Щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди внаслідок неналежного виконання медичним працівником професійних обов`язків та недбалим ставленням до них
Короткий зміст позовних вимог:
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом до комунального підприємства «Волинська обласна клінічна лікарня» (далі - КП ««Волинська обласна клінічна лікарня», ВОКЛ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що 15 квітня 2013 року його було направлено на стаціонарне лікування в ортопедичне відділення КП «Волинська обласна клінічна лікарня» з діагнозом розрив медіального меніска правого колінного суглобу. Наступного дня лікарем ортопедом-травматологом ВОКЛ ОСОБА_2 йому було проведено операцію з видалення кісти меніска правого колінного суглобу, за наслідками якої в картці стаціонарного хворого зазначено, що ускладнень немає, а 03 травня 2013 року виписано з вказаного медичного закладу у зв`язку з поліпшенням.
Проте, 21 травня 2013 року його було знову госпіталізовано у КП «Волинська обласна клінічна лікарня» із діагнозом стан після видалення кістки меніска правого колінного суглобу, де він перебував на лікуванні по 07 червня 2013 року.
У подальшому, у зв`язку з погіршенням стану здоров`я 03 липня 2013 року був госпіталізований до ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України» де перебував на лікуванні по 26 липня 2013 року з діагнозом: пошкодження медіального меніска, хондромаляція суглобного хряща правого колінного суглоба 1-2 ст.; стороннє тіло правої підколінної ямки (марлева серветка); хронічний запальний процес правої підколінної ямки; новоутворення правої підколінної ямки.
Також позивач зазначав, що у вищевказаній медичній установі йому були проведені дві операції: 09 липня 2013 року - артроскопія правого колінного суглоба, парціальна резекція медіального меніска, відкрите видалення стороннього тіла (марлева серветка) та новоутворення правої підколінної ямки; 05 вересня 2013 року - видалення гематоми та вільного тіла (марлева серветка верхньої тканини).
Стверджував, що надання йому в період з 11 листопада 2013 року по 30 листопада 2014 року ІІІ групи інвалідності було зумовлене неналежним виконанням лікарем ВОКЛ ОСОБА_2 своїх професійних обов`язків під час проведення операції (видалення кісти меніска правого колінного суглобу) - залишенні в оперованих тканинах сторонніх тіл (марлевих серветок), які було виявлено в процесі проведення повторних оперативних втручань в ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України».
Крім того, вказував, що 27 вересня 2013 року за його заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про початок досудового розслідування кримінального провадження № 12013020010004330 стосовно ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 140 КК України, а 28 грудня 2019 року - відомості про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12019030010004988 щодо ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, та матеріали вказаних кримінальних проваджень об`єднані в одне за № 12013020010004330, у якому він визнаний потерпілим.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 червня 2023 року у справі № 161/871/20 ОСОБА_2 було звільнено від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих обставин, а саме у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження № 12013020010004330 від 27 вересня 2013 року - закрито.
Враховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути на свою користь з відповідача КП «Волинська обласна клінічна лікарня», з яким лікар ОСОБА_2 перебуває у трудових відносинах, 1 000 000 грн за заподіяну моральну шкоду, понесені матеріальні збитки в сумі 48 000 грн, втрачений заробіток в розмірі 14 911 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 20 000 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції:
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 січня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнено з Комунального підприємства «Волинська обласна клінічна лікарня» на користь ОСОБА_1 300 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 14 911,00 грн втраченого заробітку. В іншій частині позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача суми втраченого заробітку в розмірі 14 911 грн, місцевий суд вважав їх підставними та обґрунтованими.
Ухвалюючи рішення щодо стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди в розмірі 300 000 грн, суд першої інстанції посилався на встановлені обставини справи, характер та обсяг фізичних і душевних страждань, яких зазнав позивач внаслідок неналежного виконання медичним працівником професійних обов`язків та недбалим ставленням до них.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції:
Постановою Волинського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року апеляційну скаргу КП «Волинська обласна клінічна лікарня» задоволено частково, рішення місцевого суду в частині розміру відшкодування моральної шкоди змінено.
Стягнено Комунального підприємства «Волинська обласна клінічна лікарня» на користь ОСОБА_1 200 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Змінюючи рішення місцевого суду в частині відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив із того, що визначена місцевим судом сума у розмірі 300 000 грн на відшкодування моральної шкоди є неспівмірною із характером та обсягом фізичних, душевних, психічних страждань, яких зазнав позивач внаслідок недбалих дій медичного працівника, що надавав йому медичну допомогу, та не відповідає вимогам щодо розумності та справедливості.
Короткий зміст вимог касаційної скарги:
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року в справі № 210/5258/16-ц, від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц, від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19, від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не врахував весь обсяг моральних страждань, спричинених позивачу наданням неякісної медичної допомоги.
Водночас розмір моральної шкоди, визначений місцевим судом, відповідає тим стражданням, які останній зазнав у зв`язку із ушкодженням його здоров`я.
Позиція Верховного Суду:
За змістом статей 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Таким чином, цивільне законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини особи, яка завдала шкоду (завдавача шкоди). Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди, її розмір, протиправність дій відповідача та причинний зв`язок між ними.
Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).
У касаційній скарзі представник позивача зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про співмірність завданої йому працівником відповідача моральної шкоди та визначеного розміру на відшкодування у розмірі 200 000 грн, вважає, що розмір моральної шкоди, визначений місцевим судом, відповідає тим стражданням, які позивач зазнав у зв`язку із ушкодженням його здоров`я
Отже, заявник оскаржує судове рішення в частині визначення апеляційним судом розміру моральної шкоди.
В контексті необґрунтованого заниження розміру відшкодування моральної шкоди колегія суддів зауважує, що гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду.
Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
У справі, яка переглядається, Верховний Суд не знаходить підстав для висновку, що при визначені розміру відшкодування моральної шкоди апеляційним судом порушено принципи розумності, пропорційності та справедливості.
Доводи заявника зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою конкретних доказів та обставин справи, які стали підставою для визначення суми компенсації за завдану позивачу моральну шкоду.
«Розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанцій, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
Висновок:
Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, а отже, за загальним правилом, не може переоцінювати ці факти. Якщо суди першої та апеляційної інстанцій встановили факт заподіяння моральної шкоди та визначили її розмір з урахуванням вимог частини третьої статті 23 ЦК України, суд касаційної інстанції не може змінювати цей розмір лише з мотивів незгоди скаржника з розміром відшкодування.
Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
З огляду на правильне застосування судом апеляційної інстанції норми права у подібних правовідносинах Верховний Суд неуповноважений надавати власну оцінку доказам та обставинам справи, які стали основою для визначення судами завданої позивачу моральної шкоди у розмірі 200 000 грн.
Таким чином, змінюючи рішення місцевого суду в частині позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення в оскаржуваній частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.