правового захисту, як цивільні, так і кримінальні…. Існують різні способи забезпечення прав, передбачених Конвенцією, і навіть якщо держава не застосувала один конкретний захід, передбачений національним законодавством, вона, можливо, виконала свій позитивний обов’язок іншими засобами.
  8. Суд повторює, що у справах про медичну недбалість роль Суду полягає в тому, щоб оцінити, чи за конкретних обставин справи, враховуючи фундаментальну важливість права на життя, гарантоване статтею 2 Конвенції, та особливу вагу Суду враховуючи процесуальну вимогу згідно з цим положенням, правова система в цілому адекватно розглядала справу.
  9. Суд зазначає, що польська правова система передбачає, в принципі, два основні шляхи звернення до потерпілих, які стверджують про незаконні дії, приписувані державі або її агентам, а саме цивільне провадження та запит до прокурора про відкриття кримінального розслідування…. Крім того, заявник також міг порушити справу з метою встановлення дисциплінарної відповідальності відповідних лікарів, ініціювавши процедуру, передбачену законами, які регулюють професійну відповідальність лікарів. (зауважу, що хоч у справі йдеться про Польщу, проте даний висновок у повній мірі характерний і для нашої правової системи де аналогічним чином забезпечено права потерпілих. – прим. авт.).
  10. …. Заявниця мала можливість брати активну участь у провадженні та скористалася своїми процесуальними правами впливати на його хід. У матеріалах справи немає нічого, що доводило б – і заявниця не стверджувала в Суді – що вона була поставлена ​​в процесуально невигідне становище по відношенню до медичних закладів або лікарів. Таким чином, залишається з’ясувати, чи національне провадження було ефективним з точки зору того, що воно було ретельним, оперативним і завершеним протягом розумного часу (див. згадане вище рішення у справі «Lopes de Sousa Fernandes», § 226).
  11. Суд зазначає, що справа була явно складною…. У ході провадження органи влади зібрали численні та надзвичайно об’ємні медичні висновки та інші великі доказові матеріали…. Підготовка цього висновку (що містив 270 питань – прим. авт.) зайняла близько двох років, оскільки багато наукових центрів у Польщі відмовилися брати участь… Загалом, Суд не вбачає жодних значних періодів бездіяльності чи інших збоїв, які можна приписати слідчим органам….
  12. З огляду на вищезазначене, Суд вважає, що на цій стадії провадження воно було ретельним і завершено протягом розумного строку. До 2011 року органи влади належним чином відреагували на заяву заявниці, висунуту в кримінальному провадженні, про те, що мала місце медична помилка, і прояснили події, пов’язані зі смертю її чоловіка. Отже, провадження до цієї стадії також було ефективним з точки зору статті 2 Конвенції.

Висновки із справи:

1) Дотримання зобов’язань Держави за ст. 2 Конвенції вимагає розслідування у рамках кримінального процесу, коли вина постачальників медичних послуг виходить за рамки простої помилки або медичної недбалості, а у справах, які стосуються ненавмисного заподіяння смерті та/або ненавмисного загрози життю, вимога щодо наявності ефективної судової системи буде задоволена, якщо правова система надає жертвам (або їхнім найближчим родичам) засіб правового захисту в цивільних судах.

2) Критерії ефективного виконання державою своїх зобов’язань за ст. 2:

а) ретельне розслідування ( вжиття усіх доступних розумних заходів і не покладання на поспішні висновки;

б) швидка реакція органів влади (оперативність) на перешкоди, що виникають на шляху розслідування та розумний строк розслідування;

в) фактична, а не формальна незалежність системи, що проводить розслідування факту смерті внаслідок медичного впливу (ієрархічна та інституційна незалежність).