Щодо встановлення факту перебування на утриманні загиблого військовослужбовця для отримання одноразової грошової допомоги
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2026 року у справі № 357/15210/24
Зміст заявлених позовних вимог:
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , про встановлення факту перебування на утриманні батька.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що він є рідним та єдиним сином ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 у районі населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області, про що він був сповіщений 12 червня 2023 року повідомленням військової частини НОМЕР_1 , а 20 червня 2023 року видано свідоцтво про смерть ОСОБА_3 .
Вказував, що смерть його батька пов`язана з виконанням обов`язків військової служби із захисту Батьківщини. Стверджував, що успадкував після смерті батька грошові вклади та земельні ділянки, які належали загиблому на праві приватної власності. Він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 для отримання одноразової грошової допомоги після смерті батька, проте його було усно поінформовано про необхідність звернення до суду для встановлення факту перебування на утриманні у батька.
Заявник зазначав, що він був зареєстрований у місті Біла Церква, і за однією адресою з ним проживав без реєстрації його загиблий батько, на утриманні якого він перебував. Батько постійно надавав йому грошові кошти та віддав свою банківську картку для розпорядження грошовими коштами. Батьки ОСОБА_3 померли. Також вказував, що він звертався до військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату матеріальної допомоги на поховання батька.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт того, що він перебував на утриманні батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 березня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів перебування заявника ОСОБА_1 на повному утриманні загиблого батька ОСОБА_3 , оскільки він був зареєстрований та проживав за адресою, відмінною від місця реєстрації заявника, а також відсутні докази непрацездатності заявника та продовження ним навчання.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції:
Постановою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Проценко О. В. залишено без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 березня 2025 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні батька, оскільки заявником не доведено, що він перебував на повному утриманні його батька ОСОБА_3 або одержував від нього допомогу, яка була для нього постійним і основним джерелом засобів існування. Заявником не надано доказів на підтвердження його непрацездатності та продовження ним навчання.
Узагальнені доводи касаційної скарги:
11 грудня 2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Проценко О. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року, ухвалити нове судове рішення, яким його заяву задовольнити.
Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 592/17552/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки поданим доказам, які підтверджують факт перебування ОСОБА_1 на утриманні батька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який загинув при захисті Батьківщини ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заявник вказує, що він є єдиним спадкоємцем після смерті батька, який належним чином прийняв спадщину. Заінтересовані особи не заперечували, що він є членом сім`ї загиблого ОСОБА_3 . Пояснення свідків у справі підтверджують той факт, що він перебував на постійному утриманні свого батька. Допомога, яка надавалася батьком, була постійним і основним джерелом для його існування, оскільки він не мав постійної роботи, стабільного заробітку. Свідки надали пояснення, які підтверджують, що він постійно проживав з батьком за однією адресою: кімната АДРЕСА_1 .
Також свідки підтвердили, що ОСОБА_3 після того як був мобілізований до Збройних Сил України віддав синові свою банківську картку для того, щоб він міг знімати з неї кошти та розпоряджатися ними для власних потреб. На момент загибелі ОСОБА_3 заявнику виповнилося лише 21 рік.
Позиція Верховного Суду:
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні батька. Метою встановлення вказаного юридичного факту ОСОБА_1 зазначив призначення та отримання ним, як особою, що перебувала на утриманні загиблого військовослужбовця, одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Заявник, посилаючись на положення статті 3 СК України, статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», вказував на ведення спільного побуту із батьком, як член сім`ї, є його рідним чином, що підтверджується відповідними доказами.
Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.
У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час смерті батька заявника) зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Законом України № 3515-IX від 09 грудня 2023 року, зокрема, стаття 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладена у новій редакції.
Частиною першою статті 16-1 вказаного Закону (тут і далі у редакції Закону України № 3515-IX від 09 грудня 2023 року) встановлено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.
Відповідно до частини четвертої статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із цією заявою), до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать, зокрема, діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (у редакції, чинній на час смерті батька заявника) сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.
Відповідно до статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
Змістом абзацу першого частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).
Висновок:
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні батька, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, у тому числі, й показання свідків, загалом обґрунтовано виходив з того, що заявник не навів достовірних та переконливих доказів на підтвердження факту перебування його на повному утриманні батька, одержання від нього допомоги, яка була постійним і основним джерелом засобів для існування.
Відповідно до довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 сума заробітку для нарахування пенсії ОСОБА_1 за 2021 рік становить 155 493,22 грн, за 2022 рік - 10 276,66 грн, 2023 рік - 14 161,36 грн.
Вказані обставини підтверджують отримання ОСОБА_1 протягом 2021-2023 років самостійного заробітку та водночас не доводять перебування на утриманні батька після досягнення повноліття. Заявником не надано доказів системного (стабільного) перерахування коштів батьком на його рахунок, які б доводили факт його утримання. Доводи заявника про те, що батько передав йому свою банківську картку для задоволення його життєвих потреб для проживання не ґрунтуються на належних доказах.
Судами попередніх інстанцій також було враховано, що заявник та ОСОБА_3 були зареєстровані за різними адресами. Звертаючись до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини заявник вказав останнє місце реєстрації та проживання батька за адресою: АДРЕСА_4 . Натомість сам заявник зареєстрований та проживає за іншою адресою у м. Біла Церква.
Також суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, надав належну оцінку показам свідків, які у сукупності з поданими доказами не доводять факт перебування заявника на утриманні батька після досягнення ним повноліття, а також постійного спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності спільного побуту, наявності взаємних права і обов`язків, що притаманних сім`ї.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що сам по собі факт перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у родинних стосунках (батько та син), періодичне проживання за однією адресою, не можуть беззаперечно свідчити, що повнолітній син перебував на утриманні батька або одержував від нього допомогу, яка була постійним і основним джерелом засобів до існування. Доводи касаційної скарги вказаних висновків судів не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судами попередніх інстанцій.
З урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій.