Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
19.08.2022

Щотижневий дайджест з судової практики у сфері сімейного права

Матеріал підготувала адвокат, член Центру сімейного права ВША Оксана Вікенфельд

  1. Висновок Верховного Суду від 15.06.2022 року у справі № 682/1277/20 щодо стягнення заборгованості за аліментами

Успадковане та отримане в дар майно не є доходом, який враховується при визначенні розміру аліментів

Постанова Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб» є спеціальним правовим актом, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Зміст положень Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб включає до поняття «заробітку» також і виплати, які заробітною платою не є, зокрема доходи від підприємницької діяльності, кооперативів тощо, що свідчить про більш широке тлумачення змісту поняття «заробіток» ніж виплати, які виплачуються в межах трудових правовідносин.

Крім того, у пункті 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб вказується, що утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків. Вживання терміну «дохід» у дужках після поняття «заробіток» може розумітися як визнання цих понять синонімами в контексті приписів цього Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб. Отже, Перелік видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів, не є вичерпним.

Положення пункту 172.1 статті 172 ПК України містить виключення із загального правила, визначеного підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України щодо визначення будь-якого доходу отриманого резидентами або нерезидентам від будь-яких видів діяльності на території України, зокрема, доходу, отриманого від продажу рухомого та нерухомого майна, який підлягає оподаткуванню. Доходи боржника, які звільнені від оподаткування, не належать до бази відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, які підлягають стягненню у виконавчому провадженні.

Встановивши, що дохід відповідача у сумі 2 996 756,39 грн, з якого позивачка просила стягнути заборгованість зі сплати аліментів, є вартістю успадкованого та отриманого у дар майна, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, правильно вважали, що отримання майна – земельних ділянок сільськогосподарського призначення, у власність у порядку спадкування не є тим видом доходу, який підлягає врахуванню під час розрахунку розміру та стягнення аліментів.

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що позивачка не надала доказів на підтвердження отримання боржником доходу від використання належних йому на праві власності земельних ділянок, чи доходів від підприємницької діяльності у зв`язку з використанням цих земельних ділянок.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/104849749

  1. Висновок Верховного Суду від 15.02.2022 року у справі № 548/228/19-ц щодо відібрання дитини

Переїзд відповідачки до іншого населеного пункту, тобто зміна адреси проживання, не є зміною місця проживання дитини в розумінні статті 29 ЦК України та 160 СК України.

Суди під час розгляду справи не встановили умисного невиконання матір’ю судового рішення щодо способу участі батька у вихованні дитини. Зміна місця проживання дитини із м. Хорол Полтавської області на с. Крюківщина Київської області об`єктивно ускладнила реалізацію сторонами визначеного апеляційним судом способу участі батька у вихованні сина, але, відповідач не перешкоджає позивачу бачитись із сином, а також готова компенсувати витрати позивача на проїзд до нового місця проживання сина.

Отже, переїзд відповідачки разом із сином до іншого населеного пункту не є тією обставиною, яка унеможливлює виконання рішення Апеляційного суду Полтавської області від 03 листопада 2016 року, яким встановлено порядок та способи участі батька у вихованні малолітнього сина. Переїзд відповідачки разом з сином до іншого населеного пункту також не може тлумачитись як дії, спрямовані на ухилення від виконання рішення суду, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про передання дитини для проживання з ним.

За обставинами цієї справи встановлено, що після розірвання шлюбу син сторін залишився проживати з мамою. Отже, на час розірвання шлюбу між сторонами була досягнута домовленість про визначення місця проживання дитини, що відповідає положенням частини першої статті 160 СК України.

Переїзд відповідачки до іншого населеного пункту, тобто зміна адреси проживання, не є зміною місця проживання дитини в розумінні статті 29 ЦК України та 160 СК України. Дитина як проживала з мамою, так і залишається проживати з нею. З урахуванням наведеного, твердження позивача про те, що відповідачка самовільно змінила місце проживання дитини є безпідставним.

Таким чином, частина перша статті 162 СК України, якою передбачено відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання, покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків, хто самоправно змінив її місце проживання, не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки малолітній ОСОБА_2 не проживав з позивачем, а відповідач самочинно не змінювала місце проживання дитини. Дитина як проживала після розірвання шлюбу з мамою, так і залишається проживати з нею.

Наведене дає підстави для висновку, що суди обґрунтовано відмовили у задоволенні вимог повернення дитини за попереднім місцем проживання з батьком.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/103371820