1. Висновок Верховного Суду у постанові від 29.01.2021 року у справі № 303/369/20 (провадження № 61-17250св20) щодо стягнення аліментів
Стаття 182 СК України у редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням зміни матеріального становища платника аліментів є зміна доходів, витрат, активів тощо. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти — одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів.
Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів — це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.
Суд першої інстанції, а також суд апеляційної інстанції, із урахуванням наведених норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином оцінивши подані сторонами докази, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову та визначення розміру аліментів на утримання доньки, у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки відповідач у 2019-2020 роках отримував стабільний щомісячний дохід, а раніше визначений судом розмір аліментів є меншим, ніж визначний законом як мінімальний, отже недостатнім для забезпечення належного утримання дитини і її гармонійного розвитку. Відповідач не надав належних доказів на підтвердження неможливості виконувати свій обов`язок по утриманню дитини у визначений судом спосіб.
Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій положень Закону України «Про прожитковий мінімум» є безпідставним, оскільки судами було визначено розмір аліментів на неповнолітню дитину у частці від заробітку (доходу) батька. Крім того, частиною третьою статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що розмір відрахувань із заробітної плати у разі стягнення аліментів на неповнолітніх дітей за кількома виконавчими провадженнями не може перевищувати 70 відсотків заробітної плати, що була виплачена працівнику.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/94525107.
2. Висновок Верховного Суду у постанові від 24.02.2021 року у справі № 755/17672/17 (провадження № 61-15418ск20) щодо врахування думки дитини
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.
Під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків.
Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/95344505.
3. Висновок Верховного Суду у постанові від 20.01.2021 року у справі № 754/11869/19 (провадження № 61-9631 св 20) щодо справ про міжнародне викрадення дітей
Загальними обставинами, які повинні встановити суди, є: чи мешкала дитина перед переміщенням в Державі з якої її переміщено (стаття 3 Конвенції); чи сторона, яка заявила про повернення здійснювала на законних підставах опіку над дитиною і така опіка була ефективною (стаття 3 Конвенції); чи є таке переміщення порушенням прав цієї особи на опіку згідно з законодавством держави де дитина проживала; чи була згода заявника на переміщення або утримання, тощо.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/94525098.