Зміст позовної заяви:
У липні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточненої позовної заяви від 6 серпня 2020 року просив:
Визнати недійсним укладений 27 серпня 2008 року ОСОБА_3 як дарувальницею (далі - спадкодавиця) із ОСОБА_4 (далі - брат позивача) як обдарованим, посвідчений державним нотаріусом і зареєстрований у реєстрі за № 1805 договір дарування домоволодіння (житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами) загальною площею 157,4 кв. м (далі - договір дарування), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що складається із чотирьох житлових кімнат (позначених на плані як «1-2» площею 4,7 кв. м, «1-3» площею 17,7 кв. м, «1-4» площею 13,7 кв. м, «1-5» площею 6,9 кв. м), передпокою «1-1» площею 5,0 кв. м, сіней «1» площею 2,3 кв. м, сіней «П» площею 5,5 кв. м, сіней «ІП» площею 2,6 кв. м, сіней «ІV» площею 8,4 кв. м, і господарських будівель: сіней «А», сараїв «Б», «Д», «Ж», «Е», літньої кухні «Г», вбиральні «З», погреба «К», огорожі 1, замощення 1, колодязя П (далі - домоволодіння);
Визнати недійсним посвідчений державним нотаріусом і зареєстрований у реєстрі за № 1804 заповіт від 27 серпня 2008 року (далі - заповіт) на земельну ділянку загальною площею 4,8698 га із кадастровим номером 51252551100:01:001:0085 (державний акт серії ОД № 031055, виданий 25 грудня 2003 року) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель колишнього КСП «Нива» (масив 31 , ділянка НОМЕР_2 ) на території Захарівської (колишня назва - Фрунзівської) селищної ради Захарівського (колишня назва - Фрунзівського) району Одеської області (далі - земельна ділянка).
Обґрунтував позовну заяву так:
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - спадкодавиця. Після її смерті відкрилась спадщина у складі права власності на земельну ділянку та домоволодіння. Спадкоємцями за законом першої черги були позивач і його брат.
Позивач не зміг отримати свідоцтво на спадщину. 5 жовтня 2017 року державний нотаріус виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій через пропуск встановленого законом строку на прийняття спадщини та неможливість підтвердити родинні відносини зі спадкодавицею у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів.
У 2006 році спадкодавиця повідомила, що у неї зникли документи на земельну ділянку, на житловий будинок і свідоцтво про народження позивача. Їх викрала невістка - ОСОБА_5 . Ці документи виявили на момент складання заповіту й укладення договору дарування.
Про існування договору дарування та заповіту на користь брата позивач дізнався пізніше. Вважав, що спадкодавицю ввели в оману, а підпис на договорі дарування та заповіті не є її підписом.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер брат позивача, спадкоємцем якого є відповідач.
Зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду:
22 березня 2023 року Фрунзівський районний суд Одеської області ухвалив рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовив. 30 листопада 2023 року Одеський апеляційний суд прийняв постанову про залишення цього рішення без змін.
Суди мотивували їхні рішення так:
Позивач не довів, що заповіт і договір дарування вчинені з порушенням вимог законодавства та порушують його права. Відповідач надав належні та достовірні докази, які спростовують підстави позову.
Призначену згідно з ухвалою суду від 19 серпня 2020 року судову посмертну почеркознавчу експертизу не провели з вини позивача, бо той не виконав вимоги, зазначені у клопотанні експерта про надання додаткових матеріалів, а також не оплатив вартість дослідження. Це дозволяє вважати твердження позивача з позовної заяви надуманими, помилковими та необґрунтованими. Підстав для визнання заповіту та договору дарування недійсними немає.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:
Позивач мотивував касаційну скаргу так:
У 2018 році позивач виявив, що підпис на договорі дарування та заповіті не належав спадкодавиці. У графі «підпис» на вказаних документах зазначена « ОСОБА_3 », тоді як у свідоцтві про смерть і «всюди в паспортних документах» вказано « ОСОБА_3 ». Суди попередніх інстанцій цю обставину залишили поза увагою.
Договір дарування та заповіт не є законними, бо не відповідають вимогам статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Державний нотаріус порушив приписи глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, які визначають порядок викладення текстів і підписання посвідчуваних правочинів, заяв та інших документів. Замість спадкодавиці заповіт і договір дарування підписала інша особа.
Суди першої й апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що за заявою позивача «до Захарівського відділення поліції Одеської області» внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення злочину, передбаченого статтею 358 Кримінального кодексу України, за фактом підроблення документів.
Суди попередніх інстанцій порушили також норми процесуального права щодо проведення експертизи. Клопотання експерта від 7 вересня 2020 року позивач отримав лише 23 жовтня 2020 року, коли вже закінчився строк на оплату експертизи, тоді як Фрунзівський районний суд Одеської області отримав те клопотання 11 вересня 2020 року. Тому суддя Гончар І. В. позбавила позивача можливості скористатися правом доказування його позиції.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних до спірних правовідносинах.
Судді Фрунзівського районного суду Одеської області однобоко розглянули справу. Позивач не довіряв судді Гончар І. В., неодноразово заявляв їй відвід і написав на неї скаргу до Вищої ради правосуддя, після чого ця суддя заявила самовідвід.
Про наявність заповіту та договору дарування позивач дізнався лише у 2018 році під час ознайомлення з матеріалами справи № 517/71/18. За життя його брат - ОСОБА_4 - про заповіт і договір дарування нічого не казав. Хоча з братом позивач мав домовленість про те, що коли той отримає спадщину, то поділить половину її вартості. До суду позивач звернувся у 2020 році. Тому позовну давність не пропустив.
Позиція Верховного Суду:
Чи є належним способом захисту прав спадкоємця вимога про визнання недійсним договору дарування, якщо його не підписала спадкодавиця як сторона?
Суди попередніх інстанцій встановили, що 28 серпня 2008 року спадкодавиця уклала договір дарування домоволодіння на користь брата позивача, а ІНФОРМАЦІЯ_2 брат позивача помер.
Позивач просив визнати недійсним договір дарування через його непідписання спадкодавицею. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу позивача на те, що зі вказаної підстави (підроблення підпису спадкодавиці) за відсутності доказів фактичного вчинення відповідного правочину договір дарування як неукладений спадкодавицею не можна було б визнати недійсним.
Обрання неналежного способу захисту права чи інтересу є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Оскільки вимога про визнання недійсним договору дарування через його непідписання спадкодавицею не є належним способом захисту права чи інтересу позивача, суди попередніх інстанцій помилково оцінювали дотримання вимог чинного законодавства на дату укладення відповідного договору. З огляду на те, що суди не встановили відсутність підпису спадкодавиці на договорі дарування, немає підстав вважати його неукладеним.
Чи є належним способом захисту прав спадкоємця вимога про визнання недійсним заповіту, якщо останній не підписала спадкодавиця?
Суди попередніх інстанцій встановили, що 27 серпня 2008 року спадкодавиця склала заповіт, згідно з яким заповіла земельну ділянку братові позивача, а 4 жовтня 2010 року спадкоємець за заповітом помер.
Позивач просив визнати недійсним заповіт, вважаючи, що підпис на останньому належав не спадкодавиці. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу позивача на те, що непідписання заповіту є підставою для кваліфікації його як нікчемного. А вимога про визнання недійсним заповіту з підстав його непідписання спадкодавицею не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Проте обставини того, що спадкодавиця не підписала заповіт, суди попередніх інстанцій в оскаржених рішеннях не встановили. Тому у Верховного Суду немає підстав вважати заповіт нікчемним.
Чи можна визнати недійсними внаслідок обману вчинені спадкодавицею договір дарування та заповіт за позовом спадкоємця, який не прийняв спадщину?
Суди попередніх інстанцій встановили такі факти:
ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Фрунзівка Фрунзівського району Одеської області померла спадкодавиця. Після її смерті відкрилася спадщина у складі права власності на земельну ділянку та домоволодіння. Спадкоємцями за законом першої черги на момент смерті спадкодавиці були позивач та його брат.
Родинні відносини позивача та спадкодавиці підтверджені свідоцтвом про народження позивача серії НОМЕР_3 , актовий запис про народження № 65.
За життя спадкодавиця уклала 28 серпня 2008 року договір дарування домоволодіння на користь брата позивача, а 27 серпня 2008 року склала заповіт, згідно з яким заповіла земельну ділянку братові позивача. ІНФОРМАЦІЯ_2 брат позивача помер.
5 жовтня 2017 року державний нотаріус винесла постанову, згідно з якою відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті спадкодавиці, бопозивач не проживав і не був зареєстрований разом зі спадкодавицею на час відкриття спадщини, не підтвердив документально факт родинних відносин;відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно.
16 травня 2018 року Фрунзівський районний суд Одеської області ухвалив рішення у справі № 517/71/18, згідно з яким відмовив у задоволенні вимог позивача до Захарівської селищної ради Захарівського району Одеської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті спадкодавиці, встановлення факту родинних відносин та визнання права власності в порядку спадкування за законом. У тій справі суд встановив, що позивач не надав належних і допустимих доказів родинних відносин зі спадкодавицею та не вжив заходи з легалізації свідоцтва про народження на території так званої Придністровської Молдавської Республіки.
Згідно з копією спадкової справи № 61/2011 щодо майна брата позивача син цього брата, який є відповідачем, звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька. Дружина брата позивача - ОСОБА_5 - й інший його син - ОСОБА_6 - звернулися до нотаріальної контори із заявами про відмову від прийняття спадщини. У спадковій справі № 61/2011 також є заява позивача про прийняття спадщини після смерті брата.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу позивача на те, що оспорення правочину передбачає необхідність установлення не лише підстав для оспорення, але й порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду. Інакше кажучи, спадкоємці можуть оспорювати вчинені спадкодавцем правочини, але мають обґрунтувати, а суд повинен встановити порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду. Для цього такі спадкоємці мають прийняти спадщину.
Позивач не прийняв спадщину після смерті спадкодавиці, оскільки пропустив встановлений законом строк для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини, а Фрунзівський районний суд Одеської області у рішенні від 16 травня 2018 року у справі № 517/71/18, що набрало законної сили, відмовив у визначенні додаткового строку для подання такої заяви. Тому права й інтереси позивача правочини спадкодавиці, оспорювані ним через введення її в оману, не порушують (див. близький за змістом висновок у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 січня 2024 року у справі № 397/389/22).
Відсутність порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу позивача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, заявленого на підставі статті 230 ЦК України. З огляду на це суди попередніх інстанцій помилково аналізували дотримання чинного законодавства під час укладення договору дарування та вчинення заповіту.
Висновок:
Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, третя та четверта статті 412 ЦПК України).
Беручи до уваги висновки цієї постанови щодо застосування норм матеріального права, рішення та постанову судів попередніх інстанцій належить змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.