Короткий зміст позовних вимог:
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Золочівського нотаріального округу Папірянська О. О., про визнання недійсними договорів купівлі - продажу будинку та земельної ділянки.
Позовну заяву мотивувала тим, що 03 березня 2020 року приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Папірянською О. О. посвідчено укладені між нею та відповідачкою ОСОБА_2 договори купівлі-продажу належних їй на праві власності житлового будинку АДРЕСА_1 , земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 4621810200:01:007:0053, яка призначена для будівництва та обслуговування згаданого житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельної ділянки, яка також знаходиться за згаданою адресою, площею 0,0360 га, кадастровий номер 4621810200:01:007:0054, яка призначена для ведення особистого селянського господарства.
Про те що нею були укладені договори купівлі-продажу належного їй на праві власності житлового будинку та земельних ділянок, а не договір довічного утримання, їй стало відомо лише у вересні 2021 року, коли у приватного нотаріуса Золочівського районного нотаріального округу Папірянської О. О. згідно з поданою нею заявою вона отримала копії вищевказаних договорів. Отримавши копії договорів та ознайомившись з їх змістом, вона вирішила звернутися до суду з вказаною заявою, оскільки договори купівлі-продажу будинку та земельних ділянок нею були підписаними під впливом помилки і жодного наміру їх укладатиу неї не було, так як вона мала намір у 2020 році укласти з ОСОБА_2 та її чоловіком лише договір довічного утримання і ОСОБА_2 та її чоловіка з дітьми вона поселила в свій будинок з тим наміром, що останні будуть доглядати за нею, а після її смерті цей будинок та належне їй майно перейде їм. Відтак, позивачка була переконаною, що 03 листопада 2020 року у нотаріуса вона підписувала саме договори довічного утримання.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати недійсними: договір купівлі-продажу будинку від 03 липня 2020 року, укладений між нею та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Золочівського нотаріального округу Папірянською О. О., реєстровий № 418; договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03 липня 2020 року, укладений між нею та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Золочівського нотаріального округу Папірянською О. О., реєстровий № 419; договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03 липня 2020 року, укладений між нею та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Золочівського нотаріального округу Папірянською О. О., реєстровий № 420;
- скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок та земельні ділянки, внесені приватним нотаріусом Золочівського нотаріального округу Папірянською О. О. 03 липня 2020 року до Реєстру прав власності на нерухоме майно, а саме на будинок - реєстровий № 37179109, на земельну ділянку площею 0,10 га - реєстровий № 37179300 та на земельну ділянку площею 0,036 га - реєстровий № 37179834.
У лютому 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Золочівського нотаріального округу Папірянська О. О., про стягнення коштів.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що орієнтовно в січні 2020 року ОСОБА_2 , враховуючи практично сімейні відносини з ОСОБА_1 , звернулася до останньої з пропозицією купити у неї житловий будинок. За домовленістю між сторонами, ОСОБА_2 мала зробити ремонт в будинку, а ОСОБА_1 залишалась проживати з сім`єю ОСОБА_3 . Грошові кошти, отримані за продаж будинку, мали піти на проведення операції та лікування ОСОБА_1 . З урахуванням досягнутих домовленостей сім`я ОСОБА_3 продала житловий будинок АДРЕСА_2 ОСОБА_4 за 195 100,00 грн. Вказана сума грошових коштів виплачувалась частинами: в січні ОСОБА_4 передала 115 100,00 грн, а решта коштів підлягала сплаті до 14 жовтня 2021 року. З липня 2020 року ОСОБА_4 фактично проживала в купленому нею будинку. 15 квітня 2020 року ОСОБА_2 в присутності чоловіка було передано ОСОБА_1 200 000,00 грн за придбаний будинок і 03 липня 2020 року між сторонами укладено договір купівлі-продажу цього житлового будинку, продаж якого було вчинено за 181 543,00 грн, які були сплачені покупцем продавцю до підписання цього договору. Цього ж дня між сторонами також було укладено і договір купівлі-продажу земельної ділянки на якій збудовано згаданий житловий будинок, та договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0360 га, кадастровий номер 4621810200:01:007:0054, для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться у АДРЕСА_1 . Впродовж 2020-2021 років сім`єю ОСОБА_2 здійснювався ремонт спірного житлового будинку, вартість якого згідно з висновком судового експерта становить 150 950,00 грн. З моменту укладення оспорюваного договору за первісним позовом, оплату житлово-комунальних послуг здійснювала ОСОБА_2 , тому оскільки у будинку є зареєстрованими 6 (шість) осіб ( ОСОБА_1 - з 28 грудня 1978 року, ОСОБА_2 - з 28 липня 2020 року та ОСОБА_5 з 01 лютого 2022 року, а також їхні діти: ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) - з 16 вересня 2020 року, ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) - з 28 липня 2020 року), то з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 1/6 частина оплачених позивачем за зустрічним позовом комунальних послуг у розмірі 3 447,60 грн.
З огляду на викладене та з урахуванням уточнень, ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь 335 940,60 грн, з яких: 181 543,00 грн - кошти сплачені на виконання договору купівлі-продажу житлового будинку від 03 липня 2020 року, який ОСОБА_1 просить визнати недійсним; 150 950,00 грн - вартість проведених у спірному будинку відновлювально-ремонтних робіт, 3 447,60 грн - кошти сплачені за житлово-комунальні послуги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 19 лютого 2024 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 08 квітня 2024 року про виправлення описки, в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що 03 липня 2020 року позивачка уклала оспорюваний договір купівлі-продажу будинку, реалізуючи надане їй законом право розпоряджатися належним їй майном на власний розсуд в межах гарантованої статтями 6, 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) свободи договору, при його укладенні позивачка розуміла правову природу правочину та наслідки його вчинення, мала намір відчужити будинок відповідачці та наполягала на укладенні саме договору купівлі-продажу, з будь-якими заявами чи зауваженнями при укладанні договору не зверталась, та особисто перечитувала проект договору, відтак, була ознайомлена з його змістом, тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що правові підстави для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу будинку від 03 липня 2020 року відсутні, відтак, позов є недоведеним та таким, що задоволенню не підлягає.
Водночас відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки не встановлені підстави для задоволення первісного позову ОСОБА_1 та визнання недійсними оспорюваних договорів, то відсутні і підстави для повернення ОСОБА_2 коштів сплачених на виконання таких договорів та задоволення її позову.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції:
Постановою Львівського апеляційного суду від 10 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Лущанець М. В., залишено без задоволення, а рішення Золочівського районного суду Львівської області від 19 лютого 2024 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування та, відповідно, для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги:
У липні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лущанець М. В., із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 19 лютого 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 червня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення вимог її первісного позову.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 461/4980/17, від 01 жовтня 2020 року у справі № 585/2413/19, від 14 липня 2021 року у справі № 552/7241/17, від 30 серпня 2021 року у справі № 493/1677/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 578/817/20 та постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Крім того, заявниця посилається на неналежне дослідження судами доказів, зібраних у справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не надали належної оцінки аргументам заявниці та поданим нею доказам;
- не звернули увагу на те, що заявниця не висловлювала відповідачці жодних пропозицій щодо продажу свого будинку та земельних ділянок, а прийняла відповідачку із сім`єю для забезпечення її догляду, у зв`язку з похилим віком та поганим станом здоров`я;
- не врахували, що заявниця не отримала від відповідачки кошти за свій будинок та земельні ділянки;
- проігнорували, що обставини укладення оспорюваних договорів від 03 липня 2020 року в достатній мірі підтверджують той факт, що при їх укладенні заявниця помилилася щодо природи правочину, вважаючи для себе, що в нотаріуса уклала договір довічного утримання;
- не врахували, що допитані у справі свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 надали покази про те, що заявниця дійсно, незважаючи на догляд за нею соціальним працівником, неодноразово заявляла, що потребує постійного догляду за нею зважаючи на стан свого здоров`я та шукала людей, які б з нею проживали в будинку та доглядали за нею і відповідно до яких перейшов би цей житловий будинок після смерті заявниці. Жодного наміру продати свій будинок, який є її єдиним житлом заявниця ніколи не висловлювала;
- не дослідили обставин того, що заявниця після укладення оспорюваного договору купівлі-продажу будинку продовжує проживати у цьому будинку, іншого житла немає;
- проігнорували сам по собі факт роз`яснення нотаріусом суті укладеного договору сторонам правочину не є безумовною підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Позиція Верховного Суду:
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив з того, що 03 липня 2020 року позивачка уклала оспорюваний договір купівлі-продажу будинку, реалізуючи надане їй законом право розпоряджатися належним їй майном на власний розсуд в межах гарантованої статтями 6, 627 ЦК України свободи договору, при його укладенні позивачка розуміла правову природу правочину та наслідки його вчинення, мала намір відчужити будинок відповідачці та наполягала на укладенні саме договору купівлі-продажу, з будь-якими заявами чи зауваженнями при укладанні договору не зверталась, та особисто перечитувала проект договору, тобто була ознайомлена з його змістом, з огляду на це суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що правові підстави для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу будинку від 03 липня 2020 року та інших договорів відсутні, а первісний позов є недоведеним та таким, що задоволенню не підлягає.
Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили обставин того, що заявниця після укладення оспорюваного договору купівлі-продажу будинку продовжує проживати у цьому будинку, іншого житла немає, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень.
Зокрема апеляційний суд, досліджуючи вказані обставини, у своєму судовому рішенні встановив, що дійсно станом на час апеляційного розгляду справи, тобто - протягом майже 4 (чотирьох) років після укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу, позивачка продовжує проживати у проданому нею житловому будинку.
Водночас апеляційний суд встановив, що оспорюваний договір купівлі-продажу житлового будинку від 03 липня 2020 року не містить жодних умов про строки реальної передачі цього будинку його покупцю, так само, як не містить умов про виселення продавця (позивачки) з цього будинку та зняття її з реєстрації у ньому.
З огляду на це, апеляційний суд вважав слушними твердження відповідачки ОСОБА_2 у цій справі, які не спростовані позивачкою, про наявність між сторонами оспорюваного договору купівлі-продажу житлового будинку домовленості про те, що його продавець (позивачка) буде мати право на проживання у цьому будинку.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції, в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України, позбавлений компетенцій здійснювати переоцінку доказів та встановлювати нові обставини справи.
Посилання у касаційній скарзі на те, що обставини укладення оспорюваних договорів від 03 липня 2020 року в достатній мірі підтверджують той факт, що при їх укладенні заявниця помилилася щодо природи правочину, вважаючи для себе, що в нотаріуса уклала договір довічного утримання, зводяться до припущень заявниці та спростовуються встановленими у цій справі обставинами і висновками судів про недоведеність позовних вимог первісного позову.
Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 461/4980/17, від 01 жовтня 2020 року у справі № 585/2413/19, від 14 липня 2021 року у справі № 552/7241/17, від 30 серпня 2021 року у справі № 493/1677/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 578/817/20 та постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16, є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.
Посилання у касаційній скарзі на те, що заявниця не отримала від відповідачки кошти за свій будинок, були предметом перевірки судів попередніх інстанцій та їм надана належна правова оцінка.
Зокрема відхиляючи такі посилання заявниці як недоведені, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильно висновку про те, що оскільки відповідно до пункту 2.1 оспорюваного договору купівлі-продажу будинку сторони заявили про повний розрахунок за проданий будинок до підписання договору, то підписання договору позивачкою є підтвердженням факту повного розрахунку за будинок та свідчить про відсутність у позивачки до відповідачки будь-яких претензій фінансового характеру.
Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належну оцінку аргументам (показам) заявниці, Верховний Суд також відхиляє, оскільки як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
Тож, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позову.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.