Залишення матір'ю поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав
Короткий зміст позовних вимог:
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та стягнення аліментів.
Позивач вказував, що 27 серпня 2018 року його син ОСОБА_3 уклав шлюб зі ОСОБА_2 , яка надалі змінила прізвище на ОСОБА_2.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сина з невісткою народилась дочка ОСОБА_6 , яка є онукою позивача. Родина сина проживала за адресою: АДРЕСА_1. жовтні 2020 року невістка поїхала на навчання до м. Дніпра і до родини більше не повернулась. Шлюбні стосунки між сином та невісткою були припинені, після чого їх малолітня дочка ОСОБА_6 залишилась проживати з батьком.
29 квітня 2022 року ОСОБА_3 вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 410 КК України, і призначене покарання у вигляді позбавлення волі строком на сім років.
Позивач зазначав, що після затримання і засудження сина він опікується онукою, яка постійно проживає з ним та його дружиною ОСОБА_8 . Вони піклуються про фізичний і духовний розвиток онуки, забезпечують необхідне харчування, навчання, медичний догляд, лікування, готують до школи.
Наказом Служби у справах дітей Нікопольської міської ради від 27 травня 2022 року № 66 малолітня ОСОБА_6 тимчасово влаштована до його родини і на нього покладено персональну відповідальність за її життя та здоров`я.
Посилаючись на те, що протягом одного року та восьми місяців відповідачка не проживає зі своєю дитиною, не відвідує її, не цікавиться її станом здоров`я, не бере участі у матеріальному забезпечені своєї дочки, ОСОБА_1 просив суд:
- позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо її малолітньої дочки ОСОБА_6;
- призначити його опікуном малолітньої онуки ОСОБА_6;
- стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання малолітньої онуки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення суми платежу за один місяць.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2024 року позов задоволено частково.
Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо її малолітньої дочки ОСОБА_6 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на малолітню онуку ОСОБА_6 в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення суми платежу за один місяць.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо ОСОБА_6, не турбується про її здоров`я, соціальне забезпечення, виховання, розвиток та утримання.
Врахувавши висновок органу опіки та піклування, який вважав за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дочки ОСОБА_6 , та, з огляду на інтереси дитини, яка в силу свого віку не має можливості самостійно захистити свої права, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, окрім вимоги про призначення позивача опікуном, оскільки рішенням виконавчого комітету це питання вже вирішено.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції:
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення її батьківських прав, вказуючи, що не втратила інтересу до дочки, що свідчить про зацікавленість відповідачки у збереженні зв`язків зі своєю дитиною і бажанні брати участь у її вихованні.
Крім того, суд апеляційної інстанції вказав на відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому, оскільки вимушене тимчасове перебування відповідачки за кордоном створює певні труднощі у налагодженні стосунків між матір`ю та дочкою. Але при цьому мати не усувається від виховання та утримання своєї дочки, цікавиться її життям, бажає в подальшому проживати разом з дитиною та належним чином виконувати свої батьківські обов`язки.
Апеляційний суд вважав, що ОСОБА_2 не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з матір`ю сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
Апеляційний суд не погодився із висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , оскільки той не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення матері батьківських прав.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції фактично ухвалив судове рішення лише на підставі доводів, викладених в апеляційній скарзі відповідачки, які не підтверджені доказами.
Вказує, що висновок апеляційного суду спростовано поясненнями представника Служби у справах дітей та показаннями свідка ОСОБА_8.
Зазначає, що висновок апеляційного суду про те, що позивачем не доведена винна поведінка відповідачки та ухилення її від виконання батьківських обов`язків спростовані наявними у справі доказами. Натомість, висновок апеляційного суду про те, що відповідачка не втратила інтерес до дочки, нічим не підтверджений.
Наголошує, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку поведінці ОСОБА_2 , яка з одного боку заперечує проти позбавлення її батьківських прав, а з іншого - не вчиняє жодних дій для виконання своїх батьківських обов`язків.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права:
Вирішуючи спір, суд першої інстанції врахував висновок органу опіки та піклування та вказав на доведеність обставин, передбачених пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, як підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дочки ОСОБА_6.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважав, що відсутні підстави для застосування до відповідачки такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.
У розглядуваній справі встановлено, що, прочинаючи з серпня 2020 року, ОСОБА_2 зі своєю дочкою ОСОБА_6 не проживає.
Батько дитини ОСОБА_3 вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2022 року засуджений до позбавлення волі строком на сім років.
Малолітня ОСОБА_6 знаходиться на вихованні та утриманні діда ОСОБА_1 , якого рішенням виконкому Нікопольської міської ради від 26 квітня 2023 року № 206 призначено опікуном онуки.
З пояснень, надісланих ОСОБА_2 до суду, вбачається, що у жовтні 2021 року вона народила іншу дитину - ОСОБА_11 , разом з якою після початку повномасштабної агресії росії проти України вимушена була виїхати до Республіки Польща, де отримала тимчасовий захист. При цьому відповідачка вказувала, що після зниження рівня небезпеки планує повернутися в Україну та проживати разом з дочкою ОСОБА_6 .
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції врахував, ОСОБА_2 активно заперечує проти позбавлення її батьківських прав, не втратила інтерес до дочки, зацікавлена у збереженні зв`язків з нею та має бажання брати участь у її вихованні.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції правильно вказав на відсутність достатніх підстав для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Наявний в матеріалах справи висновок органу опіки та піклування від 26 квітня 2023 року № 207 не містить відомостей щодо наявності виключних обставин для застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав.
Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору не спростовують та значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів.
Таким чином, наразі позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини.
Верховний Суд погоджується із тим, що відповідачка має брати більш активну участь у вихованні та утриманні своєї дочки ОСОБА_6 , водночас не може залишити поза увагою, обставини, які встановлені у розглядуваній справі, а саме народження відповідачкою іншої дитини у жовтні 2021 року; початок повномасштабної агресії росії проти України у лютому 2022 року та вимушений виїзд відповідачки з молодшою донькою за межі України; активну процесуальну поведінку ОСОБА_2 та заперечення проти позбавлення батьківських прав; сімейну ситуацію в якій опинилася малолітня ОСОБА_6 , матір якої із сестрою виїхали за межі України, а батько засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на тривалий строк.
Встановлені судами обставини вказують на наявність підстав для того, аби попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання дочки ОСОБА_6.
При цьому ОСОБА_2 має зважати на те, що залишення нею поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав (див постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22).
Висновок:
Згідно пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Частиною четвертою статті 412 ЦПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, постанову апеляційного суду змінити шляхом доповнення її резолютивної частини попередженням ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до своїх обов`язків щодо виховання дочки ОСОБА_6.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/125296165