Неспростованою є презумпція спільності права власності подружжя на спірну квартиру, яка набута сторонами у період шлюбу, а тому квартира є спільною сумісної власністю подружжя
Короткий зміст позовних вимог:
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності на квартиру.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 з 30 серпня 1998 року перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 лютого 2023 року.
Вказував, що в період шлюбу, а саме 23 червня 2006 року, він придбав квартиру АДРЕСА_1 за 151 500,00 грн, які були його особистими коштами, отриманими від продажу 23 серпня 2006 року земельної ділянки за 172 000,00 грн, яку він 02 вересня 1998 року отримав у дар.
Посилаючись на те, що сплачені кошти за спірну квартиру є особистими коштами та особистою власністю, на які не розповсюджується режим спільної сумісної власності подружжя, ОСОБА_1 просив визнати квартиру АДРЕСА_1 його особистою власністю.
У липні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.
Позов мотивовано тим, що за час шлюбу сторони придбали майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , автомобіль «Dоdge Journey», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2016 року випуску, VIN НОМЕР_2 , та автомобіль «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2010 року випуску, VIN НОМЕР_4.
Зазначала, що спірну квартиру придбано ними за спільні кошти подружжя і підлягає поділу між сторонами в рівних частках. Вона зареєстрована і фактично проживає в спірній квартирі. Твердження ОСОБА_1 , що спільних коштів на придбання квартири у сторін не було, не відповідає дійсності, оскільки вона працювала та отримувала дохід. Відповідно до пункту 4 договору купівлі-продажу квартири від 23 серпня 2006 року цей договір укладено за згодою подружжя. ОСОБА_1 не надав достатніх доказів на підтвердження того, що для придбання спірної квартири були використанні саме кошти від продажу земельної ділянки, яка йому належала на праві особистої приватної власності.
ОСОБА_2 просила визнати за нею і ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 1/2 частки за кожним трикімнатної квартири АДРЕСА_1 ; виділити ОСОБА_1 в особисту приватну власність автомобіль «Dоdge Journey», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2016 року випуску, VIN НОМЕР_2 , а їй - автомобіль «Volkswagen Golf», НОМЕР_3 , 2010 року випуску, VIN НОМЕР_4 , та стягнути із ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 77 000,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 листопада 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 і ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 1/2 частки трикімнатної квартири АДРЕСА_1 за кожним.
Виділено ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності транспортний засіб «Dоdge Journey», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2016 року випуску, VIN НОМЕР_2 . Виділено ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності транспортний засіб «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2010 року випуску, VIN НОМЕР_4 . Стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 77 000,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи в задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 не спростував презумпцію спільної сумісної власності подружжя на спірну квартиру і не довів належність йому квартири на праві особистої приватної власності. Спірне майно, придбане сторонами під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя, угода щодо придбання нерухомості мала на меті кінцевий результат - забезпечення родини житлом, тому наявні підстави для визнання права власності ОСОБА_2 як співвласниці на 1/2 частку квартири. Транспортні засоби є спільною сумісною власністю подружжя та підлягають поділу між сторонами за їх домовленістю - ОСОБА_1 автомобіль «Dоdge Journey», реєстраційний номер НОМЕР_1 , а ОСОБА_2 - автомобіль «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2010 року випуску, з компенсацією 77 000,00 грн.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 листопада 2023 року залишено без змін. Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
20 березня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 листопада 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 лютого 2024 року в частині вирішення питання щодо поділу спірної квартири і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, а й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили питання джерела походженням коштів, за які було придбано спірну квартиру. Заявник вказує, що придбання спірної квартири відбулося за кошти, отримані від продажу земельної ділянки, яка була його особистою власністю.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16, постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 711/1550/18, від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17, від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, від 21 травня 2020 року у справі № 296/3968/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Позиція Верховного Суду:
Положеннями статті 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).
З огляду на зміст статті 61 СК України, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з частиною першою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20), конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначену презумпцію може бути спростовано й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З урахуванням того, що на майно, яке придбане за час шлюбу, поширюється презумпція спільності права власності подружжя, то тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на ту особу, яка її спростовує.
Висновок:
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що не спростованою ОСОБА_1 є презумпція спільності права власності подружжя на спірну квартиру, яка набута сторонами в період шлюбу, а тому квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісної власністю подружжя, оскільки придбано її за час перебування сторін у шлюбі і за згодою іншого з подружжя, а отже, спірне майно підлягає поділу.
Заявник не надав до суду достатніх та допустимих доказів того, що на придбання спірної квартири використані саме кошти, отримані від продажу його особистого майна, земельної ділянки, а сама послідовність вчинення цих угод в один день і в одному місці не є достатнім доказом придбання квартири за кошти, отримані ОСОБА_1 від продажу його земельної ділянки.
Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, також є безпідставними, оскільки висновки судів не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 листопада 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 лютого 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 і зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 щодо поділу спірної квартири - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.