1.Висновок Верховного Суду від 03.03.2021 року у справі № 431/7194/18 (провадження № 61-21056св19) щодо підсудності цивільних справ з іноземним елементом
Договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах і Закон України «Про міжнародне приватне право» надають можливість розглядати деякі категорія справ з іноземним елементом за місцем знаходження позивача, а не встановлюють виключну підсудність таких справ за його місцем проживання.
Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (стаття 497 ЦПК України).
У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.
Згідно з частиною першою статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.
Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, зокрема, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження (пункт 2 частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до частини першої статті 20 частини першої розділу ІІ Договору про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах між Україною та Республікою Узбекистан, якщо в частинах II-V цього розділу не встановлено інше, позови до осіб, які мають місце проживання на території однієї з Договірних Сторін, пред`являються незалежно від їхнього громадянства в суди цієї Договірної Сторони, а позови до юридичних осіб пред`являються в суди Договірної Сторони, на території якої знаходиться орган управління юридичної особи.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції і закриваючи провадження у справі апеляційний суд не звернув уваги на те, що Договір і Закон України «Про міжнародне приватне право» надають можливість розглядати деякі категорія справ з іноземним елементом за місцем знаходження позивача, а не встановлюють виключну підсудність таких справ за його місцем проживання.
Крім того, апеляційний суд не звернув увагу, що предметом спору у цій справі є стягнення аліментів на повнолітнього сина, який продовжує навчання, а не на дитину, і дійшов помилкових висновків, що стаття 32 Договору визначає підсудність справ, в той час як ця стаття врегульовує норми матеріального права, які застосовуються до спірних правовідносин у цих категоріях справ.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: https://bit.ly/3C8A1Og
2. Рішення Верховного Суду від 17.02.2021 року у справі № 335/8837/15-ц (провадження № 61-3285св20)
У разі зміни обставин, пов`язаних з віком дитини, при наявності спору між батьками як мати дитини, так і батько не позбавлені можливості звернення до суду із позовом про зміну місця проживання дитини й в тому разі, коли вже є рішення суду про визначення місця проживання дитини та її відібрання, які не виконані.
При цьому повинні бути надані докази необхідності зміни місця проживання дітей, зокрема, що мати/батько не мають чи втратили самостійній дохід, не виконують або перестали виконувати батьківські обов`язки, іх поведінка стала неправомірною, що було б небезпечним для виховання дітей та їх розвитку, висновок органу опіки та піклування..
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: https://bit.ly/3jfH52O