Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
25.10.2022

Щось змінилося у позиції ВС щодо порядку поділу кредитних зобов’язань (кредитний договір укладено дружиною в період шлюбу)?

Матеріал підготувала Ольга Сєришева – адвокат, член Ради Комітету з сімейного права НААУ.

Відповідь: Основний підхід, яким керуються під час поділу майна подружжя в судовому порядку – боргові зобов’язання, що виникли за договором, укладеним в інтересах сім’ї, повинні ураховуватися при поділі майна подружжя.

Відповідна позиція знайшла своє відображення ще в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 27.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя». Так, в п. 24 Постанови, вказано, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї.

У сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов’язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об’єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (Постанова від 11.04.2019 № 339/116/16-ц Верховний Суд. Касаційний цивільний суд).

Відповідна позиція, наприклад, прослідковується в Постанові КЦС ВС від 19.05.2021 у справі № 641/9402/13-ц, в якій, крім іншого, вказано: «доказів того, що отримані грошові кошти були витрачені не в інтересах сім’ї, не надано та не підтверджено це відповідними доказами».

Отже, судовою практикою викристалізовано критерії, які застосовуються для визначення належності коштів, отриманих за договором одним з подружжя, спільною сумісною власністю:

1)чи укладено договір під час шлюбу;

2) чи укладено договір в інтересах сім’ї, а не у власних, не пов’язаних із сім’єю інтересах одного з подружжя;

3) чи використано одержане за договором в інтересах сім’ї не у власних, не пов’язаних із сім’єю інтересах одного з подружжя.

Так, придбання майна, хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам собою факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя (постанова Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18).

Ч. 4 статті 65 СК України встановлено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

У Постанові від 07.10.2020 року у справі № 752/7501/18, Верховний Суд вказав, тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Відповідна позиція закріплена, зокрема, і в Постанові КЦС ВС від 24.05.2022 у справі № 333/911/20.

До речі, якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована (відповідна позиція міститься в Постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року в справі № 646/7463/16-ц).

У постанові КЦС ВС від 5 жовтня 2021 року у справі № 755/16464/20, зазначено, що «внаслідок придбання подружжям квартири у кредит, боргові зобов’язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той з подружжя, який підписав договір».

Кредитний договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї – солідарна відповідальність подружжя за кредитними зобов’язаннями.

Показовою в цьому контексті є постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц, відповідно до якої «правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого встановлені законом, передбачає нероздільність зобов’язань подружжя, що за своїм змістом свідчить про солідарний характер таких зобов’язань, незважаючи на відсутність в законі вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов’язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім’ї».

Напрацьовані підходи прослідковуються в наступних постановах Верховного Суду.

Так, в постанові ВС від 19.05.2022 року у справі № 203/284/17, висвітлена наступна позиція: «якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то цивільні права та обов’язки за цим договором виникають в обох із подружжя, а тому якщо боргові зобов’язання підтверджуються наявними у справі доказами, вони повинні враховуватися при поділі майна подружжя. Умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об’єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору – інтереси сім’ї, а не власні, не пов’язані із сім’єю інтереси одного з подружжя».

«Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує, поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними» (Постанова ВС від 12.05.2022 року у справі № 727/11406/17).

Постанові ВС від 14.06.2022 у справі № 2011/13610/12, зазначено, «оскільки використано кредит в інтересах сім’ї, дружина позичальника несе солідарну відповідальність за неповернення боргу відповідно до частини четвертої статті 65 СК України».

У подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержане за рахунок них майно, внаслідок укладення кредитних договорів, також виникає зобов’язання в інтересах сім’ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники. До такого висновку дійшов КЦС ВС у постанові від 02.06.2022 у справі № 640/1846/19

01.09.2022 року Верховним судом розглянуто справу № 295/9244/17, в рамках якої особа звернулася, зокрема, з вимогою про визнання боргу колишнього подружжя спільним зобов’язанням та стягнення коштів в порядку регресу.

В частині щодо розподілу боргових зобов’язань подружжя ВС вказав, «виходячи зі змісту статей 60, 65 СК України, при поділі майна подружжя враховуються також борги подружжя за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то цивільні права та обов’язки за цим договором виникають в обох із подружжя, а тому якщо боргові зобов’язання підтверджуються наявними у справі доказами, такі боргові зобов’язання повинні ураховуватися при поділі майна подружжя.

Виконання кредитних зобов’язань, які виникли у обох з подружжя, за рахунок особистих коштів одного з них (у тому числі і частково) може бути підставою для вимог до іншого подружжя, в тому числі і за правилами статті 544 ЦК України (право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці).

Зазначена компенсація може бути стягнута лише у разі погашення за особисті кошти кредитної заборгованості.

Встановивши, що кошти за укладеним під час шлюбу договором кредиту сторони витратили в інтересах сім’ї, а саме на придбання квартири, та взявши до уваги те, що заборгованість за кредитним договором під час перебування сторін у шлюбі погашалася щомісячно, доказів сплати на користь банку позичальником виключно особистих коштів у період перебування сторін у шлюбі не надано, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 половини суми коштів, сплачених останнім за кредитним договором після розірвання шлюбу».

Подібна позиція прослідковується і в Постанові ВС від 20.06.2022 у справі № 756/10472/15-ц «Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, врахувавши, що кошти за кредитним договором були повернуті у період шлюбу сторін у справі, а докази того, що позивач платив кредит коштами, які за своєю природою, є його особистими коштами, а не спільним майном подружжя, відсутні, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов’язку відшкодувати позивачу половину коштів, сплачених на виконання зобов’язань за вищенаведеним правочином».

Таким чином, суди під час розгляду справ цієї категорії притримуються презумпції спільної сумісної власності майна подружжя, зокрема, і в частині поділу зобов’язань за кредитними договорами. Аналіз судової практики дозволяє зробити висновок, що у випадку укладання одним із подружжя кредитного договору та витрачання за ним коштів в інтересах сім’ї (що презюмується), виконання цього кредитного зобов’язання покладається на обох з подружжя та має солідарний характер. В свою чергу, якщо кредит був отриманий одним з подружжя та кошти за ним витрачені у власних, не пов’язаних з інтересами сім’ї, цілях, таке кредитне зобов’язання не підлягає поділу. Однак, тягар доведення, в цьому випадку, покладається на особу, що спростовує «спільність» такого зобов’язання.