Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 червня 2025 року у справі № 757/54135/21-ц
Короткий зміст вимог за первісним та зустрічним позовами:
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до ОСОБА_3, Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про повернення дитини батькам, припинення стягнення аліментів, припинення опіки.
Позов мотивований тим, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2020 року вирішено відібрати у них малолітню дитину ОСОБА_6 , без позбавлення батьківських прав, а також встановлено опіку над дитиною, призначено опікуном ОСОБА_7 , стягнено з них аліменти на утримання дитини в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму, починаючи з 14 серпня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. До причин відібрання дитини від батьків судом зазначено: відповідачі не працюють; відсутні навички відповідального батьківства; ухиляються від медичної допомоги для доньки; дитина відстала від розвитку і хворіла; умови проживання не відповідали гігієнічним вимогам для проживання; під час фактичного відібрання дитини відповідачі не виявили наміру спілкування з дитиною, не цікавились її здоров`ям, інтересами, успіхами. не намагалися зустрітися і облаштувати для дитини належні умови для повноцінного життя і розвитку.
На час звернення з цим позовом вони працевлаштовані, мають намір та бажання лікувати, виховувати та розвивати свою дитину, здобули навички відповідального батьківства, проте опікун чинить перешкоди у реалізації батьками своїх прав та обов`язків.
На даний час вони проживають в трикімнатній квартирі у м. Києві, яка належить на праві власності матері позивача, в квартирі підготовлена дитяча кімната з окремим ліжком, книгами, проведено ремонт, власники квартири надали нотаріальну згоду на те, щоб дитина проживала за вказаною адресою.
Крім того, позивачі пройшли медичний огляд та обстеження в закладах охорони здоров`я, на обліку у психіатра не перебувають. Хатні тварини (коти), які проживають разом з ними, проліковані, пройшли щеплення, отримали ветеринарні паспорти.
Таким чином, обставини, які стали підставою для відібрання дитини у позивачів, відпали, вони переглянули своє ставлення до батьківських обов`язків та готові реалізовувати їх повною мірою.
З огляду на викладене ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили: повернути малолітню дитину ОСОБА_6 , 2016 року народження, на виховання матері ОСОБА_2 та батьку ОСОБА_1 , яка була відібрана рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2020 року в справі № 757/43244/19-ц та передана опікуну ОСОБА_3 ; припинити стягнення аліментів з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; припинити опіку ОСОБА_3 над ОСОБА_6 , 2016 року народження.
У листопаді 2021 року ОСОБА_3 звернулася з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.
На обґрунтування зустрічного позову зазначала, що після відібрання нею дитини у батьків було пройдено значний шлях з метою нормалізації фізичного та психічного здоров`я дитини. Завдяки зусиллям лікарів, інших фахівців, баби і діда дитина перестала відставати у розвитку, її психічне та фізичне здоров`я значно покращилось, дитина стала соціалізованою, ходить на розвиваючі заняття.
Дитина має зареєстроване місце проживання, чого не було за час проживання з біологічними батьками.
Проблеми зі сном, затримка розвитку мовлення, постійне прохання їжі, нетримання сечі, яким страждала дитина, може бути пов`язане з досвідом пережитого насилля, порушенням сну та відсутністю достатнього харчування та піклування у дитини за час проживання її з батьками.
Майже за два роки знаходження дитини у баби та діда відповідачі жодного разу не подзвонили та не поцікавилися своєю дитиною, не передавали речі чи продукти через службу у справах дітей та сім`ї.
Крім того, відповідачі не зверталися до служби у справах дітей та сім`ї з повідомленням про те, що у них наразі створені умови для проживання доньки і вони усунули причини, які передували відібранню дитини.
Згідно з довідками-розрахунками сума заборгованості по аліментам відповідачів становить понад 309 000,00 грн.
ОСОБА_3 просила позбавити ОСОБА_2 і ОСОБА_1 батьківських прав щодо їх доньки ОСОБА_6 , 2016 року народження.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції:
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2022 року прийнято до спільного розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 із вимогами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за первісним позовом.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про повернення дитини батькам, припинення стягнення аліментів, припинення опіки залишено без задоволення.
Зустрічний позов ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав залишено без задоволення.
Суд першої інстанції виходив з того, що визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини. Загальновідомим є той факт, що внаслідок ракетних ударів по Україні з боку країни - агресора в Україні масово гинуть мирні люди, зокрема діти; тому дитина не може бути повернута тоді, коли повернення суперечитиме її інтересам, оскільки створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я, тому власне опікун, діючи з міркувань безпеки дитини, і виїхала з нею до Турецької Республіки, де перебуває і дотепер. З метою безпеки та задля збереження життя та здоров`я дитини на час воєнного стану в Україні є доцільним її перебування зі своїм опікуном, яка є її рідною бабусею, за кордоном.
Суд першої інстанції також врахував, що дитині створені належні та безпечні умови для проживання, дитина навчається у школі і відвідує гуртки. Твердження позивачів за первісним позовом про те, що відповідач ОСОБА_3 перешкоджає у спілкуванні з дитиною, суд не прийняв до уваги, адже зазначене можна врегулювати шляхом врахування графіку занять дитини та обрання вільного для спілкування часу або звернення до суду із позовом про усунення перешкод у спілкуванні.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
На обґрунтування позову про позбавлення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 батьківських прав щодо їхньої малолітньої доньки ОСОБА_6 , позивач за зустрічним позовом вказала, що батьки дитини ухиляються від виконання своїх обов`язків по її вихованню, жорстоко поводяться з дитиною. Фактично відібрання ОСОБА_6 здійснено ще 07 серпня 2019 року і з цього часу дівчинка постійно перебуває під опікою своєї баби ОСОБА_3 , яка у своєму позові не посилається на те, що факти жорсткого поводження мають місце з боку батьків із часу перебування дитини під її опікою. Тому суд критично оцінив наведені підстави, адже власне позов Печерської районної в м. Києві державної адміністрації у справі № 757/43244/19-ц про відібрання дитини було подано без вимог про позбавлення їх батьківських прав і під час розгляду судом позову про відібрання дитини від батьків не було встановлено факту жорстокого поводження із дитиною.
Що стосується ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків, то належних доказів таких тверджень стороною позивача за зустрічним позовом суду не надано, навпаки, матеріали справи містять докази, які частково їх спростовують: батьки працювали над усуненням причин, на підставі яких доньку було відібрано, та намагалися організувати умови, для її життя і розвитку.
Згідно з висновком Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 22 березня 2023 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 доцільно позбавити батьківських прав щодо малолітньої доньки ОСОБА_6 . У висновку вказано, що після відібрання дитини батькам були надані повні і змістовні роз`яснення щодо можливості повернення доньки на виховання, але з того часу до грудня 2022 року від них не надходило жодних заяв щодо зміни їх ставлення до ситуації, жодних довідок з роботи, жодних підтверджень щодо їхньої участі у вихованні та утриманні дитини. Враховуючи, що дитиною опікуються рідні батьки ОСОБА_1 , він не намагався налагодити з ними стосунки, не прийняв жодних спроб на виправлення ситуації. Проте такий висновок Служби у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації суд вважав необ`єктивним, не погодився з ним, оскільки позивачі за первісним позовом надали докази протилежного - здійснення ними певних кроків у напрямку виправлення неналежного виконання ними батьківських обов`язків, що мало місце і потягло за собою відібрання малолітньої доньки, які містяться у матеріалах справи, у першу чергу на підтвердження підстав свого позову разом з позовною заявою, поданою у жовтні 2021 року, так і протягом розгляду справи з клопотаннями про долучення доказів.
За таких обставин суд першої інстанції зробив висновок про відмову у задоволенні і первісного позову про повернення дитини батькам, оскільки передусім суд враховує інтереси дитини, безпека якої в умовах воєнного стану не може бути забезпечена абсолютно, створення належних умови для її комфортного перебування за кордоном з опікуном та розвитку, і зустрічного про позбавлення батьківських прав щодо малолітньої доньки ОСОБА_6 , так як підстави передбачені статтею 164 СК України, зокрема пунктами 2, 3, на які посилається ОСОБА_3 , не доведено.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції:
Постановою Київського апеляційного суду від 05 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024 року - без змін.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг:
У березні 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подали касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4 , у якій просять рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2025 року скасувати в частині відмови у задоволенні первісного позову, ухвалити нове судове рішення про задоволення первісного позову в повному обсязі; в іншій частині судові рішення залишити без змін.
У квітні 2025 року ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_5 , в якій просила рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2025 року скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, ухвалити нове судове рішення про задоволення зустрічного позову в повному обсязі.
Позиція Верховного Суду:
Щодо позовних вимог ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав
У справі, що переглядається:
при зверненні до суду із зустрічним позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 зазначала, що за два роки знаходження дитини у баби та діда відповідачі жодного разу не подзвонили та не поцікавилися своєю дитиною, не передавали речі чи продукти через службу у справах дітей та сім`ї, не зверталися до служби у справах дітей та сім`ї з повідомленням про те, що у них наразі створені умови для проживання доньки і вони усунули причини, які передували відібранню дитини. ОСОБА_2 і ОСОБА_1 станом на час подання зустрічного позову мають заборгованість за аліментами в розмірі понад 309 000,00 грн. Як підстави позбавлення батьківських прав позивач за зустрічним позовом вказувала пункти 2, 3 частини першої статті 164 СК України, а саме ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, жорстоке поводження із дитиною;
при відмові у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 суди виходили з того, що підстави позбавлення батьківських прав, передбачені статтею 164 СК України, зокрема пунктами 2, 3 частини першої цієї статті, не доведені, належних доказів ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов'язків позивач за зустрічним позовом суду не надала. Більше того, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 як батьки працювали над усуненнями причин, у зв`язку з якими їх доньку було відібрано від них, намагалися організувати умови для її життя і розвитку;
суди також вважали, що висновок Служби у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 22 березня 2023 року, в якому зазначено про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо малолітньої доньки ОСОБА_6 , є необ'єктивним, адже позивачі за первісним позовом надали докази протилежного - здійснення ними певних кроків для виправлення неналежного виконання ними батьківських обов'язків, що мало місце і потягло за собою відібрання малолітньої доньки, які містяться у матеріалах справи. За таких обставин суди обґрунтовано не погодилася з цим висновком;
суди врахували, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , заперечуючи проти задоволення вимог про позбавлення батьківських прав, наголошували на бажанні брати участь у житті доньки, а їхні активні дії на усунення підстав, зазначених в рішенні про відібрання дитини (подання позову, звернення із заявами, влаштування на роботу, часткова сплата аліментів, покращення умов проживання, проходження курсів з набуття навичок відповідального батьківства, намагання установити контакт з дитиною через опікуна та ін.) це підтверджують. Тому суди правильно вважали недоведеними підстави для застосування до батьків такого крайнього, виключного і надзвичайного способу впливу, як позбавлення їх батьківських прав відносно їх малолітньої дочки.
Отже, з урахуванням встановлених обставин, зокрема відсутності свідомого нехтування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для позбавлення відповідачів батьківських прав, адже таке позбавлення не буде відповідати якнайкращим інтересам дитини
Посилання ОСОБА_3 на те, що ставлення батьків до своїх батьківських обов`язків не змінилось, а їхні дії направленні лише на уникнення сплати аліментів, є необґрунтованими, спростовуються сукупністю доказів, які наявні у матеріалах справи.
Доводи ОСОБА_3 про те, що обставини, які встановлені у справі № 757/43244/19-ц є преюдиційними під час вирішення спору в цій справіта самі по собі достатніми для позбавлення батьків ОСОБА_6 батьківських прав щодо неї, є необґрунтованими.
Так, у 2020 році малолітня ОСОБА_6 була передана своїй бабі на підставі рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2020 року в справі № 757/43244/19-ц. Цим же рішенням стягнено аліменти з батьків на утримання дитини. Під час розгляду судом справи № 757/43244/19-ц було встановлено, що відповідачі не працюють, у них відсутні навички відповідального батьківства, вони ухиляються від надання медичної допомоги малолітній дочці; проживаючи з батьками, дитина відставала у розвитку і хворіла, зазнавала насильства від особи, яку називала «тато», умови проживання не відповідали санітарно-гігієнічним вимогам для проживання; від часу фактичного відібрання і передачі дитини бабі батьки не виявляли наміру спілкування з дитиною, не цікавилися її здоров`ям, інтересами, успіхами, не намагалися зустрітися і облаштувати для неї належні умови для повноцінного життя та розвитку; згідно медичних висновків, через місяць після фактичного відібрання дитини у батьків в серпні 2019 року її психоемоційний стан покращився; згідно висновку лікаря логопеда за вересень 2019 року, дитина є педагогічно занедбаною; наводила висновки висновків лікарів, в тому числі консультативних висновків лікарів, за 2019 рік, вказувала, що за час знаходження онуки з бабою та дідом її фізичний та психологічний стан значно покращився, а також їй були зроблені всі щеплення за графіком.
Проте такі аргументи, які, на її думку, мали стати підставою для позбавлення батьківських прав, стосуються виключно тих обставин, які у 2020 році вже досліджувалися Печерським районним судом м. Києва від 16 грудня 2020 року в справі № 757/43244/19-ц за позовом Печерської районної в м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування, та стали підставою для ухвалення рішення про відібрання дитини у позивачів та передачу її під опіку ОСОБА_3 . Водночас у межах справи № 757/43244/19-ц вимога про позбавлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не пред`являлась.
Отже, наведені ОСОБА_3 обставини, які вона вважала підставами для позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вже досліджувалися судом, їм була надана оцінка та ухвалене рішення, яке набрало законної сили. Вдруге одні й ті ж самі обставини не можуть використовуватися проти них та бути підставою для ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав.
Щодо позовних вимог ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про повернення дитини батькам, припинення стягнення аліментів, припинення опіки
У справі, що переглядається:
при зверненні до суду з первісним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначали, що вони усунули ті обставини, які стали підставою для відібрання дитини, а також переглянули своє ставлення до батьківських обов`язків та готові реалізовувати їх повною мірою;
тлумачення положень частини третьої статті 170 СК України дає підстави для висновку, якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини, тобто, прямого обов`язку повернення дитини батькам на суд не покладено, а отже, рішення щодо повернення батькам дитини суд приймає, виходячи із конкретних обставин кожної справи та керуючись якнайкращими інтересами дитини;
суди виходили з того, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України у нашій державі введено воєнний стан із 05:30 год 24 лютого 2022 року, який триває станом на час розгляду справи і на день постановлення рішення. Крім того, загальновідомим є той факт, що внаслідок ракетних ударів по Україні з боку країни - агресора в Україні масово гинуть мирні люди, зокрема діти. Тому дитина не може бути повернута тоді, коли повернення суперечитиме її інтересам, адже створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я; власне опікун, діючи з міркувань безпеки дитини, і виїхала з нею Турецької Республіки, де перебуває і дотепер;
суди проаналізували доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про вжиття заходів з метою усунення обставин, які стали підставою для відібрання у них дитини, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи;
в той же час суди встановили, що між ОСОБА_1 (батьком), ОСОБА_2 (матір`ю) та їхньою малолітньою дитиноювідсутній сталий психологічний зв`язок. Дитина тривалий час проживає з бабою, з 01 серпня 2019 року, що є значною частиною її усвідомленого життя, відсутнє будь-яке спілкування з батьками протягом тривалого часу, не має повноцінного контакту з ними. Для налагодження довірливих відносин між батьками і дитиною необхідний час, протягом якого поступово буде відбуватися налагодження спілкування та формування емоційної прив`язаності дочки до батьків;
суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надали доказів про існування будь-якого контакту батьків з дитиною, як шляхом зустрічей, так і засобами телефонного аудіо,- відеозв`язку, починаючи з 01 серпня 2019 року і до цього часу, про що вони самі вказували в позові, в зв`язку з чим дитина могла втратити психоемоційний зв`язок з батьками. Повернення її до батьків без попереднього поступового відновлення цього зв`язку шляхом визначення графіку і часу спілкування батьків з дитиною не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не звертались із заявою до органу опіки та піклування щодо визначення графіку і часу спілкування між ними і дочкою; або ж до суду з відповідним позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною; не вчиняли інших дій, які спрямовані на встановлення контакту безпочередньо з дитиною;
за таких обставин суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для повернення батькам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 їх дитини ОСОБА_6 без встановлення жодного сталого психологічного зв`язку як з батьками, що відповідатиме якнайкращим інтересам дитини, зокрема забезпечення для дитини стабільного, надійного середовища перебування, навчання та розвитку, залишення її у середовищі, в якому вона тривалий час проживала, враховуючи особливості психічного розвитку дитини, стану її здоров`я. При цьому відмова у задоволенні позовних вимог про повернення дитини не позбавляє батьків права брати участь у вихованні дитини, підтримувати з нею регулярні стосунки, піклуватися про стан її здоров`я, а також фізичний та моральний стан;
в той же час суди помилково зазначили, що з огляду на військову агресію російської федерації проти України, умови проживання з батьками у м. Києві є небезпечними для життя, здоров`я і морального виховання дитини, у розумінні частини третьої статті 163 СК України;
крім того, під час розгляду справи суди помилково надали оцінку письмовим гарантіям ОСОБА_1 і ОСОБА_12 від 07 лютого 2025 року, адже такий документ не є доказом у розумінні норм процесуального права, а обов`язки батьків чи осіб інших осіб, які їх замінюють, передбачені нормами ЦК України та СК України.
За таких обставин суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про повернення дитини батькам, припинення стягнення аліментів, припинення опіки, але помилилися щодо мотивів такої відмови. Тому судові рішення у частині первісних позовних вимог слід змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що розлука з батьками понад п`ять років призводить до тяжких психологічних травм дитини у майбутньому, є припущеннями, не підтверджується відповідними висновками спеціалістівчи експертними висновками.
Аргумент касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що в матеріалах справи відсутні докази того, що дитина навчається у школі та відвідує гуртки, а їй (дитині)створені належні та безпечні умови для проживання в Туреччині, а також, що станом на день ухвалення рішення дитина перебуває саме на території вказаної держави, висновку про відсутність підстав для повернення дитини батькам не спростовують.
Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами справи та здійсненою оцінкою доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.
Висновок:
Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 слід задовольнити частково; касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення; рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині вимог за первісним позовом про повернення дитини батькам, припинення стягнення аліментів, припинення опіки змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови; рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині вимог за зустрічним позовом про позбавлення батьківських прав залишити без змін.