Проблематика правильного застосування статті 117 КЗпП України у перехідний період після змін, внесених Законом від 01.07.2022 № 2352-ІХ, продовжує формувати одну з найбільш динамічних практик у трудових спорах. Особливої актуальності набувають питання, пов’язані з межами відповідальності роботодавця та визначенням періоду, за який може бути стягнутий середній заробіток за затримку остаточного розрахунку при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову від 12.11.2025 р. у справі № 306/2708/23, де розглянула питання стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в якій надала висновки та роз’яснила, як суди мають застосовувати оновлену редакцію статті 117 КЗпП України з огляду на принципи незворотності, пом’якшення відповідальності та безпосередньої дії закону.
Обставини справи.
Позивач звернувся до суду з позовом до Роботодавця, у якому просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове – про часткове задоволення позову. Стягнуто на користь Позивача суму в розмірі 605 625 грн (вказана сума зазначена з податками та обов'язковими платежами) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 29 524 грн судового збору. У решті позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Щодо принципу зворотної дії
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Особливість внесених Законом № 2352-ІХ змін полягають в тому, що попередня редакція статті 117 КЗпП України не містила обмеження стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку шестимісячним строком.
Тобто вказані вище зміни пом'якшують відповідальність роботодавця за неналежне виконання обов`язку з проведення повного розрахунку при звільненні працівника.
Разом з тим, у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-7/99 Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Висновки: пом'якшення відповідальності, передбаченої Законом № 2352-ІХ, не може застосовуватися до роботодавця – юридичної особи, відтак нова редакція статті 117 КЗпП України не може застосовуватись до правовідносин, що виникли і закінчилися до 19 липня 2022 року.
Щодо принципу безпосередньої дії
Конституційний Суд України у Рішенні від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 виснував, що «за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.
Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням».
Висновки: до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, проте не припинилися або припинилися після набрання ним чинності (триваючі правовідносини), з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями.
Тобто, якщо працівника звільнено з роботи 02 серпня 2021 року, проте повного розрахунку станом на день набрання чинності Законом № 2352-ІХ із ним не проведено, то суми, передбачені статтею 117 КЗпП України, йому слід нараховувати в такому порядку: з 03 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року без обмеження строку шістьма місяцями, оскільки попередня редакція наведеної норми не містила відповідних обмежень; з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (6 місяців, відлік яких починається з дня набрання Законом № 2352-ІХ чинності) або до дня остаточного розрахунку, якщо він здійснений раніше спливу наведених шести місяців.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: