Щодо зміни судових рішень у частині розміру відшкодування моральної шкоди, завданої під час тримання під вартою, із збільшенням компенсації з 70 000 грн до 200 000 грн
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2026 року у справі № 522/11585/21
Короткий зміст позовних вимог:
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Державної установи«Одеський слідчий ізолятор», Головного управлінняДержавної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування завданої моральної шкоди.
На обґрунтування позову посилався на те, що 21 квітня 2008 року він був затриманий співробітниками карного розшуку ОМУ УМВС України в Одеській області за підозрою у вчиненні злочину, після чого був доставлений до ізолятора тимчасового тримання (ІТТ) №1 у м. Одесі, який є структурним підрозділом Головного управління Національної поліції в Одеській області, де йому було пред`явлено обвинувачення.
22 квітня 2008 року, одразу після прибуття до ІТТ ОСОБА_1 зроблено флюорографію для підтвердження відсутності патологій легень та серця.
Також 22 квітня 2008 року йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Водночас, після обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 не був доставлений до слідчого ізолятора та до 05 травня 2008 року (майже 15 діб) безпідставно утримувався в ІТТ, де були відсутні нормальні санітарно-побутові умови, оскільки він утримувався разом з іншими особами, які мали різні інфекційні захворювання. Хоча, як зауважував позивач, хворі особи і ті, які не пройшли обов`язкове обстеження, не можуть утримуватись разом із здоровими.
З урахуванням вищезазначеного вважав, що його утримання відбувалось в умовах, несумісних з нормальними життєвими, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) вважається катуванням.
Відтак, перевищення строків тримання в ІТТ, тримання здорових осіб разом із особами, які мали захворювання, на думку позивача, призвело до того, що саме там він захворів на туберкульоз легень, яким він страждає тепер усе життя.
Зауважував, що вищезгаданий діагноз був поставлений йому лише 03 червня 2008 року вже у слідчому ізоляторі (далі - СІЗО).
Водночас, за час перебування в медичній частині СІЗО позивачеві не було надано належної медичної допомоги у лікуванні туберкульозу легень, в результаті чого хвороба прогресувала, а стан його здоров`я сильно погіршувався.
У СІЗО він не отримував належного лікування, оскільки під час виписки було встановлено пошкодження однієї легені. Водночас, після звільнення, перебуваючи під підпискою про невиїзд, позивач самостійно пройшов обстеження у туберкульозному диспансері, за результатами якого встановлено, що захворювання є більш складним та наявне пошкодження обох легень, у зв`язку із чим позивачеві було встановлено ІІ групу інвалідності.
Зауважував, що з моменту затримання (21 квітня 2008 року) і по 05 травня 2008 року він, загалом, утримувався 44 доби в ІТТ.
З 05 травня 2008 року по 20 травня 2008 року перебував у спільній карантинній камері ще більше ніж з 20 особами. З 25 травня 2008 року по 03 червня 2008 року перебував у загальній камері СІЗО поки 03 червня 2008 року не був госпіталізований до медичної частини із високою температурою. Вважає, що саме у вищезазначений період він тяжко захворів.
Відтак, через неправомірні дії відповідачів із дня затримання (22 квітня 2008 року), по день звільнення під підписку про невиїзд (22 квітня 2009 року), він перебував в умовах, несумісних із життям, отримував неналежне лікування, у зв`язку із чим зазнав моральних страждань.
З урахуванням вищезазначеного ОСОБА_1 просив суд:
- встановити та визнати порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що відбулися у ДУ «Одеський слідчий ізолятор» стосовно нього у період із 22 квітня 2008 року по 22 квітня 2009 року;
- призначити йому справедливу сатисфакцію у розмірі 3 000 000,00 грн.
- стягнути за рахунок коштів державного бюджету України з Державної казначейської служби на його користь моральну шкоду у розмірі 3 000 000,00 грн.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій:
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 10 липня 2025 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 70 000,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги частково, районний суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що набуття позивачем захворювання на туберкульоз хоча й спричинило негативні емоції, однак не досягло такого рівня, який свідчить про моральні страждання у вигляді катування чи тортур, оцінені позивачем у 3 000 000,00 грн.
З огляду на характер і ступінь страждань позивача, а також зміни, що відбулися у його житті, суд дійшов висновку, що справедливим і обґрунтованим є відшкодування моральної шкоди у розмірі 70 000,00 грн.
Водночас судами при вирішені спору зауважено, що ОСОБА_1 потрапив до ІТТ та СІЗО внаслідок власних винних дій (вчинення злочину).
Короткий зміст вимог касаційної скарги:
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Підставою касаційного оскарження вказує неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі № 522/2493/18, від 08 червня 2022 року в справі № 2-591/11(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також, підставою касаційного оскарження заявник вказує порушення норм процесуального права, а саме: недослідження зібраних в справі доказів, безпідставне відхилення клопотання про долучення доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
На переконання ОСОБА_1 ,суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин аналогію права при розрахунку розміру моральної шкоди, яка підлягала до стягнення.
Відтак, звертаючись до суду, позивач просив застосувати до спірних правовідносин, за аналогією закону, формулу, що передбачена частиною третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», згідно якої встановлено, що: «відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом», посилаючись на те що туберкульоз легень ОСОБА_1 отримав під час незаконного знаходження під вартою, а лікування та негативі наслідки від вказаної хвороби тривають на час вирішення справи у судовому порядку.
Враховуючи, що цивільна справа була розглянута Приморським районним судом м. Одеси лише 15 жовтня 2024 року, то, на переконання заявника, при розрахунку мінімального розміру моральної шкоди, що гарантована вищевказаним законом, потрібно брати за основу мінімальну заробітну плату, яка відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01 квітня 2024 року встановлена у розмірі 8 000,00 грн.
Отже, на переконання ОСОБА_1 , мінімальний розмір відшкодування завданої моральної шкоди становить 1 222 131,80 грн, враховуючи, що він перебував під слідством і судом 12 років 8 місяців і 23 дні.
Більше того зауважує, що судами попередніх інстанцій помилково не було враховано, що він знаходився під вартою внаслідок незаконного обвинувачення у скоєні тяжкого злочину, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України, обвинувачення у вчиненні якого постановою прокуратури м. Одеси від 11 березня 2014 року було виключено з обвинувачення за реабілітуючих підстав, а санкція частини третьої статті 358 КК України, за якою його було визнано винним, не передбачає обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що прямо свідчить про незаконне знаходження під вартою. Таким чином, на переконання заявника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Позиція Верховного Суду:
Спірні правовідносини у справі, яка є предметом касаційного перегляду, виникли з приводу відшкодування позивачеві моральної шкоди, завданої порушенням його стану здоров`я під час перебування під вартою.
Відтак, як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом спору у справі, яка переглядається у касаційному порядку, фактично є відшкодування завданої позивачеві моральної шкоди як особі, яка отримала ушкодження здоров`я при утриманні під вартою.
Підставу позову, своєю чергою, складають неправомірні дії та бездіяльність відповідачів, які отримали свій прояв у триманні позивача із хворими, тримання в ІТТ понад строк, надання неналежного лікування, тримання в умовах несумісних з нормальними, що завдало особі моральної шкоди у вигляді ушкодження здоров`я (набуття тяжкого захворювання туберкульоз легень), що також спричинило потерпілому душевних страждань, пов`язаних з необхідністю проходити довічне лікування, неможливість працювати, змінило уклад усього життя та полягають у причинному зв`язку між неправомірними діями чи бездіяльністю і шкодою.
Таким чином, врахувавши предмет та підстави позову, а також врахувавши, що вироком Суворовського районного суду міста Одеси від 25 травня 2020 року позивача було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 358 КК України із призначенням покарання у вигляді штрафу, а також врахувавши звільнення позивача від покарання, у зв`язку із закінченням строків давності, тобто із нереабілітуючих обставин, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не застосували до спірних правовідносин положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Щодо посилань заявника на порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відтак, з урахуванням установлених у справі обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки, зокрема, апеляційного суду про те, що перебування позивача в ІТТ та СІЗО сприймалося ним вкрай негативно, мало психологічно деструктивний характер та призвело до негативних змін у структурі його особистості, зокрема в емоційній сфері, психофізіологічному стані та повсякденній діяльності, створило перешкоди для реалізації нормальної життєдіяльності, порушило соціальне функціонування та життєві плани.
Разом з тим, хоча такі обставини викликають у позивача негативні емоції, вони не досягають рівня моральних страждань, що можуть бути кваліфіковані як катування чи тортури.
Більше того, суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували, що позивач потрапив до ІТТ та СІЗО внаслідок власних винних дій (вчинення кримінального правопорушення).
Відтак доводи касаційної скарги щодо неправильного обчислення мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, визначеного Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.
Колегія суддів також зауважує, що матеріали справи не містять доказів звернення заявника до уповноважених органів зі скаргами на неналежні умови тримання під вартою чи ненадання йому належної медичної допомоги. Відтак оцінка умов утримання позивача ґрунтується виключно на його власних твердженнях.
Також колегія суддів відхиляє як несумісні доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18 та від 08 червня 2022 року в справі № 2-591/11з огляду на таке.
Відтак суди попередніх інстанцій при вирішенні спору врахували, що ОСОБА_1 потрапив до ІТТ та СІЗО внаслідок власних винних дій (вчинення кримінального правопорушення). Водночас врахували, що саме по собі утримання в місцях позбавлення волі не свідчить про обов`язкове виникнення ушкодження здоров`я у вигляді захворювання на туберкульоз.
З урахуванням характеру страждань позивача та змін, що відбулися у його житті, суди дійшли висновку, що справедливим і обґрунтованим є відшкодування моральної шкоди у розмірі 70 000 грн.
Водночас колегія суддів не може погодитись із висновками судів попередніх інстанцій в частині визначеногорозміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню на користь позивача.
Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Висновок:
З огляду на вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що визначений судами попередніх інстанцій розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачеві у розмірі 70 000 грн не повною мірою відповідає вимогам розумності, справедливості та співмірності.
Беручи до уваги набуті позивачем ушкодження здоров`я та моральні страждання, зумовлені ушкодженням, які призвели до негативних змін у структурі його особистості, зокрема в емоційній сфері, психофізіологічному стані та повсякденній діяльності, створили додаткові перешкоди для реалізації його життєдіяльності, порушили соціальне функціонування та життєві плани, а також з урахуванням того, що останні роки життя позивача пов`язані з лікуванням туберкульозу легень, колегія суддів дійшла висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 200 000 грн є достатньою сатисфакцією завданих позивачеві моральних страждань.
Водночас колегія суддів вкотре зауважує, що ОСОБА_1 потрапив до ІТТ та СІЗО внаслідок власних винних дій (вчинення кримінального правопорушення), а відтак вважає вищевказаний розмір відшкодування завданої моральної шкоди обґрунтованою компенсацією (справедливою сатисфакцією) за отримане ушкодження здоров`я, отримане під час перебування під дією запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Зазначене, на переконання колегії суддів, свідчить про часткову суперечність висновків судів попередніх інстанцій правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18, оскільки суди хоча і встановили причинно-наслідковий зв`язок між діями (бездіяльністю) відповідачів та негативними наслідками, проте визначили неспівмірний до ступеню ушкодження здоров`я позивача розмір відшкодування завданої моральної шкоди, що свідчить про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та зміни судових рішень в частині визначеного розміру відшкодування завданої моральної шкоди із 70 000 грн до 200 000 грн.
Ураховуючи, що у справі не вимагається збирання, додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, однак допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів вважає наявними підстави для часткового задоволення касаційної скарги та зміни оскаржуваних судових рішень у частині розміру відшкодування моральної шкоди з 70 000,00 грн до 200 000,00 грн.