Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
13.10.2020

Щотижневий аналіз судової практики з сімейного права

У межах співпраці Вищої школи адвокатури НААУ та Комітету з сімейного права НААУ публікуємо щотижневий аналіз судової практики з сімейного права. Матеріал підготувала Ірина Попіка, адвокат, член Комітету з сімейного права НААУ 1. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 14.04.2020 року у справі № 564/1128/18 (провадження № 61-3103св19) стосовно підстав для відмови в задоволенні […]

У межах співпраці Вищої школи адвокатури НААУ та Комітету з сімейного права НААУ публікуємо щотижневий аналіз судової практики з сімейного права. Матеріал підготувала Ірина Попіка, адвокат, член Комітету з сімейного права НААУ

1. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 14.04.2020 року у справі № 564/1128/18 (провадження № 61-3103св19) стосовно підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Встановивши, що позивачем не надано належних і допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків без поважних причин, не встановлено винної поведінки останнього щодо ухилення від виховання сина і свідомого нехтування ним своїми обов`язками, враховуючи бажання відповідача відновити спілкування з доньками, розуміння своєї вини в ухиленні в певний проміжок часу від виховання та розвитку дітей, бажання та намагання змінити свою поведінку та необхідність виключно в інтересах дітей надати можливість батькові та донькам налагодити їх родинні стосунки, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині позбавлення відповідача батьківських прав.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.

2. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 24.04.2020 року у справі № 489/1565/17 (провадження № 61-3572св19) стосовно обмеження права особи, яка записана батьком дитини, на оспорювання свого батьківства

Порядок та підстави оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини визначені статтею 136 СК України. Відповідно до частини п`ятої статті 136 СК України не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу. Отже, законодавець обмежив право особи, яка записана батьком дитини, на оспорювання свого батьківства, зокрема, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.

3.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 року у справі № 138/2103/18 (провадження № 61-3099св20) стосовно необхідності заслуховування думки дитини при вирішенні питань, що стосуються її життя, в тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав

При вирішенні спору щодо дитини судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Дитина є суб`єктом права і, незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав.

Одним з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

У статті 12 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

01 квітня 2007 для України набула чинності Європейська конвенція про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року. Положеннями статті 3 Європейської конвенції передбачено права дитини бути проінформованим та висловити свою думку під час розгляду справи (судового розгляду). Статтею 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей передбачено порядок прийняття рішення судовими органами під час розгляду справи, що стосується дитини.

Згідно зі статтею 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.

4.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 року у справі № 320/10858/18 (провадження № 61-5615св20) стосовно обставин, що мають істотне значення при вирішенні спору про місце проживання дитини

Відповідно до статті 161 СК України під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.

5. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 16.09.2020 року у справі № 303/2609/17 (провадження № 61-19140св19) стосовно застосування позовної давності щодо вимоги про визнання батьківства в порядку статті 128 СК України

Законодавець у частині першій статті 20 СК України закріпив вичерпний перелік статей Сімейного кодексу України і відповідно вимог, що випливають із сімейних відносин, до яких застосовується позовна давність. До цього переліку належить у відповідності до частини другої статті 129 СК України вимога про визнання батьківства особою, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком. Тому положення частини другої статті 129 СК України, яке є спеціальним, не може бути поширене на положення про визнання батьківства, передбачені у статті 128 СК України.

Крім того, законодавець у частині другій статті 20 СК України передбачив субсидіарне застосування положень ЦК України, які стосуються позовної давності, до сімейних відносин у випадках, передбачених частиною першої статті 20 СК України.

Тому у випадках передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 СК України мають застосовуватися правові приписи, закріплені в частині третій статті 267 ЦК України. Тобто, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2017 року у справі № 6-617цс17. До вимоги про визнання батьківства в порядку статті 128 СК України строк позовної давності не застосовується.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.