Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
25.08.2020

Щотижневий аналіз судової практики

У межах співпраці Вищої школи адвокатури НААУ та Комітету з аграрного та земельного права НААУ підготовлено щотижневий аналіз судової практики. Відтак, сьогодні розглянемо 4 правові позиції Верховного Суду. Матеріал підготував Дмитро Навроцький, адвокат, член Комітету з аграрного та земельного права НААУ. 1. Правовий висновок у Постанові Верховного Суду від 16.06.2020 року по справі № 145/2047/16-ц […]

У межах співпраці Вищої школи адвокатури НААУ та Комітету з аграрного та земельного права НААУ підготовлено щотижневий аналіз судової практики. Відтак, сьогодні розглянемо 4 правові позиції Верховного Суду. Матеріал підготував Дмитро Навроцький, адвокат, член Комітету з аграрного та земельного права НААУ.

1. Правовий висновок у Постанові Верховного Суду від 16.06.2020 року по справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) щодо визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними

Велика Палата Верховного Суду змінила підхід до визнання договору оренди землі недійсним з підстав того, що орендодавець не підписував договір.

Якщо раніше потрібно було подавати позов про визнання недійсним договору чи про скасування державної реєстрації, то зараз ВП ВС вказує, що в цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач к власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити протягом усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок. В ході цього позову суд констатує неукладеність договору. При цьому окремо заявляти вимогу про неукладеність договору не потрібно.

2. Правовий висновок у Постанові Верховного Суду від 12.08.2020 року по справі № 441/343/16-ц (провадження № 61-40181св18) щодо скасування рішень сільської ради про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та про затвердження детального планування території земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд

Набуття особами права власності або користування на земельну ділянку відбувається поетапно – починаючи з отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, який оформлюється відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу державної влади, погодження та затвердження такого проекту землеустрою та завершується рішенням про передачу земельної ділянки у власність або користування.

При цьому отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність (користування). Відтак – правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб.
При прийнятті рішення про затвердження детального планування території земельної ділянки та/або надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орган місцевого самоврядування виконує дозвільну функцію, що притаманна органу державної влади у публічно-правових відносинах.

Тому спір як щодо рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, так і щодо оскарження дій суб`єкта владних повноважень про надання чи відмову в наданні такого дозволу є публічно-правовим. Якщо ж особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність або користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управлінської діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речове право на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

3. Правовий висновок у Постанові Верховного Суду від 12.08.2020 року по справі № 367/2641/15-ц (провадження № 61-142св18) щодо визнання незаконними рішень та їх скасування, визнання недійсними державних актів та скасування їх державної реєстрації

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

4. Правовий висновок у Постанові Верховного Суду від 12.08.2020 року по справі № 369/4286/16-й (провадження № 61-10376св18) щодо визнання недійсними наказів ГУ Держземагенства у Київській області про надання дозволу власнику земельної ділянки на розроблення та затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства

Перший заступник прокурора Київської області просив витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ряд земельних ділянок. Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у даній Постанові, встановлена законом процедура отримання згоди власника та землекористувача на вилучення або відчуження земельної ділянки державної або комунальної власності, наданої їм у постійне користування підприємству, є обов`язковою.

Суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що земельна ділянка №1 частково накладається на земельну ділянку №2, яка перебуває у постійному користуванні.  За таких обставин, встановивши, що припинення права постійного користування земельною ділянкою №2 внаслідок її передачі власнику земельної ділянки №1, відбулося з порушеннями вимог чинного законодавства, а саме – без згоди її землекористувача, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними наказів ГУ Держземагенства у Київській області про надання дозволу власнику земельної ділянки №1 на розроблення та затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.