📌Короткий зміст позовних вимог:
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОДІАК-СБ» (далі - ТОВ «ЗОДІАК-СБ») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що з вересня 2020 року він працював у ТОВ «ЗОДІАК-СБ» за безстроковим трудовим договором, укладеним на невизначений строк, на посаді інспектора охорони з посадовим окладом 16 400,00 грн.
26 лютого 2023 року його було безпідставно звільнено із займаної посади.
Вважає своє звільнення незаконним, таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки воно було здійснено з порушенням вимог статей 40, 47, 48, 49, 116 КЗпП України, які передбачають дотримання та застосування відповідного порядку у разі звільнення працівника з ініціативи роботодавця.
Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд поновити його на роботі на раніше займаній посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
📌Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 липня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не довів факту перебування у трудових відносинах з ТОВ «ЗОДІАК-СБ», а тому і підстав для поновлення його на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу немає.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
📌Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції:
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Змінено мотивувальну частину рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 липня 2024 року, викладено її в редакції цієї постанови. В решті рішення суду залишено без змін.
Апеляційний суд вважав висновок суду першої інстанції про не встановлення факту перебування позивача у трудових відносинах з ТОВ «ЗОДІАК-СБ» передчасним.
Вказав, що, з огляду на заперечення відповідачем факту перебування у трудових відносинах з позивачем, належною вимогою, яку може заявити ОСОБА_1 , є вимога про встановлення факту перебування у трудових відносинах у поєднанні з вимогами про стягнення належних сум за виконану роботу, поновлення права на допуск до роботи, тощо.
На думку суду апеляційної інстанції, саме вимога про встановлення юридичного факту - встановлення факту перебування у трудових відносинах є такою, що забезпечить ефективний захист прав позивача у даній справі.
ОСОБА_1 така вимога не заявлялася, що в свою чергу свідчить про неправильно обраний позивачем спосіб захисту, що зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
📌Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:
02 жовтня 2024 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 липня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року.
В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
📌Позиція Верховного Суду:
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 43 Конституції України установлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За приписами статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
Згідно статтею 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.
При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.
При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У справі, що переглядається, при зверненні із позовом ОСОБА_1 зазначав, що він працював за безстроковим трудовим договором у відповідача з вересня 2021 року.
ТОВ «Зодіак-СБ» заперечує факт існування трудових відносин з ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 232 КЗпП України, безпосередньо в місцевих загальних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про оформлення трудових відносин у разі виконання ними роботи без укладення трудового договору та встановлення періоду такої роботи (крім випадків виконання робіт чи надання послуг за гіг-контрактом у порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні").
Встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.
Подібні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 462/7621/15-ц (провадження № 61-10916св18), від 13 квітня 2020 року у справі № 344/2293/19.
Вимога про встановлення факту перебування у трудових відносинах може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
У справах позовного провадження встановлення факту трудових відносин, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).
📌Висновок:
Змінюючи мотиви відмови у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд вказав, що, з огляду на заперечення відповідачем факту перебування у трудових відносинах з позивачем, належною вимогою, яку може заявити ОСОБА_1 , є вимога про встановлення факту перебування у трудових відносинах у поєднанні з вимогами про стягнення належних сум за виконану роботу, поновлення права на допуск до роботи, тощо. На думку суду апеляційної інстанції, саме вимога про встановлення юридичного факту - встановлення факту перебування у трудових відносинах є такою, що забезпечить ефективний захист прав позивача у даній справі. Між тим, ОСОБА_1 така вимога не заявлялася, що в свою чергу свідчить про неправильно обраний позивачем спосіб захисту, що зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з таким висновком апеляційного суду, оскільки обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту перебування у трудових відносинах у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
При цьому встановлення факту перебування у трудових відносинах у справах позовного провадження щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є лише підставою для вирішення такої справи та не потребує обов`язкового звернення особи з окремою вимогою саме про встановлення вказаного юридичного факту.
При таких обставинах суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме з підстав неправильно обраного позивачем способу захисту.
Разом із тим, висновків суду першої інстанції щодо вирішення судового спору по суті заявлених вимог апеляційний суд не перевірив.
Ураховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.