Короткий зміст заяви:
У серпні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду із заявою про встановлення факту місця народження дитини.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 03 вересня 2017 року. В лютому 2022 року у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України ОСОБА_1 була змушена виїхати з м. Києва у більш безпечне місце. ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила дитину - ОСОБА_3 у м. Новояворівську Яворівського району Львівської області. Після народження сина заявниця намагалась зареєструвати дитину за допомогою сервісу єМалятко , проте на той час ця послуга не працювала. У зв`язку із цим ОСОБА_1 звернулась до Галицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) щодо державної реєстрації народження дитини, однак при реєстрації їй не було роз`яснено положення пункту 4 глави 1 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5 (у редакції наказу від 24 грудня 2010 року № 3307/5). Перебуваючи в стані стресу через війну, ОСОБА_1 не мала змоги самостійно ознайомитись з законодавством та дізнатися про те, що вона може зареєструвати місце народження дитини за місцем проживання батьків чи одного з них. З моменту, коли заявники дізнались, що місцем народження дитини можна вказати місце проживання одного з батьків, то звернулися до Шевченківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві з проханням внести зміни до актового запису про народження № 206 від 12 квітня 2022 року, а саме змінити місце народження дитини з м. Новояворівськ Львівської області на м.Київ, проте у внесенні змін заявникам було відмовлено.
Посилаючись на те, що місце народження дитини зазначається у свідоцтві про народження та є юридичним фактом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд встановити юридичний факт, а саме: встановити місце народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання батьків, а саме: Україна, м. Київ.
Короткий зміст оскаржених судових рішень:
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року, заяву залишено без задоволення.
Вказані судові рішення мотивовані, зокрема тим, що заявники просять про встановлення юридичного факту - а саме місця народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,у місті Києві, що суперечить фактичним обставинам.
Враховуючи те, що заявники визнають, що їх син народився саме у місті Новоярівськ, а не у місті Києві, як вони просять встановити, зміст поданої заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, зводиться до незгоди заявників з діями Галицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) при реєстрації народження дитини, а також діями Шевченківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо відмови у внесенні змін до актового запису про народження дитини.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:
09 січня 2025 року ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Івасина О. Р. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 серпня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також тим, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Позиція Верховного Суду:
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
У справі, яка переглядається, зміст поданої заяви свідчить про те, що заявники просять про встановлення юридичного факту - а саме місця народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у м. Києві, що суперечить фактичним обставинам. При цьому заявники визнають, що їх син народився саме у м. Новоярівську Львівської області.
Враховуючи те, що заявники визнають, що їх син народився саме у місті Новоярівську, а не у місті Києві, як вони просять встановити, зміст поданої заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, зводиться до незгоди заявників з діями Галицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) при реєстрації народження дитини, а також діями Шевченківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо відмови у внесенні змін до актового запису про народження дитини.
Доказів оскарження вказаного висновку в судовому порядку заявниками не надано.
Висновок:
З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.
Суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судове рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.