Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
31.08.2020

Щотижневий аналіз судової практики

У межах співпраці Вищої школи адвокатури НААУ та Комітету з аграрного та земельного права НААУ підготовлено щотижневий аналіз судової практики. Відтак, сьогодні розглянемо 4 правові позиції Верховного Суду. Матеріал підготував Дмитро Навроцький, адвокат, керуючий партнер Адвокатського об’єднання “Sensum”, член Комітету з аграрного та земельного права НААУ. 1. Правовий висновок у Постанові Верховного Суду від 19.08.2020 […]

У межах співпраці Вищої школи адвокатури НААУ та Комітету з аграрного та земельного права НААУ підготовлено щотижневий аналіз судової практики. Відтак, сьогодні розглянемо 4 правові позиції Верховного Суду. Матеріал підготував Дмитро Навроцький, адвокат, керуючий партнер Адвокатського об’єднання “Sensum”, член Комітету з аграрного та земельного права НААУ.

1. Правовий висновок у Постанові Верховного Суду від 19.08.2020 року по справі № 904/284/19 щодо визнання незаконним і скасування рішення сільської ради про припинення права постійного землекористування

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення (створення) фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа – суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.
Отже, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа – голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

Підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення відповідача, так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина – засновника СФГ відсутня.

Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства. Таким чином, одержання громадянином – засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

У разі смерті громадянина – засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Вищенаведений механізм переходу до фермерського господарства права користування землею застосовується виключно щодо земельної ділянки, з якою безпосередньо пов`язане створення фермерського господарства та його державна реєстрація як юридичної особи. Тільки у цьому випадку з дня державної реєстрації фермерського господарства воно набуває права та обов`язки землекористувача земельної ділянки, наданої її засновнику у користування і відповідне право землекористування ФГ не припиняється зі смертю засновника.

2. Правовий висновок у Постанові Верховного Суду від 18.08.2020 року по справі № 914/1844/18 про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки

Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення на підставі того, що матеріали справи не містять доказів того, що компетентні органи не можуть чи не бажають здійснювати захист інтересів держави та звертатися до суду з відповідним позовом, а сама по собі обставина незвернення з позовом, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неможливість виконання позивачами функцій із захисту інтересів держави, листи якими прокурор повідомив відповідні органи про звернення до суду від їх імені не свідчать про дотримання абз. 3 ч. 4 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру».

3. Правовий висновок у Постанові Верховного Суду від 19.08.2020 року по справі № 287/587/16-ц щодо визнання недійсним наказу, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та зобов`язання її повернути

Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення на підставі того, що покладення на громадянина, зацікавленого у приватизації земельної ділянки, обов`язку проведення агрохімічної паспортизації земельної ділянки, суперечить положенням ЗУ «Про землеустрій».

Агрохімічний паспорт земельної ділянки є результатом агрохімічної паспортизації всіх земель сільськогосподарського призначення, яка проводиться з метою державного контролю за зміною показників родючості, забруднення ґрунтів токсичними речовинами і радіонуклідами, раціонального використання земель сільськогосподарського призначення.
Отже, агрохімічний паспорт не належить до переліку документів, які подаються в обов`язковому порядку при відведенні земельних ділянок у власність.

4. Правовий висновок у Постанові Верховного Суду від 20.08.2020 року по справі № 915/2505/19 про визнання незаконними та скасування рішень селищної ради, визнання недійсними договорів оренди землі, скасування запису про реєстрацію права власності та повернення земельних ділянок

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.