У межах співпраці Вищої школи адвокатури НААУ та Комітету з аграрного та земельного права НААУ підготовлено щотижневий аналіз судової практики. Відтак, сьогодні розглянемо 5 правових позицій Верховного Суду. Матеріал підготував Дмитро Навроцький, адвокат, керуючий партнер Адвокатського об’єднання “Sensum”, член Комітету з аграрного та земельного права НААУ.
1. Правовий висновок в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.09.2020 року по справі №291/1009/18 про розірвання договору оренди землі та витребування земельної ділянки
Верховний Суд обґрунтовував необхідність передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду тим, що колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що перехід прав і обов`язків щодо права оренди на земельну ділянку за розподільчим балансом від юридичної особи-орендаря до нової юридичної особи, що утворилася унаслідок виділу є реорганізацією юридичної особи-орендаря, що узгоджується з положеннями частини четвертої статті 32 Закону України «Про оренду землі», а тому не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.
Колегія суддів, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду,вважала, що вищевказане свідчить про існування різного підходу до розуміння та тлумачення спірних правовідносин.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду прийняв рішення про відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.03.2020 року у справі 291/1478/18, оскільки виділ не є реорганізацією юридичної особи.
Детальніше ознайомитися з постановою можна за посиланням.
2. Правовий висновок в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року по справі №910/32643/15 про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна (земельної ділянки)
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність зазначених Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду підстав для передачі цієї справи на її розгляд, обґрунтовуючи своє рішення наступним.
В ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не викладено правову проблему, яку містить ця справа саме у правозастосуванні, не обґрунтовано, в чому вбачається складність застосування відповідних положень законодавства у зазначеній правовій ситуації, невизначеність поставлених судом правових питань на нормативному рівні, неможливість подолання проблеми існуючими процесуальними механізмами.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З огляду на зміст судових рішень Верховного Суду, на які посилається Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, правовідносини у цих справах не є подібними до даної справи, враховуючи предмет і підстави позовів, характер спірних правовідносин, а також правові висновки, викладені у цих рішеннях, які не є релевантними щодо спірних правовідносин у цій справі.
Детальніше ознайомитися з ухвалою можна за посиланням.
3. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 28.09.2020 року по справі №924/768/18 про витребування земельних ділянок з незаконного володіння
Дійшовши висновку, що нереагування позивачем на допущені відповідачем порушення вимог чинного законодавства, зокрема, не звернення до суду з відповідним позовом, є не здійсненням владних повноважень, суд апеляційної інстанції не врахував, що бездіяльність позивача не можна вважати встановленою за умов недослідження та невстановлення відсутності будь-яких звернень прокурора до позивача до подання позову з метою надання останньому можливості відреагувати протягом розумного строку на стверджуване прокурором порушення інтересів держави.
Водночас, як вірно встановив суд апеляційної інстанції, в матеріалах справи наявні листи прокурора, адресовані позивачу, якими прокурор повідомив відповідний орган про намір здійснювати представництво прокурором інтересів держави в особі позивача шляхом подання позовів про витребування із незаконного володіння відповідача земельних ділянок, в тому числі тих, які є предметом розгляду у цій справі.
Проте, судом не досліджувалося питання дотримання прокурором розумності строку для звернення до суду з даним позовом після того, як позивачу стало відомо про можливе порушення інтересів держави з урахуванням предмету та підстав заявлених позовних вимог до відповідача. Суд апеляційної інстанції, досліджуючи питання наявності підстав представництва прокурора у цій справі, помилково не звернув уваги на наведене, тому допустив порушенням норм процесуального законодавства, у зв`язку з чим, доводи скаржника, наведені у пункті 15 цієї Постанови визнаються обґрунтованими.
При цьому, слід враховувати, що відмова в позові, поданому прокурором за наявності компетентного органу, через те, що прокурор не підтвердив підстав для представництва, означатиме неможливість повторного звернення як прокурора, так і самого органу, як позивача в інтересах держави.
Якщо суд встановить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів Держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати, і в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).
Детальніше ознайомитися з постановою можна за посиланням.
4. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 28.09.2020 року по справі № 272/440/18 про визнання недійсним договору оренди землі, визнання поновленим договору оренди землі, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання укладеною додаткової угоди
Переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.
Установивши, що сторони за договором менше ніж за тридцять днів до закінчення строку дії договору оренди не досягли згоди щодо умов договору оренди на новий строк, орендарем не надано договору з умовами, які б були погоджені орендодавцем, а також те, що власник земельної ділянки-орендодавець у своєму листі вказував на відсутність наміру продовжувати договірні відносини з оренди землі, що беззаперечно свідчить про відсутність його волевиявлення на поновлення договору оренди землі від 15 червня 2007 року на певних умовах, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що переважне право позивача не порушено й не підлягає відновленню в обраний ним спосіб.
Детальніше ознайомитися з постановою можна за посиланням.
5. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 29.09.2020 року по справі № 822/3589/17 про визнання протиправним та скасування рішення міської ради в частині відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі її у власність для ведення садівництва та зобов`язання повторно винести на розгляд міської ради питання щодо надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва із земель комунальної власності
Основою землеустрою в Україні є дані Державного земельного кадастру до якого вносяться відомості про всі без виключення землі. Ведення Державного земельного кадастру відповідно до пункту 4 наведеного Положення здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр.
Відтак, графічні матеріали, що подаються громадянами для безоплатного отримання у власність земельних ділянок, мають ґрунтуватись на даних Державного земельного кадастру. Від перевірки цих підстав залежить рішення органу, що уповноважений розпоряджатись земельною ділянкою про надання чи відмову в надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Верховний Суд погоджується, що вимагаючи зазначити координати земельної ділянки до визначення її кадастрового номеру, відповідач діяв протиправно, оскільки координати земельної ділянки є складовою проекту землеустрою та не можуть бути самостійно визначені заявником до виготовлення проекту та присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру. Тому незазначення координат земельної ділянки не може слугувати підставою для відмови у наданні дозволу на розробленням проекту землеустрою щодо цієї ділянки.
Детальніше ознайомитися з постановою можна за посиланням.