Короткий зміст позовних вимог:
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до виконавчого комітету Трускавецької міської ради, ОСОБА_2 , в якому з урахуванням заяви від 30 травня 2024 року, просила суд:
- стягнути з відповідачів ненараховану та невиплачену їй заробітну плату в розмірі 111 200 грн;
- зобов`язати відповідачів за несвоєчасну виплату заробітної плати нарахувати компенсацію та індексацію на день виплати;
- стягнути з відповідачів за порушення права на чергову щорічну відпустку
в 2022 році ненараховану та невиплачену заробітну плату у вигляді матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань у розмірі 17 733,82 грн;
- зобов`язати відповідачів за несвоєчасну виплату заробітної плати нарахувати компенсацію та індексацію на день виплати;
- зобов`язати міського голову ОСОБА_2 внести зміни в затверджений розпорядженням від 20 листопада 2023 року № 575-к, а саме період відпустки вказати з 15 квітня 2024 року по 14 квітня 2025 року;
- стягнути з посадової особи міського голови ОСОБА_3 моральну шкоду, завдану порушенням трудового законодавства, порушенням права на працю, на оплату праці в 2023 році, у розмірі 50 000 грн.
Позов мотивований тим, що вона працює у відділі державного архітектурно-будівельного контролю (ДАБК) Трускавецької міської ради на посаді головного спеціаліста, інспектора з 15 квітня 2016 року. Міський голова ОСОБА_2 розпорядженням від 20 листопада 2023 року № 575-к затвердив графік чергових щорічних відпусток на 2024 рік. Відповідно до цього графіку щорічних відпусток, її відпустка запланована на серпень місяць 2024 року за період роботи з 15 квітня 2023 року по 14 квітня 2024 року.
Зазначала, що розпорядженням міського голови від 10 серпня 2023 року № 401-к їй надано чергову щорічну відпустку за відпрацьований період роботи з 15 квітня 2023 року по 14 квітня 2024 року тривалістю 14 календарних днів. «Підстава: надання відпустки заява ОСОБА_1 ». Розпорядженням в. о. міського голови від 28 листопада 2023 року № 590-к їй надано невикористану частину чергової щорічної відпустки за період роботи з 15 квітня 2023 року по 14 квітня 2024 року терміном 5 календарних днів.
Вважала, що включення до графіку чергових відпусток на 2024 рік її відпустки за період роботи з 15 квітня 2023 року по 14 квітня 2024 року, яку вона використала у 2023 році, є результатом безкарності міського голови за порушення її права на чергову щорічну відпустку в 2022 році з відповідними виплатами на матеріальну допомогу та допомогу на вирішення соціально-побутових питань, яка не була їй надана, незважаючи на затверджений міським головою розпорядження від 01 грудня 2021 року № 807-к графік відпусток, кошти на яку були закладені в кошторис оплати праці на 2022 рік, за подання позовної заяви до суду, використовуючи своє службове становище, міський голова, щоб ще більше матеріально її покарати, зняв із заробітної плати премію за вересень-грудень 2022 року, яка була закладена в кошторис оплати праці, при тому, що відповідно до Положення про відділ ДАБК вона за виконання посадових обов`язків не підзвітна міському голові. Крім того, міський голова не доплачував їй за виконання роботи відсутнього у відділі працівника, при тому, що кошти на оплату праці штатної одиниці відділу ДАБК закладені у кошторис оплати праці посадових осіб органу місцевого самоврядування і така доплата передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 зі змінами. Належну їй заробітну плату міський голова використав на свій розсуд як економію заробітної плати.
Наведене, на думку позивачки, свідчить про грубе порушення міським головою її прав на працю, на оплату праці.
Також зазначала, що чергова щорічна відпустка у 2022 році, згідно із затвердженого графіку розпорядженням міського голови від 01 грудня 2021 року № 807-к, не була їй надана у 2022 року тільки по тій причині, щоб не виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань. Питання порушення права на чергову відпустку в 2022 році є однією з позовних вимог у справі № 457/597/22, яка наразі розглядається в Трускавецькому міському суді.
Позивач вважала, що ненарахована та невиплачена заробітна плата у вигляді матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань у 2022 році, у зв`язку з ненаданням чергової щорічної відпустки згідно затвердженого графіка у лютому місяці 2022 року, становить: матеріальна допомога на оздоровлення 5 200 грн, розмір матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань становить 12 533,80 грн (заробітна плата відповідно до довідок за лютий 2021 року по січень 2022 року становить 150 405,51 грн). Загальна сума невиплаченої заробітної плати в лютому 2022 року становить 17 733,80 грн. На цю суму заробітної плати має бути нарахована індексація та компенсація на день виплати.
Ненарахована та невиплачена заробітна плата за виконання обов`язків відсутнього в відділі ДАБК працівника за період роботи з 01 серпня 2020 року по 03 серпня 2021 року становить 30 600 грн ((5 100:100х50)х12=30 600), за період з 03 серпня 2021 року по 31 грудня 2022 року становить 44 200 грн ((4 200:100х50)х17=44 200), за період з 01 січня 2023 року по 31 лютого 2024 року становить 36 400 грн ((5 200:100х50)х14=36 400), відтак, сума невиплаченої заробітної плати за виконання обов`язків відсутнього працівника станом на 31 лютого 2024 року становить 111 200 грн.
Крім того, на думку позивача, неправомірні дії відповідачів: ненарахування та невиплата належних їй сум заробітної плати, порушення права на відпустку, а саме, невиплата у 2022 році матеріальної допомоги на оздоровлення та допомоги для вирішення соціально-побутових питань, безпідставне зняття премій, порушення права на заробітну плату, встановлену чинним законодавством, призвели до значного зменшення її пенсійного забезпечення.
Позивач зазначала, що вказані неправомірні рішення, дії, бездіяльність органу місцевого самоврядування та посадових осіб органу місцевого самоврядування спричинили їй моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд її позовні вимоги задовольнити.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 11 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що роботодавцем було надано позивачці всі відпустки за відпрацьований рік з виплатою допомоги на оздоровлення відповідно до вимог закону.
Що стосується виплати допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, то суди зазначили, що виплата працівнику допомоги на вирішення соціально-побутових питань є правом, а не обов`язком керівника, з врахуванням фонду економії заробітної плати. Суди вказали, що позивачці було надано матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати як за відпрацьований період роботи з 15 квітня 2021 року по 14 квітня 2022 року, так і за відпрацьований період роботи з 15 квітня 2022 року по 14 квітня 2023 року.
Суд зазначив, що за відпрацьований період роботи з 15 квітня 2021 року по 14 квітня 2023 року позивачка використала щорічні відпустки тривалістю 30 календарних днів за кожний відпрацьований рік із виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення, тому підстав для висновку про те, що відповідачами порушено трудові права позивачки немає. Посилання позивачки на неправильне зазначення в розпорядженні міського голови № 575-к від 20 листопада 2023 року «Про затвердження графіку щорічних відпусток на 2024 рік» відпрацьованого року (15 квітня 2023 року - 14 квітня 2024 року) є безпідставними, оскільки за період роботи з 15 квітня 2023 року по 14 квітня 2024 року позивачка станом на 01 серпня 2024 року використала 29 календарних дні щорічної відпустки, з яких частину - в 2023 році, а частину - в 2024 році.
Згідно з розпорядженням міського голови № 362-к від 30 липня 2024 року, позивачці виплатили матеріальну допомогу на оздоровлення й за відпрацьований рік з 15 квітня 2023 року по 14 квітня 2024 року.
Що стосується вимоги про стягнення з відповідачів завдану неправомірними діями та бездіяльністю матеріальну шкоду у вигляді ненарахованої та невиплаченої доплати за виконання роботи відсутнього працівника у розмірі 111 200 грн та нарахувати індексацію та компенсацію на день виплати, то суд вказав, що позивачкою не було надано доказів покладення на неї обов`язків по виконанню роботи відсутнього працівника, який б спростовував твердження відповідача.
Вимоги про стягнення з посадової особи - міського голови ОСОБА_2, завданої ОСОБА_1 неправомірними діями та бездіяльністю, що привело до нанесення матеріальної шкоди, моральну шкоду у розмірі 50 тис грн, то суд зазначив, що позивачка не навела жодної із вищенаведених обставин, які б свідчили про завдання посадовою особою моральної шкоди і нічим не обґрунтовує розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що посилання позивачки на те, що даний спір стосується проходження нею публічної служби, тому не підсудний судам загальної юрисдикції, є безпідставним, оскільки юрисдикція адміністративних судів поширюється не на будь-які трудові спори, а лише на ті, які пов`язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням, звільненням з неї. При цьому позивачка не надала суду достатньо доказів, які б підтверджували належність цього трудового спору до спору, пов`язаного з проходженням позивачкою публічної служби, тому визначених законом підстав для висновку про підсудність справи судам адміністративної юрисдикції немає.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Вказує, що суди не взяли до уваги її докази про те, що вона при виконанні посадових обов`язків, а саме функцій державного архітектурного контролю (ДАБК) не підзвітна міському голові ОСОБА_2 , а підзвітна Державній інспекції архітектури та містобудування (ДІАМ), саме на таких умовах були делеговані функції ДАБК Трускавецькій міській раді (ТМР). Це свідчить про те, що судами не були взяті до уваги докази, а саме Положення про відділ ДАБК ТМР та її посадова інструкція головного спеціаліста, інспектора відділу ДАБК та присяга про те, що вона працює на Трускавецьку громаду і діє в інтересах громади згідно чинного законодавства.
Зазначає, що спір між нею - головним спеціалістом інспектором відділу державного архітектурно-будівельного контролю та відповідачами - міським головою ОСОБА_2, виконавчим комітетом Трускавецької міської ради, є спором, що стосується проходженням нею публічної служби, тобто є публічно-правовим спором і повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Таким чином, зазначає, що суди порушили правила юрисдикції загальних судів й не застосували правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 661/3699/16-ц (провадження № 14-388 цс 18). Вказує, що в іншій аналогічній справі за її позовом провадження у справі було закрито у зв`язку з тим, що справа не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства.
Позиція Верховного Суду:
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу,її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба- це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див.: постанови від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20) та інші).
До справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 368/561/19, провадження № 14-118цс20).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету (частина перша статті 2 вказаного Закону). З огляду на те, що ОСОБА_1 є посадовою особою місцевого самоврядування, яка працює на посаді головного спеціаліста, інспектора відділу державного архітектурно-будівельного контролю Трускавецької міської ради, тому Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що позовні вимоги слід розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки вони пов`язані з проходженням позивачкою публічної служби.
Висновок:
Зважаючи на викладене, позов ОСОБА_1 до виконавчого комітету Трускавецької міської ради, ОСОБА_2 про визнання протиправними дій відповідачів, нарахування та стягнення індексації й компенсації за ненараховану заробітну плату, стягнення моральної шкоди не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Таким чином, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Верховний Суд дійшов висновку про те, що цей спір має розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій вищезазначеного не врахували та дійшли помилкового висновку про можливість його розгляду у порядку цивільного судочинства. При цьому позивачка звертала увагу апеляційного суду на такі самі доводи щодо юрисдикційності спору, проте суд помилково їх не врахував. Отже, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а належить до компетенції адміністративних судів.
Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України.
Закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.
Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.