У межах співпраці Вищої школи адвокатури НААУ та Комітету з сімейного права НААУ публікуємо щотижневий аналіз судової практики з сімейного права. Матеріал підготувала Бобак Оксана, адвокат, член Комітету з сімейного права НААУ.
1. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 30.04.2020 року у справі № 283/1309/17 (провадження № 51-6197 км 18) щодо злісного ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (ч.1 ст. 164 КК України)
З об`єктивної сторони, злочин передбачений ч.1 ст.164 КК України, може бути вчинений у формі злісного ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів). Під злісним ухиленням від сплати коштів на утримання дітей (аліментів) слід розуміти будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця, приватного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за три місяці відповідних платежів.
При цьому діяння можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку.
Про злісний характер ухилення від сплати аліментів можуть свідчити: тривалість ухилення, продовження ухилення після попередження про необхідність виконання свого обов`язку та можливість кримінальної відповідальності з боку державного виконавця, неодноразове звернення потерпілого чи інших осіб до винної особи з цього приводу тощо.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.
2. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі № 635/1139/17 (провадження № 61-350св17) щодо стягнення аліментів на дитину, що продовжує навчання
Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, що перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) існування потреби у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та своїх повнолітніх дітей).
При цьому, подаючи до суду позовну заяву, особа має довести наявність вищевказаних фактів, які надають право стягувати аліменти на повнолітню дочку, сина, що продовжують навчання.Встановивши, що повнолітні діти відповідача перебувають на повному речовому, продовольчому та фінансовому забезпеченні за рахунок державного бюджету Міністерства оборони України, ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не врахували, що позивачі не довели існування всіх юридичних фактів, які у своїй сукупності надають право стягувати аліменти на підставі статті 199 СК України, що є їх процесуальним обов`язком, не надали будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у них потреби в матеріальній допомозі саме у зв`язку з навчанням (понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників тощо).
Таким чином, не надання будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у повнолітньої дитини потреби в матеріальній допомозі саме у зв`язку з навчанням (понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників тощо) може стати підставою для відмови у задоволенні позовної заяви про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання після досягнення повноліття.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.
3. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 року у справі № 326/1576/18 (провадження № 61-48927св18) щодо юрисдикції адміністративних судів у справах щодо оскарження постанов державного виконавця про накладення штрафу у виконавчих провадженнях щодо стягнення аліментів
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
З урахуванням наведеного, правовідносини, які виникли між сторонами у справі щодо оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу, що становить 50 % заборгованості зі сплати аліментів, є адміністративно-правовими, у зв`язку з чим справа у цій частині підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.
4. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі № 463/2991/18 (провадження № 61-9709св19) щодо визначення місця проживання дитини
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Відсутність у позивача судимості, психіатричних патологій та наркологічних захворювань, наявність житла і постійного доходу у вигляді соціальної допомоги як особі з обмеженими можливостями, не є однозначною підставою для задоволення позову щодо визначення місця проживання дитини з батьком за його місцем проживання та стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитись за посиланням.
5. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 01.06.2020 року у справі № 345/2844/16-ц (провадження № 61-48099св18) щодо вирішення питання про місце проживання дитини у разі її незаконного утримання на території України
У випадку незаконного утримання дитини на території України одним із батьків та якщо рішення щодо повернення дитини до попереднього місця проживання за кордоном не виконано, то відсутні правові підстави щодо визначення місця проживання дитини в Україні і це питання може бути предметом судового розгляду лише після повернення дитини до держави постійного проживання.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитись за посиланням.