Щодо незаконності звільнення держслужбовця без пропозиції рівнозначної вакантної посади та про належний спосіб захисту
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року у справі № 280/10981/21
Короткий зміст позовних вимог:
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі - відповідач, Держпродспоживслужба), треті особи: Головне управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області (далі - ГУ Держпродспоживслужби в Запорізькій області), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , в якому позивач просив: скасувати наказ Держпродспоживслужби від 20.10.2021 №576-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника ГУ Держпродспоживслужби в Запорізькій області з 21.10.2021.
В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що позивача було звільнено із займаної посади у зв`язку із поновленням на цій посаді особи, яка раніше її обіймала, при цьому з боку відповідача пропозицій щодо всіх наявних вакансій, на які може претендувати позивач, не надходило. Зазначав, що рішення суду, яке стало підставою для прийняття оскаржуваного наказу, було скасоване судом апеляційної інстанції, позивач звертався до відповідача із заявою щодо його поновлення на посаді, проте відповіді не отримав.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій:
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27.07.2022 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Держпродспоживслужби від 20.10.2021 №576-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Зобов`язано Держпродспоживслужбу запропонувати та працевлаштувати ОСОБА_1 на посаді рівнозначній тій, яку він займав до припинення державної служби 20 жовтня 2021 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що у розумінні приписів пункту 1 частини першої статті 88 Закону №889-VIII та положень статті 40 КЗпП України, звільнення працівника допускається лише після надання роботодавцем пропозицій щодо всіх наявних вакансій, на які може претендувати працівник та у разі відмови працівника від запропонованих посад; в даному випадку відповідачами не було запропоновано позивачу всі наявні вакансії.
Вирішуючи вимогу позивача про поновлення його на посаді, суд першої інстанції зазначав, що законодавство України містить прогалину в частині строків та форми пропозиції іншої роботи (посади) державному службовцю, якого має бути звільнено за пунктів 1 частини першої статті 88 Закону №889-VIII; через наведену прогалину відповідач неспроможний із дотриманням вимог законодавства України звільнити ОСОБА_2 за пунктом 1 частини першої статті 88 Закону №889-VIII у випадку поновлення позивача на цю посаду (не визначено, в який строк має бути надана особі, що звільняється за пунктом 1 частини першої статті 88 цього Закону, пропозицію іншої роботи та в якій формі), що в свою чергу може призвести до ініціювання ОСОБА_2 аналогічного позову та може призвести до повторного порушення прав позивача.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.10.2022 задоволено апеляційну скаргу Держпродспоживслужби, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що дія норм законодавства про працю, зокрема частини другої статті 40 КЗпП України, не поширюється у частині відносин припинення державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 88 Закону №889-VIII.
Короткий зміст вимог касаційної скарги:
Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18.10.2022 повністю, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.07.2022 року у справі №280/10981/21 - в частині зобов`язання Держпродспоживслужби запропонувати та працевлаштувати ОСОБА_1 на посаді рівнозначній тій, яку він займав до припинення державної служби 20.10.2021, та прийняти нове рішення у справі, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статі 328 КАС України, зазначає, що судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення без урахування висновків Верховного Суду, які викладено в постановах від 09.06.2022 у справі №520/12253/19, від 08.05.2019 у справі №813/2091/16, від 08.07.2020 у справі №813/3294/17, від 02.06.2020 у справі №826/11434/18, від 03.08.2021 у справі №520/2385/20, щодо застосування пункту 1 частини першої статті 88 Закону України «Про державну службу» у взаємозв`язку з положеннями частини другої статті 40 КЗпП.
Крім цього скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм пункту 1 частини першої статті 88 Закону України «Про державну службу» у взаємозв`язку з положеннями частини першої статті 235 КЗпП у подібних правовідносинах, коли рішення-підставу для припинення державної служби скасовано.
Скаржник зазначає про необхідність застосування у спірних правовідносинах положень частини другої статті 40 КЗпП України; вказує, що законною підставою для звільнення позивача на підставі пункту 1 частини другої статті 88 Закону №889-VIII слугувало рішення суду, яке скасоване судом апеляційної інстанції. При цьому, на переконання позивача, належним способом захисту його прав є саме поновлення на попередній роботі.
Позиція Верховного Суду:
Спір у цій справі виник у зв`язку зі звільненням позивача відповідно до пункту 1 частини першої статті 88 Закону №889-VIII. Фактичною підставою для звільнення позивача було рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.04.2021 у справі №280/95/2021, яким на посаді, яку обіймав позивач, поновлено ОСОБА_3 .
Верховним Судом неодноразово було висловлено правову позицію щодо процедури звільнення державних службовців згідно пункту 1 частини першої статті 88 Закону №889-VIII в частині необхідності надання пропозицій вакантних посад в державному органі.
Так, однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що у розумінні приписів пункту першого частини першої статті 88 Закону №889-VIII та положень статті 40 КЗпП України, звільнення працівника допускається лише після надання роботодавцем пропозицій щодо всіх наявних вакансій на які може претендувати працівник та у разі відмови працівника від запропонованих посад. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №520/12253/19, на неврахування висновків якої покликається позивач в касаційній скарзі.
Тому, враховуючи вищенаведену позицію Верховного Суду, а також те, що судами попередніх інстанцій не встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 було запропоновано іншу роботу (вакантну посаду), колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваного наказу про звільнення позивача.
У зв`язку із наведеним, суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідало закону в цій частині позовних вимог.
Відповідаючи на доводи касаційної скарги в частині відсутності висновків Верховного Суду щодо питання застосування пункту 1 частини першої статті 88 Закону №889-VIII у взаємозв`язку з положеннями частини першої статті 235 КЗпП України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Вирішуючи вимогу позивача про поновлення його на посаді суд першої інстанції врахував правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 08.05.2019 у справі №813/2091/16, стосовно того, що ефективним способом захисту прав позивача буде зобов`язання відповідача запропонувати та працевлаштувати позивача на посаді рівнозначній тій, яку він займав до припинення державної служби, та, саме у такий спосіб буде дотримано відповідачем вимоги чинного законодавства та відновлено порушене право позивача, і разом з цим, не призведе до порушення прав третьої особи, якого призначено на цю посаду.
Колегією суддів не встановлено підстав для незастосування у спірних правовідносинах вказаної правової позиції.
Висновок:
А тому, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів доходить висновків про те, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, а суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідало закону в цілому.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).
Згідно із положеннями статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції - скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.
Колегія суддів уважає, що Судом надано відповідь на всі доводи, які можуть вплинути на правильне вирішення справи на цій стадії судового розгляду.