Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
07.10.2020

Щотижневий аналіз судової практики з сімейного права

У межах співпраці Вищої школи адвокатури НААУ та Комітету з сімейного права НААУ публікуємо щотижневий аналіз судової практики з сімейного права.  Матеріал підготувала Бобак Оксана, адвокат, член Комітету з сімейного права НААУ. 1. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 року у справі № 671/922/18 (провадження № 61-22545св19) щодо грошової компенсації вартості майна, відчудженого […]

У межах співпраці Вищої школи адвокатури НААУ та Комітету з сімейного права НААУ публікуємо щотижневий аналіз судової практики з сімейного права.  Матеріал підготувала Бобак Оксана, адвокат, член Комітету з сімейного права НААУ.

1. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 року у справі № 671/922/18 (провадження № 61-22545св19) щодо грошової компенсації вартості майна, відчудженого одним із подружжя при розгляді справи про поділ спільного сумісного майна подружжя

Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.
Якщо під час вирішення спору про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Отже, на підставі належно оцінених доказів, поданих сторонами, Верховний суд зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спірний автомобіль був спільною сумісною власністю подружжя, проте відповідач здійснив його продаж іншій особі в період фактичного припинення шлюбних відносин без згоди позивача, як другого з подружжя, у зв`язку із чим на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація вартості 1/2 частини спірного транспортного засобу, у сумі, вказаній в позовній заяві.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.

2. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі № 607/16852/15-ц (провадження № 61-43417св18) щодо наслідків неотримання згоди іншого з подружжя при відчуженні майна, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя

За вимогами частин 1, 2 ст.369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до ч.4 ст. 369 ЦК України, правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

У постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа, контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, посилаючись на те, що такі висновки суперечать принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток.

Отже, відсутність згоди одного із співвласників подружжя на розпорядження майном, відчуженим за правочином, який виходить за межі дрібного побутового, є підставою визнання цього правочину недійсним. Визначення «дрібний побутовий правочин» має оціночний характер, не має установлених меж грошового виразу (вартості), а тому має для різних видів діяльності, речей і майнового стану учасників цивільних правовідносин, різні межі вартості. Враховуючи те, що предметом спору є легковий автомобіль «Hyundai Accent», 2012 року випуску, колегія суддів дійшла висновку, що правочин щодо відчуження вказаного автомобіля виходить за межі дрібного побутового, тому потребував згоди позивача як другого із співвласників.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.

3. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 року у справі № 757/19701/15-ц (провадження № 61-13185св18) щодо принципу визначення вартості майна, що підлягає поділу

Вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. (пункти 22, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»). У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим – неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.

4. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 30.06.2020 року у справі № 495/2522/16-ц (провадження № 61-40793 св 18) щодо поділу неподільних речей

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (зокрема, неподільної речі), суд має застосовувати положення частини 4, 5 статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може відбуватися з підстав, передбачених статтею 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
Якщо жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їхніх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно в їхній спільній частковій власності.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.

5. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 30.04.2020 року у справі № 283/1309/17 (провадження № 51-6197 км 18) щодо поняття злісного ухилення від сплати аліментів

З об`єктивної сторони, злочин передбачений ч.1 ст.164 КК України, може бути вчинений у формі злісного ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів). Під злісним ухиленням від сплати коштів на утримання дітей (аліментів) слід розуміти будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця, приватного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за три місяці відповідних платежів.

При цьому діяння можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку.

Про злісний характер ухилення від сплати аліментів також можуть свідчити: тривалість ухилення (приміткою до ст. 164 КК України передбачено, виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за три місяці відповідних платежів), продовження ухилення після попередження про необхідність виконання свого обов`язку та можливість кримінальної відповідальності з боку державного виконавця, неодноразове звернення потерпілого чи інших осіб до винної особи з цього приводу тощо.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.