Короткий зміст позовних вимог:
У січні 2014 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовну заяву мотивовано тим, що 20 червня 2008 року банк і ОСОБА_1 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 79 300 доларів США під 14,50% річних, строком до 20 червня 2028 року.
На забезпечення виконання умов кредитного договору, 20 червня 2008 року банк та ОСОБА_2 уклали договір поруки.
Крім того, виконання умов кредитного договору також забезпечено іпотекою на підставі договору іпотеки від 20 червня 2008 року, укладеного між банком та ОСОБА_1 , предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Посилаючись на невиконання позичальником умов кредитного договору, банк просив стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі 47 693,86 доларів США, що еквівалентно 381 218,03 грн, та 156 217,07 грн пені.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2019 року залучено до участі у розгляді справи ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» як правонаступника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».
ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уточнило позовні вимоги та просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 974 784,49 грн, з яких: 1 093 829,41 грн - тіло кредиту; 880 955,08 грн - проценти.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова у складі судді Курганникової О. А. від 19 вересня 2024 року у задоволенні позову
ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на задоволення вимог іпотекодержателя було звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу майна у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеки», а тому усі подальші вимоги кредитора щодо виконання основного зобов`язання є недійсними в силу вимог частини четвертої статті 36 цього Закону.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції:
Постановою Харківського апеляційного суду від 12 червня 2025 року рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2024 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором від 20 червня 2008 року № 282-04-И у розмірі 1 093 829,41 грн. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки продаж іпотечного майна відбувся не у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» (продаж іпотекодержателем іпотечного майна третій особі). Продаж іпотечного майна здійснено безпосередньо відповідачкою. Будь-якої вказівки на те, що договір купівлі-продажу укладено на підставі та в порядку статті 38 зазначеного Закону його зміст не містить. Крім того, відповідно до пункту 8.4.9 договору іпотеки іпотекодержатель має право у разі, якщо суми грошових коштів, виручених від реалізації предмету іпотеки, недостатньо для повного задоволення вимог іпотекодержателя, отримати повне задоволення вимог відповідно до чинного законодавства.
Отже, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недійсність вимог позивача у розумінні частини четвертої статті 36 Закону.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідачка у повному обсязі не виконала зобов`язання за кредитним договором, не повернула банку кредит у розмірі, передбаченому умовами договору, а тому з неї на користь фінансової компанії, як правонаступника банку, підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту. Суд відмовив у стягненні процентів, оскільки вони нараховані після закінчення строку дії кредитного договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги:
17 липня 2025 року від імені ОСОБА_1 - адвокат Мирось С. В.подав до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просив її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 09 квітня 2019 року в справі № 910/22971/17, від 11 лютого 2020 року в справі № 260/988/19, від 13 березня 2018 року в справі № 910/23346/16, від 03 серпня 2022 року в справі № 756/10266/15-ц, від 07 серпня 2023 року в справі № 638/9417/21, від 04 листопада 2020 року в справі № 904/684/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що уточнену позовну заяву від імені ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» у порядку самопредставництва подала особа, яка не уповноважена представляти цю юридичну особу, а тому суд помилково взяв її до уваги. Зазначає, що предмет іпотеки було реалізовано шляхом звернення стягнення відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку», а тому кредитор не має права звертатися до неї з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки такі зобов`язання є припиненими. Зазначає, що наданий позивачем розрахунок є необґрунтованим та таким, що спростовується висновком судово-економічної експертизи від 29 жовтня 2021 року, якому суд не дав належної оцінки.
Позиція Верховного Суду:
Установивши, що позичальник ОСОБА_1 належним чином не виконувала зобов`язання за кредитним договором від 20 червня 2008 року, унаслідок чого у неї станом на 30 травня 2018 року утворилась заборгованість за тілом кредиту у розмірі 1 093 829, 41 грн, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з неї зазначеної заборгованості.
Доводи касаційної скарги про те, що предмет іпотеки було реалізовано шляхом звернення стягнення відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку», а тому кредитор не має права звертатися до неї з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, помилкові, оскільки договір купівлі-продажу квартири від 30 січня 2013 року був укладений ОСОБА_1 як продавцем від власного імені. Будь-якої вказівки на те, що такий договір укладено на підставі та в порядку статті 38 зазначеного Закону умови договору не містять.
Отже, у суду відсутні підстави вважати про те, що іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотека третій особі відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку», відповідно й відсутні підстави для висновку про припинення зобов`язання за кредитним договором в силу вимог частини четвертої статті 36 цього Закону.
Крім того, суд апеляційної інстанції врахував, що у серпні 2013 року, вже після продажу квартири, ОСОБА_1 сплачувала банку проценти за користування кредитом, тобто усвідомлювала, що зобов`язання між сторонами не припинилися.
Також суд апеляційної інстанції правильно звернув увагу на пункт 8.4.9 договору іпотеки, відповідно до якого іпотекодержатель має право у разі, якщо суми грошових коштів, виручених від реалізації предмету іпотеки, недостатньо для повного задоволення вимог іпотекодержателя, отримати повне задоволення вимог відповідно до чинного законодавства.
Тобто сторони в договорі іпотеки встановили обов`язкові для себе правила поведінки, яких вони повинні дотримуватись, тобто врегулювали свої відносини за правилами частини третьої статті 6 ЦК України на власний розсуд, відступивши від вимог частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку».
Посилання у касаційній скарзі на те, що наданий позивачем розрахунок є необґрунтованим та таким, що спростовується висновком судово-економічної експертизи від 29 жовтня 2021 року, помилкові, оскільки заборгованість визначається на підставі умов кредитного договору та вимог закону, а не висновком експертизи, який оцінюється на рівні з іншими доказами та не має для суду наперед встановленого значення (стаття 110 ЦПК України). Крім того, суд апеляційної інстанції стягнув з відповідачки лише тіло кредиту, надання якого відповідачка не оспорює, а що стосується процентів, то суд відмовив у задоволенні позову в цій частині, тому у суду були відсутні надавати оцінку висновку експертизи в частині розрахунку процентів.
Аргументи касаційної скарги про те, що уточнену позовну заяву від імені ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» подала особа ( ОСОБА_5 ), яка не уповноважена представляти цю юридичну особу, є необґрунтованими.
Як слідує із матеріалів справи, 20 вересня 2019 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» видало довіреність на ім`я ОСОБА_5 , якою уповноважило останню до 20 грудня 2019 року бути представником в усіх судах загальної юрисдикції з правом підпису позовної заяви, зміни підстави або предмета позову, а також збільшення позовних вимог (а. с. 212, т. 1).
Отже, Ковальчук А. М. мала повноваження на подання 18 грудня 2019 року уточненої позовної заяви.
При цьому суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».
Частиною третьою статті 131-2 Конституції України визначено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Відповідно до підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1, та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у судах першої інстанції здійснюється з 01 січня 2019 року. Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності даним Законом, здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.
Отже, з 01 січня 2019 року представництво у судах першої інстанції у справах, провадження у яких розпочате після 30 вересня 2016 року, має здійснюватися адвокатами. Якщо провадження розпочате до 30 вересня 2016 року, представництво у судах першої інстанції може здійснюватися представниками, які не мають статусу адвоката.
З огляду на викладене, враховуючи, що у справі, яка переглядається, провадження розпочате 24 січня 2014 року, то посилання відповідачки на те, що ОСОБА_5 не будучи адвокатом не мала права представляти позивача помилкові.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.