У межах співпраці Вищої школи адвокатури НААУ та Комітету з сімейного права НААУ публікуємо щотижневий аналіз судової практики з сімейного права. Матеріал підготувала Бобак Оксана, адвокат, член Комітету з сімейного права НААУ.
1. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 року у справі № 495/4057/17 (провадження № 61-47013св18) щодо строку позовної давності у справах про поділ майна
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.
Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.
2. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 263/9647/16 (провадження № 61-35942 св 18) щодо поділу майна подружжя
Не зареєстроване у передбаченому законом порядку право власності на спірний будинок та земельну ділянку свідчить про відсутність підстав вважати вказане майно спільною сумісною власністю подружжя та його поділ між сторонами.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.
3. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 року у справі № 199/5826/16-ц (провадження № 61-20217св19) щодо стягнення заборгованості за аліментами у разі смерті боржника
Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину; кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині; вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.
Виходячи зі змісту указаної норми це правило визначає загальний характер відповідальності спадкоємців за боргами спадкодавця, незалежно від виду спадкування. Для всіх спадкоємців існує однакова межа відповідальності за боргами спадкодавця, зокрема, часткова відповідальність.
Від погашення заборгованості за аліментами боржника не може звільнити жодна обставина. За рішенням суду можливе стягнення боргу спадкодавця, який він мав за життя у вигляді заборгованості за аліментами.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.
4. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 14.07.2020 року у справі № 357/7976/18 (провадження № 61-15029 св 19) щодо визначення місця проживання дитини
Не з’ясування можливості заслуховування особистої думки дитини та відсутність перевірки наявності або відсутності підстав для застосування статей 161, 171 СК України крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, може бути підставою для скасування судового рішення про визначення місця проживання дитини.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.
5. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 25.08.2020 року у справі № 478/690/18 (провадження № 61-18333св19) щодо визнання батьківства
При вирішенні спору про визнання батьківства суд повинен приділяти особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.
Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.
Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства. Ухилення відповідача від проведення експертизи можуть бути підставою для визнання судом факту, який відповідачем заперечується, та встановлення, з урахуванням інших доказів, походження дитини від позивача.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.