Клопотання про визнання рішення іноземного суду, яке підлягає примусовому виконання, після закінчення строку, є підставою для відмови у задоволенні
Зміст заявлених вимог:
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про визнання на території України рішення іноземного суду.
Своє клопотання ОСОБА_1 мотивував тим, що рішенням Суду Вищої Юрисдикції провінції Онтаріо, Канада у справі № FS-18-94004-00 від 24 січня 2020 року у формі наказу (безспірний судовий розгляд) задоволено заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про опіку, батьківство, сплату аліментів та щодо нерухомого майна.
Водночас рішенням Суду Вищої Юрисдикції провінції Онтаріо, Канада у справі № FS-18-94004-00 від 24 січня 2020 року зобов`язано ОСОБА_3 передати спільним дітям подружжя ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказував, що судове рішення набрало законної сили 24 січня 2020 року, про що міститься відмітка у тексті рішення.
Посилався на те, що рішення Суду Вищої Юрисдикції провінції Онтаріо, Канада у справі № FS-18-94004-00 від 24 січня 2020 року не потребує примусового виконання.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив визнати на території України наказ Суду Вищої Юрисдикції провінції Онтаріо, Канада у справі № FS-18-94004-00 від 24 січня 2020 року.
Основні мотиви ухвали суду першої інстанції:
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 листопада 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пономаренко П. І., про визнання в Україні рішення іноземного суду, яке не потребує примусового виконання, а саме наказу Суду Вищої Юрисдикції провінції Онтаріо, Канада від 24 січня 2020 року у справі № FS-18-94004-00 відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у справі, яка розглядалась Судом Вищої Юрисдикції провінції Онтаріо, Канада, предметом були батьківство, остаточна спільна опіка, доступ відповідача до дитини, сплата відповідачем аліментів та додаткових витрат на утримання дитини, врегулювання питання щодо канадської нерухомості. Вказаним рішенням не вирішувалися питання майнових інтересів сторін щодо української нерухомості, що б включало компетенцію іноземного суду у вирішенні такої справи, а лише задекларовано обов`язок ОСОБА_1 негайно передати право власності на українську нерухомість спільним дітям подружжя.
Окрім цього, судом також встановлено, що рішення Суду Вищої Юрисдикції провінції Онтаріо, Канада у справі № FS-18-94004-00 у формі наказу (безспірний судовий розгляд) від 24 січня 2020 року не є судовим рішенням про визнання прав. Натомість, рішенням іноземного суду серед іншого, що врегульовано національним законодавством Канади, задекларовано обов`язок ОСОБА_1 негайно передати право власності на українську нерухомість на ім`я ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , як спільних орендарів.
Також суд першої інстанції зауважив, що національне законодавство України містить чітку регламентацію дій особи, яка має намір відчужити належне їй нерухоме майно. Матеріали справи за іноземним рішенням суду не містять чіткої вказівки щодо способу виконання рішення, що унеможливлює повноцінне та ефективне виконання рішення в Україні. Відсутність в рішенні іноземного суду детальних інструкцій щодо виконання, створює ризик неправильної інтерпретації, що порушує принцип правової визначеності. Разом з тим, з 2020 року заявник мав та наразі має можливість укласти договір про відчуження належного йому в Україні нерухомого майна в порядку, визначеному чинним законодавством України.
Основні мотиви постанови суду апеляційної інстанції:
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 25 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 листопада 2024 року змінено в мотивувальній частині, викладено її в редакції цієї постанови. В решті залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухвала Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 листопада 2024 року не містить висновків суду щодо наявності підстав для відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про визнання рішення Суду Вищої Юрисдикції провінції Онтаріо, Канада у справі № FS-18-94004-00 в частині, що підлягає примусовому виконанню.
Вказане рішення іноземного суду у справі № FS-18-94004-00 є таким, що підлягає примусовому виконанню в частині наступних пунктів:
4. наказу, щоб ОСОБА_1 виплачував аліменти ОСОБА_2 в сумі 509 $ на місяць для утримання дитини ОСОБА_7 , починаючи з 01 лютого 2020 року, та на особливі або надзвичайні витрати на дитину у розмірі 585 $, починаючи з 01 лютого 2020 року.
10.6.-10.11. ОСОБА_1 сплачуватиме половину податку на іпотечне майно на будинок подружжя в розмірі 1818,00 $ на місяць і половину комунальних послуг на будинок подружжя включаючи газ, оренду водонагрівача, гідроелектроенергію, стоки та воду; при повному та остаточному задоволенні всіх претензій щодо рівноправного розподілу висунутих будь-якою стороною до іншої, ОСОБА_1 повинен сплатити ОСОБА_2 суму у розмірі 10, 000,00 $.
13. що витрати будуть сплачені ОСОБА_1 ОСОБА_2 фіксованою сумою розмірі $ 4,000 00
Проте, ОСОБА_1 з клопотанням про надання дозволу на примусове виконання зазначеного рішення іноземного суду не звертався.
ОСОБА_1 під час апеляційного розгляду визнано обставини виконання рішення Суду Вищої Юрисдикції провінції Онтаріо, Канада у справі № FS-18-94004-00 на території Канади у відповідній частині пунктів 2, 3, 4, 10, 12, 13, а тому у визнанні рішення Суду Вищої Юрисдикції провінції Онтаріо, Канада у справі № FS-18-94004-00 у наведеній частині слід відмовити з підстав, що рішення є таким, що підлягає виконанню в державі походження і таке виконання триває в Канаді.
Разом з тим, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що зобов`язання ОСОБА_1 негайно передати право власності на українську нерухомість на ім`я ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 («ОСОБА_5»), як спільним орендарям, визначене підпунктом 5 пункту 10 наказу Суду Вищої Юрисдикції провінції Онтаріо, Канада у справі № FS-18-94004-00 від 24 січня 2020 року, має вирішуватися відповідно до законодавства України, оскільки нерухоме майно знаходиться на території України.
Узагальнені доводи касаційної скарги:
22 травня 2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Пономаренко П. І., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 листопада 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 березня 2025 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення клопотання ОСОБА_1 .
Підставою касаційного оскарження ухвали Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 листопада 2024 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 25 березня 2025 року заявник зазначає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права. Посилається, зокрема, на те, що оскаржувані судові рішення не містять чітко визначеної підстави, передбаченої частиною другою статті 468 Цивільного процесуального кодексу України, для відмови у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду.
У касаційній скарзі заявник вказує, що відмова у задоволенні клопотання про визнання на території України наказу Суду Вищої Юрисдикції провінції Онтаріо, Канада від 24 січня 2020 року у справі № FS-18-94004-00 унеможливила його використання у якості письмового доказу, що, на думку заявника, призвело до неправильного вирішення спору у справі № 727/1934/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.
Оскаржені ухвала суду першої та постанова суду апеляційної інстанції не містять чітко визначеної підстави, передбаченої частиною другою статті 468 ЦПК України для відмови у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду.
Позиція Верховного Суду:
Визнання рішення іноземного суду - це поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом (пункт 10 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Статтею 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною першою статті 82 Закону України «Про міжнародне приватне право», визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.
Статтею 462 ЦПК України визначено, що рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
Таким чином, положеннями частини першої статті 462 ЦПК України визначено дві правові підстави (умови), за яких рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні: перша - це наявність міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; друга - принцип взаємності.
Аналіз положень статті 462 ЦПК України дозволяє зробити такі висновки: 1) відсутність міжнародного договору не може бути перешкодою для визнання і надання дозволу на виконання на території України іноземного судового рішення, останнє може бути здійснено на основі принципу взаємності; 2) наявність взаємності презюмується (правило сприятливого ставлення щодо визнання і виконання іноземних судових рішень); 3) доказування зворотного (відсутність забезпечення взаємності в іноземній державі) покладається на заінтересовану особу (боржника).
Положення статті 462 ЦПК України кореспондують статті 11 Закону України «Про міжнародне приватне право», відповідно до якої суд чи інший орган застосовує право іноземної держави незалежно від того, чи застосовується у відповідній іноземній державі до подібних правовідносин право України, крім випадків, якщо застосування права іноземної держави на засадах взаємності передбачене законом України або міжнародним договором України. Якщо застосування права іноземної держави залежить від взаємності, вважається, що вона існує, оскільки не доведено інше.
Таким чином, принцип взаємності полягає у тому, що держава, яка дотримується цього принципу, надає на своїй території аналогічні права і бере на себе аналогічні зобов`язання.
Передумовою визнання та виконання рішення іноземного суду є застосування принципу взаємності, який може бути закріплений як в національному законодавстві, так і в нормах міжнародного договору. Відсутність відповідного міжнародного договору не створює перешкоди для даної процедури, зокрема у випадку якщо національними правовими нормами встановлене загальне правило про дотримання принципу взаємності.
Для правильного застосування принципу взаємності як умови для визнання і виконання іноземного судового рішення є важливими положеннями частини другої статті 462 ЦПК України: «У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше».
Фактично ОСОБА_1 ініціював процедуру визнання на території України наказу Суду Вищої Юрисдикції провінції Онтаріо, Канада у справі № FS-18-94004-00 від 24 січня 2020 року з метою вирішення питання, яке стосується нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 . Про це він зазначає і у касаційній скарзі.
Враховуючи зміст наказу Суду Вищої Юрисдикції провінції Онтаріо, Канада у справі № FS-18-94004-00 від 24 січня 2020 року, слід дійти висновку що між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли правовідносини майнового характеру в частині вирішення питання яке стосується прав на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 . Іноземний суд зробив присудження зобов`язального характеру: зобов`язав ОСОБА_1 негайно передати право власності на квартиру на користь дітей.
Частиною першою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
ОСОБА_1 наказ Суду Вищої Юрисдикції провінції Онтаріо, Канада у справі № FS-18-94004-00 від 24 січня 2020 року у вказаній частині не виконав, натомість 09 вересня 2024 року звернувся до національного суду з клопотанням про визнання на території України наказу іноземного суду (за спливом більш ніж чотирьох роки та семи місяців).
За змістом статті 463 ЦПК України рішення іноземного суду може бути пред`явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред`явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.
Статтею 468 ЦПК України встановлені підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. Відповідно до частини першої та пункту 5 частини другої статті 468 ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред`явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні.
Вирішуючи питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення іноземного суду, суд не може оцінювати його правильність по суті чи вносити будь-які зміни до його змісту, а перевіряє лише дотримання строків звернення з клопотанням, дотримання вимог процесуального закону щодо його форми і змісту та наявність обставин, які можуть бути підставою для відмови в задоволенні клопотання.
Обов`язок доведення наявності підстав для відмови у визнанні і виконанні рішення іноземного суду покладається на сторону, яка заперечує проти заяви (клопотання) стягувача (див. постанови Верховного Суду від 11 липня 2022 року у справі № 761/11623/17 та від 23 вересня 2022 року у справі № 686/11087/20).
У розглядуваній справі строк пред`явлення рішення іноземного суду до виконання на території України, визначається відповідно до статті 463 ЦПК України, та становить три роки з дня набрання рішенням іноземного суду законної сили.
Висновок:
Суд першої інстанції, з висновком якого частково погодився й апеляційний суд, загалом дійшли правильних висновків щодо відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_1 щодо визнання в Україні наказу Суду Вищої Юрисдикції провінції Онтаріо, Канада у справі № FS-18-94004-00 від 24 січня 2020 року. Разом з тим, суд касаційної інстанції вважає, що у визнанні вказаного рішення у частині зобов`язання ОСОБА_1 негайно передати право власності на квартиру на користь дітей, яке підлягає примусовому виконанню на території України, належить відмовити, оскільки заявник звернувся до суду з клопотанням про визнання рішення іноземного суду, яке підлягає примусовому виконання, після закінчення визначеного статтею 463 ЦПК України строку, що відповідно до пункту 5 частини другої статті 468 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні відповідного клопотання.
Слід також зазначити, що у лютому 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя (справа № 727/1934/24). Вказувала, що у період шлюбу за спільні кошти сім`ї ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 14 жовтня 1999 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1701, який оформлений на ім`я відповідача, була придбана квартира АДРЕСА_2 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 вересня 2024 року, залишеним без змін Чернівецького апеляційного суду від 23 квітня 2025 року у справі № 727/1934/24, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено, здійснено поділ вказаної квартири.
ОСОБА_2 і ОСОБА_1 не позбавлені можливості вирішити питання щодо передачі права власності на квартиру АДРЕСА_2 на користь своїх дітей.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржені судові рішення підлягають зміні у мотивувальній частині, оскільки у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про визнання на території України рішення іноземного суду належить відмовити у зв`язку з тим, що наказ Суду Вищої Юрисдикції провінції Онтаріо, Канада у справі№ FS-18-94004-00 від 24 січня 2020 року у частині зобов`язання ОСОБА_1 негайно передати право власності на квартиру АДРЕСА_2 на користь дітей підлягає примусовому виконанню на території України, а клопотання заявником подано з пропуском трирічного строку з дня набрання ним законної сили. Судом взято до уваги, що ОСОБА_1 звернувся до суду не із заявою про примусове виконання рішення іноземного суду, а про його визнання.