У межах співпраці Вищої школи адвокатури НААУ та Комітету з сімейного права НААУ публікуємо щотижневий аналіз судової практики з сімейного права. Матеріал підготувала Ірина Попіка, адвокат, член Комітету з сімейного права НААУ

1. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 06.11.2019 року у справі № 465/2585/14 (провадження № 61-33129св18) щодо необхідності внесення на депозитний рахунок суду грошової компенсації у справах за спорами про припинення частки у спільному майні подружжя

Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Оцінюючи положення частини п`ятої статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, Верховний Суд робить висновок, що ця норма не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/85743289

2. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 16.12.2019 року у справі № 308/4390/18 (провадження № 61-7230св19) щодо підстав відмови в відступленні від засади рівності часток подружжя.

При вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і інші обставини.

Відсутність судового рішення про стягнення із відповідача аліментів на утримання дітей як на підставу для поділу майна подружжя в рівних частка не є підставою відмови в відступленні від засади рівності часток подружжя. Для правильного застосування частини третьої статті 70 СК України необхідним є встановлення чи є достатніми чи недостатніми аліменти, які отримуються тим з подружжя, з ким залишились проживати діти для їх фізичного і духовного розвитку.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/86566076

3.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 23.12.2019 року у справі № 648/2062/18 (провадження № 61-18574св19) щодо можливих підстав припинення стягнення аліментів з одного з батьків на утримання дитини, обставин, які враховуються при вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини та застосування норм про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання у випадку відсутності самочинної зміни місця проживання дитини

При вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

З досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Проживання неповнолітньої дитини разом з батьком (після визначення місця проживання дитини з матір’ю) й перебування на його утриманні, є підставою для припинення сплати позивачем (батьком) аліментів на користь відповідача (матері) на утримання дитини.

Положення частини першої статті 162 СК України, якою передбачено відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання, покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання. Оскільки неповнолітній після ухвалення рішення про визначення його місця проживання з матір`ю не проживав, й відповідно позивач самочинно не змінював місце проживання дитини, у тому числі шляхом викрадення, вказана норма права не може бути застосована до спірних правовідносин.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/86607100

4. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 755/16874/17 (провадження № 61-4850св19) щодо осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав

Статтею 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав: один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Вказана норма права є спеціальною, а визначений нею перелік осіб, які мають право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

З урахуванням викладеного, брат малолітньої сестри, який не проживає з нею в одній сім’ї, не має права захищати її права та інтереси шляхом подання позову про позбавлення її батька батьківських прав відносно неї. Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/86505097

5. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 639/3648/18 (провадження № 61-12043св19) щодо підстав встановлення опіки над дитиною

З огляду на положення законодавства (зокрема, норми Закону України «Про охорону дитинства», Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування») та на участь батька, який не позбавлений батьківських прав, у вихованні дитини, надання ним матеріальної допомоги сину, малолітня дитини не є дитиною, позбавленою батьківського піклування.

Домовленість бабусі та батька з приводу проживання, виховання та утримання малолітньої дитини, не дає підстав для встановлення опіки над дитиною.
У кожній справі, яка стосується дітей, мають бути враховані найкращі інтереси дитини. Проте встановлення опіки бабі над онуком, за відсутності для цього як фактичних так і правових підстав (відсутність перешкод у спілкуванні позивача з дитиною, участь батька в утриманні та вихованні дитини), не є захистом найкращих інтересів дитини.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/84694249