Щотижневий аналіз судової практики з сімейного права
У межах співпраці Вищої школи адвокатури НААУ та Комітету НААУ з сімейного права публікуємо щотижневий аналіз судової практики з сімейного права. Матеріал підготувала Оксана Бобак, адвокат, член Комітету НААУ з сімейного права. 1.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 23.12.2019 року у справі № 552/4608/18 (провадження № 61-6271св19) щодо презумпції на користь матері у справах […]
Новини та події
22.07.2020

У межах співпраці Вищої школи адвокатури НААУ та Комітету НААУ з сімейного права публікуємо щотижневий аналіз судової практики з сімейного права. Матеріал підготувала Оксана Бобак, адвокат, член Комітету НААУ з сімейного права.

1.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 23.12.2019 року у справі № 552/4608/18 (провадження № 61-6271св19) щодо презумпції на користь матері у справах щодо дітей

Презумпція на користь матері в справах щодо дітей, не підтверджується на рівні ООН, що випливає з прецедентної практики ЄСПЛ, а також не відповідає позиції Ради Європи та більшості держав — членів Ради Європи.
Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей. Їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що проживання дитини з батьком буде відповідати найкращому забезпеченню його інтересів.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитись за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/86607179

2. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі №552/1759/19 (провадження № 61-18088св19) щодо врахування найкращих інтересів дитини при вирішенні справ про повернення дитини до держави постійного місця проживання на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.

Найкращі інтереси дитини не співпадають з інтересами батька або матері, за винятком і настільки, наскільки вони неминуче мають спільні різноманітні критерії оцінки, пов`язані з індивідуальною особистістю дитини, загальною та конкретною ситуацією. Тим не менш, їх не можна сприймати в ідентичній манері, незалежно від того, чи розглядає суд запит про повернення дитини відповідно до Гаазької конвенції або ж приймає рішення по суті заяви про батьківську опіку або батьківські права, враховуючи, що останнє судове провадження в принципі не має нічого спільного з намірами Гаазької конвенції.

Таким чином, в контексті розгляду поданого в рамках Гаазької конвенції запиту про повернення, який відповідним чином є відмінним від провадження щодо батьківської опіки, поняття найкращих інтересів дитини повинне оцінюватися у світлі винятків, передбачених Гаазькою конвенцією, які стосуються плину часу (стаття 12), умов застосування Конвенції (стаття 13 (а)) і існування «серйозного ризику» (стаття 13 (b)), а також дотримання фундаментальних принципів запитуваної держави, що стосуються захисту прав людини та основних свобод (стаття 20). Це завдання стоїть, в першу чергу, перед національними органами запитуваної держави, які, зокрема, мають перевагу прямого контакту із заінтересованими сторонами.

Стаття 8 Конвенції накладає на державні органи таке процесуальне зобов`язання: розглядаючи запит про повернення дитини, суди повинні не лише розглянути вірогідні твердження про «серйозний ризик» для дитини в разі її повернення, а й ухвалити рішення із наведенням конкретних підстав у світлі обставин справи. Як відмова у взятті до уваги заперечень щодо повернення, яке може підпадати під дію статей 12, 13 і 20 Гаазької конвенції, так і недостатнє наведення підстав у рішенні про відхилення таких заперечень суперечитимуть вимогам статті 8 Конвенції, а також намірам та меті Гаазької конвенції. Необхідне належне вивчення таких тверджень, яке має підтримуватися наведенням національними судами підстав, які є не автоматичними чи стереотипними, а досить деталізованими в світлі винятків, викладених у Гаазькій конвенції, яка повинна тлумачитися вузько.

Місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримання дитини порушує її права та інтереси і право батька чи матері на піклування про дитину, без згоди якого/якої відбулась зміна місця проживання дитини.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитись за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/86435390

3. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі № 361/5779/18 (провадження № 61-13858св19) щодо вирішення питання про піклування у справах про повернення дитини до держави постійного місця проживання на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.

Розглядаючи питання щодо повернення дитини до держави постійного проживання, суд не може вирішувати по суті питання щодо піклування про дитину та визначення її місця проживання, оскільки це питання, виходячи зі змісту статті 16 Конвенції, належать до виключної компетенції держави постійного проживання дитини.

Такий спір не є спором між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини та щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від них, оскільки вказані питання можуть бути вирішені лише після повернення дитини до держави постійного місця проживання. В даному ж випадку підлягають з`ясуванню законність утримання матір`ю на території України дитини, а також наявність передбачених Конвенцією підстав для відмови в поверненні дитини.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитись за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/86400773

4. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі № 301/1359/16-ц (провадження № 61-14991св18) щодо обов’язку повнолітніх дітей утримувати батьків.

Тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів:

1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення);
2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов.

Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.
При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/84845542

5. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 06.11.2019 року у справі № 161/11764/15-ц (провадження № 61-24242св18) щодо майна фізичної – особи підприємця, як об’єкта спільної сумісної власності подружжя.

Майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між подружжям з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів його поділу, а також за наявності підстав для втручання у здійснення підприємницької діяльності.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/86207408